Кримінологія
§1. Поняття, предмет, завдання і функції кримінології
Проблема злочинності в усі часи була й залишається однією з найгостріших. Думки про неї досить протилежні як з точки зору розуміння того, що ж насправді є злочинністю та хто є особами, що скоїли злочин, так і з точки зору того, як вести боротьбу з нею, якими шляхами, методами й засобами; чи є вона постійним і неминучим супутником людського суспільства, чи можливо її подолати. Одні вчені й мислителі, котрі розглядали людське суспільство, що постійно вдосконалюється, вважали за можливе позбавити його від злочинності та припускали можливість життя без злочинів (Г. Мор), інші — навпаки, вважали, що суспільство без злочинів існувати не може, що злочинність — явище, притаманне будь-якому здоровому суспільству (Е. Дюркгейм).
Кримінологія — наука про злочинність, окремі її види та конкретні злочини, їх взаємодію з різними явищами й процесами, результативність застосованих заходів по боротьбі зі злочинністю. На цій підставі кримінологія напрацьовує рекомендації з удосконалення боротьби зі злочинністю.
Етимологічно слово «кримінологія» означає вчення про злочин (від латинського «» — злочин та грецького «logos» — слово, вчення). Проте згодом це поняття набуло ширшого значення, і сьогодні воно означає науку про злочинність. У зарубіжній літературі поряд з терміном «кримінологія» зустрічаються й інші — «кримінальна соціологія», «кримінальна біологія», «кримінальна етимологія», «соціологія злочинності», «кримінальна антропологія» тощо. У вітчизняній науці вживається лише термін «кримінологія».
Уперше цей термін був використаний прокурором касаційного суду в Римі бароном Р. Гарофало в його книзі «Кримінологія», яка вийшла друком у 1892 році.
Визначення «кримінологія» часто пов’язують з її предметом і фактично зводять до перерахування його складових частин. Водночас такий підхід є недостатнім, тому що при всій важливості предмета визначення науки повинно мати повну її характеристику, вказуючи в даному випадку на місце цієї науки в загальній системі знань, на найбільш важливі підходи до предмета дослідження, на кінцеву мету й завдання досліджуваних пошуків.
Відповідно до цього кримінологія може бути визначена як соціально-правова наука про злочинність, яка досліджує суть і форми проявів злочинності, причини й закономірності її виникнення і виміру, особистість суб’єктів, котрі скоїли злочини, а також закономірності та форми соціального впливу на причини й умови злочинності з метою попередження й подолання цього негативного явища.
У цьому визначенні наголошується, що, по-перше, кримінологія як і будь-яка наука виявляє закономірності досліджуваних нею явищ і на цій підставі вирішує питання, позитивно впливає на них; по-друге, кримінологія є однією з суспільних наук, галуззю суспільствознавства. У системі суспільних наук вона розташовується на межі соціології та правознавства.
До правознавства кримінологія відноситься тому, що явища, які вона вивчає, мають характеристику, яка базується на кримінально-правових поняттях «злочин», «злочинець» і відмежовується від адміністративно-правових понять — «інше правопорушення», «інший правопорушник». Система профілактики та профілактичні заходи, що входять до неї, також мають правову основу. Водночас вивчення злочинності як явища в цілому, причин та умов, особистості злочинця, способів попередження злочинності не вкладаються лише в рамки правових характеристик, а входять до сфери соціології та правової психології. Тому кримінологія є не тільки правовою, а й соціолого-правовою наукою та навчальною дисципліною.
Для вивчення кримінології, як і будь-якої науки, слід передусім з’ясувати, що є її об’єктом і предметом, тобто відповісти на запитання: які явища вона досліджує. Об’єктом науки кримінології є суспільні явища, пов’язані зі злочинністю, причинами й умовами злочинності, місцем і роллю особи злочинця в системі суспільних відносин, а також пов’язаних з попередженням і профілактикою злочинності. Предметом кримінології є дослідження закономірностей і властивостей усіх структурних елементів, що становлять об’єкт кримінології.
Нині до предмета кримінології входять такі основні елементи:
1. Злочинність як суспільно-правове явище;
2. Особа злочинця;
3. Причини та умови (детермінанти) злочинності;
4. Попередження злочинності;
5. Жертва злочину.
Головним елементом предмета кримінології є сама злочинність як історично мінливе, соціальне та кримінально-правове явище, яке являє собою сукупність усіх злочинів, вчинених у державі за певний період. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показниками, як стан, рівень, структура, динаміка, характер та географія. Правопорушення, які не є злочинами, але тісно пов’язані з ними (наприклад, пияцтво, проституція), розглядаються кримінологією як фонові явища.
Особа злочинця виступає як система демографічних, соціально- рольових, психологічних, кримінально-правових властивостей суб’єктів злочинів. Зазначимо, що злочин — це акт вольовий, свідомо обраний, результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а переломлюючись через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочину, потрібно розкрити механізм злочинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочинця, вплив її індивідуальних властивостей на вчинення злочину.
Детермінанти злочинності , або криміногенні фактори, є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, політичних, психологічних, правових, організаційно-управлінських та інших чинників, які обумовлюють (детермінують) злочинність. Детермінанти вивчаються на різних рівнях: злочинності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.
Протидія злочинності є системою державних і громадських заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схильних до правопорушень. Деякі дослідники, розглядаючи злочинність як соціальне явище, вказують, що головним у боротьбі з нею є прогресивні соціально-економічні перетворення. Поряд з цим важливе значення мають і спеціальні кримінологічні заходи запобігання тим чи іншим злочинам, які застосовуються правоохоронними органами та громадськими формуваннями. Кримінологія мовби синтезує в собі все те цінне, що накопичене з проблеми протидії злочинності іншими науками, і дає цілісне знання про весь цей процес.
Для визначення останнього елементу в літературі з’явився термін «віктимологія» — вчення про жертву злочину . В кримінологічних дослідженнях до недавнього часу увага приділялась виключно поведінці злочинця, а взаємозв’язку між поведінкою злочинця і потерпілого приділялася незначна увага. Водночас потерпілий є другою стороною, котра причетна до злочину. Саме він безпосередньо вступає у відносини зі злочинцем. Причому нерідко злочинна поведінка провокується негативною поведінкою потерпілого. Слід зазначити, що відносно включення в предмет кримінології такого його елемента, як «віктимологія» в кримінологічній науці немає єдиної думки. Одні вчені вважають, що «віктимологія» є гілкою кримінології, яка вивчає особливості поведінки осіб, що постраждали від злочину, і без неї поняття причин злочинності було б неповним. Інші вчені, навпаки, заперечують це й вважають його самостійним напрямом кримінологічних досліджень.
В юридичній літературі дискусійним є також питання відносно включення предмета кримінології до так званих «фонових» явищ: проблеми прогнозування злочинності, планування протидії їй; проблеми суїцидальної поведінки (проблеми самогубства) та ін. Думки вчених не співпадають. Так, професор В.Г. Лихолоб, зокрема, зазначав, що для того щоб повніше, глибше й ефективніше вирішувати завдання, які стоять перед кримінологією, вона вивчає і супутні злочинні негативні соці-альні явища (п’янство, алкоголізм тощо), які в кримінології іменуються фоновими, а в соціології — асоціальними і безпосередньо не входять до її предмета.
Дещо іншу позицію займає О.М. Джужа, який вважає, що як елементи предмета кримінології бажано розглядати проблеми: жертви злочинів, прогнозування та планування протидії злочинності, кримінально-правової статистики, методик досліджень злочинності, негативних соціальних явищ, які тісно корелюють зі злочинністю, тощо.
Російський вчений професор В.В. Лунєєв до предмета кримінології небезпідставно відносить «методи кримінологічних досліджень». Як доводи своєї позиції В.В. Лунєєв указує на те, що будь-яка наука, за винятком кримінології, не розроблятиме спеціальні методики вивчення й аналізу злочинності (в т. ч. латентної), її причин, особи злочинця, ефективності заходів по попередженню злочинів. Академік А.П. Закалюк вважає, що до елементів кримінології, які дають можливість глибше вивчити сутність її основного предмета — злочинності, слід віднести методологію кримінології, організаційні та методичні засади кримінологічного дослідження, кримінологічну інформацію, в тому числі історію кримінології як джерело здобуття кримінологічних знань.
На нашу думку, така позиція відомих українських і російських учених заслуговує на підтримку, оскільки проблеми прогнозування розвитку злочинності, планування протидії їй, а також методика вивчення злочинності, як і кримінально-правова статистика, є невід’ємною складовою такого елемента предмета кримінології, як попередження злочинності, та повсюди використовуються правоохоронними органами для ефективної організації боротьби зі злочинністю. Крім цього, такі негативні соціальні явища, як п’янство, алкоголізм, наркоманія та деякі інші в багатьох насильницьких і корисливо-насильницьких злочинах виступають як причини вчинення таких злочинів, тому вони, на нашу думку, мають відноситись до такого елемента предмета, як причини та умови злочинності, а не бути в якості «супутніх» або «фонових» явищ.
Деякі вчені виступають проти включення суїцидальної поведінки до предмета кримінології, але є і протилежні думки. Ця проблема стосується психіатрії, психології, кримінального права, але має й кримінологічний аспект. Викладені положення — відправні моменти для розуміння завдань і функцій кримінології. Правильна постановка завдань перед кримінологією є гарантом її ефективності в розумінні тих суспільних процесів, що протікають у суспільстві. Основні завдання кримінології:
— отримання достовірних знань про стан, рівень, динаміку, структуру й географію злочинності;
— систематичне виявлення й аналіз явищ, процесів, факторів, ситуацій, обставин детермінуючих злочинність;
— з’ясування та вивчення протиріч і конфліктів, які призводять до виникнення й реалізації злочинних намірів, а також формування особистості злочинця;
— вивчення особи потерпілого від злочину, взаємозв’язків між жертвою та злочинцем;
— розробка наукових рекомендацій з усунення або нейтралізації явищ, котрі сприяють антисуспільній злочинній поведінці;
— наукова розробка заходів з виявлення осіб, схильних до скоєння злочинів, їх вивчення та здійснення ефективного профілактичного впливу на них.
Таким чином, основним завданням кримінології є дослідження питань про те, що таке злочинність, яка її суть, які закономірності. Вкрай актуальними є проблеми природи злочинності, де її витоки та які перспективи розвитку.
Виходячи з цих завдань можна визначити й функції кримінології. Головними із них є:
— описова функція. Вона полягає у виявленні, відображенні визначених фактів, соціальної дійсності, котрі пов’язані зі злочинністю, відображає їх властивості та відносини, дає їм наукове обґрунтування;
— пояснювальна функція. На підставі емпіричних даних і теоретичних положень розкриває сутність досліджуваних об’єктів, дає їм наукове роз’яснення (зокрема, встановлює закономірності злочинності, дію її причин, формування особистості злочинця, функціонування системи попередження злочинності);
— прогностична функція. Вивчаючи тенденції перспективи зміни кримінологічно-важливих процесів та явищ, кримінологія прогнозує їх майбутній стан і розвиток;
— практично-перетворювальна функція. Кримінологічний опис пояснення, провіщування мають бути підпорядковані інтересам науково обґрунтованого управління соціальними процесами, пов’язаними з попередженням злочинності. Тому попередження злочинності певною мірою фокусує решту питань, котрі вивчає кримінологія. Цим і визначається значення практично-перетворювальної функції цієї науки, оскільки кримінологічне значення має цінність тільки тоді, коли воно озброює відповідних суб’єктів профілактики необхідними знаннями для протидії злочинності.