Кримінологія
§2. Детермінація конкретного злочину
Злочин, як і будь-який людський вчинок, є, зрештою, результатом взаємодії особистості й зовнішньої об´єктивної обстановки (ситуації), в якій індивід приймає конкретне поведінкове рішення про те, як йому діяти.1 Отже, безпосередні причини здійснення конкретного злочину полягають, з одного боку, в особливостях потреб, інтересів, поглядів, відносин, системи ціннісних орієнтацій і мотивацій (спрямованості) особистості індивіда, а з іншого — в сукупності зовнішніх обставин, що обумовлюють формування та реалізацію стимулів (мотивів) і рішучості вчинення даного злочину.
Аналіз причин і умов здійснення конкретного злочину припускає розгляд:
а) соціально-психологічного механізму індивідуального злочинного поводження;
б) формування негативних морально-психологічних особливостей особистості, що проявляються в подібному поводженні та обумовлюють його;
в) умов і конкретних життєвих ситуацій, що викликають, полегшують або сприяють завершенню злочину.
Соціально-психологічний механізм конкретного злочину, як і будь-якого іншого людського вчинку, складається з певних елементів (ланок) і етапів функціонування.
Елементами психологічного механізму конкретного вчинку є:
— моральні властивості особистості, серед яких такі, що з цим вчинком безпосередньо пов´язані;
— потреби;
— інтереси;
— мотиви;
— цілі.
Етапами функціонування механізму є:
— формування моральних властивостей;
— їх актуалізація;
— ухвалення поведінкового рішення;
— його реалізація.
Досліджуючи ланки та етапи психологічного механізму злочинної поведінки, можна виявити її дефекти й перекручування, що призводять до злочину, визначити, у чому криються причини та умови подібного перекручування і на цій основі здійснити необхідні профілактичні заходи.
Психологічний механізм здійснення конкретного злочину чітко виявляє соціальну природу подібної поведінки. Як усякий учинок, злочин є актом свідомої вольової людської діяльності. Кожний такий акт пов´язаний із задоволенням якої-небудь потреби особи. Потреби людей численні й різноманітні — від елементарних, життєво необхідних біологічних і фізіологічних потреб у самозбереженні (їжа, тепло, одяг) і розмноження (любов, материнство, діти) до складного переплетення соціальних потреб матеріального і духовного характеру (інформація, знання, праця, творчість, спілкування, самовираження і самоствердження, суспільна діяльність тощо).
Усвідомлена та осмислена людиною потреба, визнана нею суттєвою, особисто значимою та такою, що підлягає задоволенню, на-буває значення інтересу. Інтерес — це безпосередня суб´єктивна причина конкретного вчинку або певної лінії поводження.
Розбіжність індивідуального та суспільного інтересів, проти-ставлення і перевага індивідуальних інтересів суспільним, закріпленим і охоронюваним правом, створюють конфлікт, що може при-звести до злочину. Найнебезпечніші випадки задоволення особистого інтересу на шкоду суспільному утворюють за законом злочин.
Таким чином, безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є прагнення особи задовольнити свою потребу всупереч і на шкоду суспільним інтересам.
З погляду соціального сприйняття і за значенням потреби можна поділити на:
— життєво необхідні, що забезпечують умови існування людини (їжа, тепло, самозахист тощо);
— нормальні, соціально схвалювані (набуття знань, спілкування, самовираження, стандартні побутові умови);
— деформовані — перекручені за рахунок гіпертрофування життєво необхідних нормальних потреб;
— перекручені, антисоціальні потреби, задоволення яких об´єктивно суперечить як суспільним інтересам, так і справжнім інтересам особистості (пияцтво, сексуальна розпуста, наркоманія, проституція та інші).
Суспільно небезпечними і такими, що призводять до вчинення злочину, є антисоціальні, перекручені потреби.
Важливою особливістю зазначеного психологічного процесу, що веде людину від відчуття потреби й усвідомлення інтересу до конкретного вчинку, є те, що індивід неодноразово здійснює вибір відповідного рішення: задовольнити потребу або втриматися, яким шляхом її задовольнити, які кошти для цього обрати тощо. Можливість такого вибору визначена наявністю різних особистісних варіантів рішення. Якщо вибору немає — вчинок не є злочинним.
Подібний вибір залежить, ясна річ, від низки об´єктивних обставин, у яких перебуває людина, зокрема, від наявних можливостей для задоволення наявної потреби. Але ще більшою мірою подібний вибір обумовлений моральними властивостями індивіда. При цьому злочинність чиненого діяння визначає переважно не сам характер наявної потреби, а те, що вона задовольняється недозволеними засобами, ціною істотного порушення суспільних інтересів.
Моральне формування особистості є важливою складовою частиною процесу входження індивіда до соціального середовища та засвоєння певних духовних цінностей — ідеології, моралі, культури, соціальних норм поведінки й реалізації їх у певних функціях і формах діяльності. Джерела морального формування індивіда віддзеркалюють:
1) загальнолюдський досвід попередніх поколінь у сфері праці, культури, соціального спілкування й поведінки;
2) матеріальні та духовні риси даного соціального ладу й того класу, до якого індивід належить (економічні відносини, політичні інститути, ідеологія, мораль, право);
3) конкретний зміст виробничих, сімейних, побутових та інших соціальних зв´язків і відносин, що обумовлює особистий життєвий досвід індивіда.
Зазначені три рівня утворюють діалектичну єдність загального, особливого й одиничного.
Формування особистості людини — дуже складний процес. Він визначається не тільки тим, що характеризує суспільство в цілому: пануючим типом виробничих відносин, організацією політичної влади, рівнем демократії, пануючою ідеологією, мораллю, правом і поширенням їх положень і норм через засоби масової інформації, а також тим, що характеризує більш дрібні його елементи — соціальні групи, включаючи учнівські та трудові колективи, побутове й сімейне оточення. Повсякденна життєва практика індивіда безпосередньо формується й реалізується насамперед у малих соціальних групах — у родині, за місцем навчання, роботи, проживання, у середовищі друзів і знайомих. Тому найближче оточення і безпосереднє середовище належать до найбільш істотних джерел морального формування людини. Через них індивід сприймає і суспільні умови, і вплив макрогруп, до яких належить, а також протиріччя соціального розвитку, окремих сторін громадського життя, недоліки й помилки в діяльності конкретних установ, організацій, посадових осіб, труднощі, з якими він зіштовхується.
Отже, як певну закономірність можна відзначити своєрідну ланцюгову реакцію, взаємне доповнення різних негативних впливів, що виходять із різних типів мікросередовища.
Негативні особистісні властивості людини, які склались під впливом несприятливих умов морального формування, за наявності певних обставин, що сприяють подібному результату, призводять до здійснення злочинів і утворюють ситуацію здійснення злочину — криміногенну ситуацію.
Ситуація злочину — особливий рівень взаємодії особистості із соціальним середовищем. На цьому рівні обумовлена несприятливими умовами морального формування здатність особи вчинити злочин під впливом ситуації, що і реалізується в дійсності.
Ситуація може поширюватися на більш-менш велику територію (наприклад, неврожай у країні) або концентруватися на обмеженому просторі (квартирний конфлікт). Вона може мати тривалий характер (розлад у родині) або короткочасний, разовий (сварка в черзі). У першому випадку виникнення ситуації відділене від злочину певним проміжком часу, протягом якого вона впливає на особу, психологічно підготовлюючи її до вчинення злочину; у другому — цей проміжок скорочується до мінімуму, і ситуація ніби зливається із самим злочином. За обсягом своєї дії ситуація може бути локальною — торкатися тільки даної особи або вузького кола осіб (хвороба, сварка, втрата особистої зброї), а може стосуватися багатьох (стихійне лихо, нездорова атмосфера в колективі).
За джерелом виникнення прийнято розрізняти ситуації: а) створені людьми; б) ситуації, викликані дією стихійних сил природи, фізичних явищ і природних законів (несприятливі погодні умови, що сприяли аварії; загибель майна при пожежі або повені). Ситуації, створені людьми, можуть бути пов´язані з діями самого винного або інших осіб. В обох випадках ці дії можуть бути правомірними, протиправними або навіть злочинними. Ситуації, пов´язані з діями винного, можуть бути створені ним спеціально для здійснення злочину (наприклад, створення штучної черги на КПП, щоб мати можливість пропускати поза нею за хабар) або без такого наміру (вживання алкоголю та сп´яніння, внаслідок якого відбуваються хуліганські дії або автотранспортний злочин).
Таким чином, моральні властивості людини, що впливають на здійснення нею конкретного вчинку, не дані їй від народження і не виникають зненацька, а складаються протягом усього попереднього життя індивіда, під впливом сукупності умов, у яких це життя протікає.
При цьому слід мати на увазі, що дефекти й перекручування в умовах морального формування звичайно віддалені за часом від самого злочину і на момент його здійснення, особливо дорослими особами, вже відсутні. Не настільки часто і у меншому масштабі «зрушення в часі» у дії причин та умов індивідуального злочинного поводження має місце і стосовно етапів актуалізації потреби та ухвалення рішення: вони теж бувають віддалені від злочину на певний проміжок часу, протягом якого відбуваються планування, підготовка, підшукування коштів і засобів, вичікування зручного моменту тощо.
Втім, більшість злочинів пов´язана із життєвими ситуаціями, в яких індивіда чекають перепони на шляху досягнення його мети. Такі ситуації називають проблемними.
Іншим видом криміногенних ситуацій є зіткнення інтересів індивіда та інших осіб, які є протилежними, несумісними між собою. Такі ситуації називають конфліктними.
Процес виявлення причинності й детермінації злочинності практично здійснюється з одночасним використанням двох прийомів:
— за допомогою аналізу загальних даних про стан суспільства, різних його сторін та їх взаємозв´язку з негативними соціальними відхиленнями;
— шляхом кримінологічного аналізу даних про причини й умови окремих злочинів, їх творчого узагальнення й переходу на рівень виявлення причинності й детермінації злочинності як масового явища.
Результати, отримані при застосуванні зазначених підходів, співставляються та аналізуються у взаємозв´язку.
Перший прийом являє собою цілеспрямовану поетапну пізнавальну діяльність:
— на першому етапі гіпотетично встановлюється коло суспільних явищ і процесів, пов´язаних зі злочинністю, визначаються їх показники та виявляється стан цих явищ, процесів за даними економічними, соціологічними, іншими дослідженнями;
— на другому етапі встановлюються статистичні залежності виділених показників і злочинності;
— на третьому — при встановленні факту статистичної залежності розкривається її характер: причинно-наслідковий зв´язок, зв´язок станів, функціональна або інша залежність.
Викладений підхід до виявлення детермінації злочинності допомагає виявленню певних закономірностей у взаємозв´язку «злочин — злочинець — злочинність» і є важливим напрямом профілактики злочинів, в основі якого лежить належне моральне формування особистості, вироблення у кожного індивіда соціально виправданих потреб, вміння регулювати та узгоджувати їх із суспільними інтересами, підкорювати потребам соціальної необхідності.