Цивільне право України. Том 1
17.2. Авторське право і суміжні права
Авторське право . Основними напрямами духовної творчості суспільства є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об’єктивному розумінні авторське право - це сукупність норм цивільного права, які регулюють відносини щодо створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. У суб’єктивному розумінні - це сукупність особистих немайнових і майнових прав, які належать автору або його правонаступникам у зв’язку зі створенням і використанням творів літератури, науки і мистецтва.
Регулюванню авторських відносин присвячені глава 36 ЦК «Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право)», Закони України «Про авторське право і суміжні права» (у подальшому - Закон про авторське право), «Про видавничу справу», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», «Про кінематографію», «Про архітектурну діяльність» та інші закони. Особливу групу джерел авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів (1886 р.), Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 р.), Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право (1996 р.), Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (1967 р.).
Об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Твір - це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо.
Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літера-тури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняються твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи).
Об’єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який відповідає двом умовам:
а) має творчий характер (є новим та оригінальним, результатом особистої творчої праці автора; не вважається об’єктом авторського права суто технічна робота);
б) виражений в об’єктивній формі (твір може бути виражений у будь-якій об’єктивній формі, але обов’язково придатній для відтворення, сприймання. Форма вираження твору може бути усна, письмова, звуко- чи відеозапис, зображення, об’ємно-просторова тощо. Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об’єктом авторського права).
У ст. 433 ЦК і ст. 8 Закону про авторське право закріплено перелік об’єктів авторського права. Так, відповідно до ст. 433 ЦК об’єктами авторського права є результати інтелектуальної, творчої діяльності, які належать до трьох груп: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.
До літературних та художніх творів належать: письмові твори (романи, поеми, статті та ін.); усні твори (лекції, промови, проповіді та ін.); сценічні твори (драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні твори); музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори (кінофільми, відеофільми, слайдофільми); твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва (декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо); ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; похідні твори (переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів); збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.
Законодавство не дає повного переліку об’єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об’єктивного вираження творчої діяльності людей.
Об’єктом авторського права може бути як твір загалом, так і його окрема частина, що відповідає критеріям охороноздатності і може використовуватися самостійно. Таким чином, назва твору, фрази, словосполучення та інші частини твору, які можуть використовуватися самостійно, підлягають охороні як об’єкт авторського права у тому випадку, коли вони є результатом творчої діяльності автора і є оригінальними.
Авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об’єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права, і навпаки.
Відповідно до ст. 8 Закону про авторське право охороні підлягають усі твори як оприлюднені, так і неоприлюднені, як завершені, так і незавершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети.
Не всі твори відповідно до ст. 434 ЦК та ст. 10 Закону про авторське право отримують правову охорону. Охорона авторського права не поширюється на: 398
- акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;
- державні символи України, державні нагороди, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;
- повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;
- інші твори, встановлені законом (твори народної творчості (фольклор), розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sш-generis).
Окрім того, авторське право не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.
Суб’єкти авторських відносин. Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, намалював картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.
Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Іноземні особи та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають однакові з особами України права, передбачені Законом про авторське право.
Поняття «автор твору» і «суб’єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору може бути тільки його творець, тобто особа, яка своєю творчою працею створила твір.
Відповідно до ст. 435 ЦК суб’єктом авторського права є автор твору науки, літератури і мистецтва. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
Первинне авторське право також належить перекладачам, упорядникам збірників, видавцям енциклопедичних словників, журналів, інших періодичних видань, продюсеру кіно- або телефільмів. Авторами аудіовізуального твору визнаються: режисер-постановник; автор сценарію і (або) текстів, діалогів; автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; художник-постановник; оператор-постановник (ст. 17 Закону про авторське право).
Суб’єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. У порядку правонаступництва переходять лише майнові права авторів. Особисті немайнові права залишаються за його автором.
Авторське право автора прийнято називати первинним, а авторське право правонаступників - похідним.
Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб - співавторів. Відповідно до ст. 436 ЦК авторське право на твір може одночасно належати кільком особам, творчою працею яких створено твір, відносини між ними називаються співавторством. Співавторство можливе при створенні будь-яких творів.
Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.
Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення. Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору, авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.
Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства:
а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора - нероздільне співавторство;
б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто зі співавторів на-писав ту чи іншу частину, - роздільне співавторство.
Ці два види співавторства розрізняються режимом використання творів. Так, якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. Якщо ж твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна з яких має самостійне значення, то кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.
Особливості виникнення і здійснення авторського права окремими суб’єктами можуть бути пов’язані з особливостями створених ними творів. Законом про авторське право окреслено деякі такі випадки. Зокрема, свою специфіку мають авторські права упорядників складених творів, перекладачів і авторів інших похідних творів.
Авторське право на твір науки, літератури чи мистецтва виникає у творця завдяки факту його створення. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається реєстрація права на твір чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору. Цей знак складається з латинської літери «с», обведеної колом - ©, імені особи, яка має авторське право та року першого опублікування твору.
Суб’єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у Державному реєстрі свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір. Реєстрація авторського права в Україні здійснюється Державною службою інтелектуальної власності відповідно до приписів ст. 11 Закону про авторське право та постанови КМУ від 27 грудня 2001 р. № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір». У разі реєстрації авторського права його суб’єктові видається свідоцтво - документ, що засвідчує авторство на оприлюднений чи не оприлюднений твір, а також факт і дату оприлюднення твору (за наявності). Проте слід пам’ятати, що реєстрація не має правовстановлюючого характеру, вона лише засвідчує наявність суб’єктивного авторського права.
Суб’єктивні авторські права. Відповідно до законодавства авторові належать особисті немайнові і майнові права інтелектуальної власності на результати його інтелектуальної, творчої діяльності.
Лише автору, як первинному суб’єкту авторських прав, може належати весь обсяг особистих немайнових і майнових прав. Усі інші суб’єкти, крім спадкоємців автора, можуть за договором або законом набути лише майнових прав. Зокрема, за ст. 429 ЦК майнові права на твір, створений у зв’язку з виконанням трудового договору (службовий твір), належать спільно автору і роботодавцю, водночас як особисті немайнові права залишаються за автором. Спадкоємці автора, крім успадкування майнових прав, мають немайнове право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
Особисті немайнові права автора визначені ЦК (ст.ст. 423, 438) та ст. 14 Закону про авторське право. Відповідно до цих нормативних документів автор наділений такими правами:
- вимагати визнання свого авторства;
- вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо це практично можливо;
- забороняти зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору;
- обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору;
- вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора (право на недоторканність твору).
Право авторства полягає у тому, що тільки справжній творець має право називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов’язані зазначати ім’я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.
Право на авторське ім’я дає авторові змогу випустити свій твір під власним ім’ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно). Зазначення ім’я автора може мати місце як безпосередньо на примірниках твору, так і в інший спосіб.
Право на недоторканність твору визначається як право протидіяти будь- якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Це означає, що ніхто, крім автора, не вправі вносити у твір зміни і доповнення, оформляти його ілюстраціями, примітками, передмовою і післямовою, дозволяти переклад, переробку твору. Відповідно до ст. 29 Закону про авторське право цим правом також наділяються спадкоємці.
Варто пригадати про ще одне немайнове право автора, яке не знайшло відображення у законодавстві - це право на оприлюднення, сутність якого полягає у вчиненні дії, що вперше робить твір доступним для невизначеного кола осіб, якими б способами це не досягалося. Це право дозволяє авторові назавжди зберегти зв’язок із результатом своєї творчої діяльності, оскільки лише він вправі вирішувати чи знайомити широкий загал із створеним ним об’єктом інтелектуальної діяльності. Віднесення цього права до немайнових є дискусійним.
Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.
Відповідно до ст. 440 ЦК майновими правами інтелектуальної власності на твір є:
- право на використання твору;
- виключне право дозволяти використання твору;
- право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;
- право на плату за використання твору;
- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Передусім автору чи іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом (п. 1 ст. 15 Закону про авторське право). Це право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, встановлених Законом про авторське право.
У ст. 15 Закону про авторське право деталізовано конкретні способи використання твору. Так, автору чи іншій особі, яка має авторське право, надано виключне право дозволяти або забороняти: відтворення творів; публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором; здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер; імпорт примірників творів.
Разом з тим, Закон про авторське право (ст. 21-25) допускає досить широкий перелік способів використання творів без згоди автора, але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення. Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.
Майнові права автора можуть бути передані (відчужені) іншій особі, після чого ця особа стає суб’єктом авторського права. Автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору визначається в авторському договорі.
КМУ може встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди, що індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати. Так, КМУ прийняв Постанову від 18 січня 2003 р. № 72 «Про мінімальні ставки авторської винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав».
Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Його суть полягає у тому, що автор протягом свого життя, а після його смерті його спадкоємці протягом строку дії авторського права користуються невідчужуваним правом на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде після першого його відступлення, здійсненого автором твору.
Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються особисто автором, через його повіреного або через організації колективного управління (ст. 27 Закону про авторське право).
Важливою особливістю авторських прав є обмеженість їх дії у часі. Строк чинності майнових прав автора на твір регламентовано ст. 446 ЦК та ст. 28 Закону про авторське право.
Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через 70 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом.
Право авторства, право на ім’я і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстроково.
Після закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір він може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, тобто переходять у суспільне надбання, за винятками, встановленими законом. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону про авторське право, зокрема мають зберігатися право авторства, право на ім’я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
Суміжні права. Починаючи з 1994 р., цивільно-правовому регулюванню підлягають так звані суміжні права. Ці права виникають з відносин, які вже давно існують у творчому житті нашого суспільства. Особливого значення ці відносини набули з розвитком техніки, що зумовило виникнення нових можливостей щодо виконання та розповсюдження авторських творів, а разом з тим і необхідність їх правового захисту.
Суміжні права - це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також права організацій мовлення стосовно створюваного ними інформаційного продукту та їх правонаступників.
Охорона суміжних прав здійснюється відповідно до положень ЦК, Законів України «Про авторське право і суміжні права», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних», «Про телебачення і радіомовлення»; міжнародних конвенцій та угод (Римської конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (1961 р.), Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971 р.), Брюссельської конвенції про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.), Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми (1996 р.) та ін.), а також у положеннях ряду підзаконних нормативних актів.
Об’єктами суміжних прав незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення. Цей перелік є вичерпним.
Виконанням слід визнавати представлення твору публіці наживо або за допомогою технічних засобів.
Під фонограмою ст. 1 Закону про авторське право розуміє звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, диску для лазерних систем зчитування тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що є складовою частиною аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій).
Відеограма визначається Законом про авторське право як відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, диску для лазерних систем зчитування тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у формі запису, що є складовою частиною аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.
Законодавець регламентував понятійний апарат таких об’єктів суміжних прав, як програма та передача організацій мовлення, у ЗУ «Про телебачення і радіомовлення». Так, ст. 1 чітко визначено дефініції понять «програма» і «передача». У цьому сенсі передача - це змістовно завершена частина програми (телерадіопрограми), яка має відповідну назву, обсяг трансляції, авторський знак, може бути використана незалежно від інших частин програми і розглядається як цілісний інформаційний продукт. Під терміном «програма» слід розуміти поєднану єдиною творчою концепцією сукупність передач (телерадіопередач), яка має постійну назву і транслюється телерадіоорганізацією за певною сіткою мовлення.
Слід зазначити, що суміжне право виникає внаслідок факту виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення програми (передачі) організації мовлення.
Законом про авторське право передбачено певні критерії для надання охорони суміжних прав. Так, виконання стає об’єктом правової охорони, якщо воно вперше виконане на території України; виконання, зафіксоване на фонограмі (відеограмі), що охороняється в Україні; виконання не зафіксоване на фонограмі (відеограмі), але воно включене у передачу організації мовлення, передачі яких охороняються в Україні. Фонограма (відеограма) стає об’єктом правової охорони за таких умов: виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України; фонограму (відеограму) вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі. Програми (передачі) організацій мовлення охороняються цим законом, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.
Відповідно до ст. 450 ЦК первинними суб’єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.
Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і осо-би без громадянства незалежно від віку. Виконавець - актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.
Виробник відеограми - фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь- яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).
Виробник фонограми - фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь- яких звуків.
Організацією мовлення є організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення. Відповідно, організацією ефірного мовлення визнається телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерного проміння, гама-проміння тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників), а організацією кабельного мовлення - телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового, оптоволоконного чи іншого виду).
Вважаємо, що в епоху розвитку новітніх цифрових технологій термін «організація мовлення» слід доповнити організаціями, що здійснюють мовлення у мережі Інтернет та інших видах телекомунікаційних мереж у випадку розповсюдження ними власного інформаційного продукту.
За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відео-грами, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім’я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.
Суб’єктами суміжних прав можуть бути також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону (ст. 450 ЦК), зокрема спадкоємці (чи правонаступники) виконавців, виробників фонограм і відеограм, організацій мовлення.
Суб’єктивні суміжні права (ст. 452 ЦК). Важливим аспектом реалізації виконавцями своїх прав є передумова додержання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб’єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм мають додержуватися прав суб’єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні додержуватися прав суб’єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).
Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.
Надання правової охорони об’єкту суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм (відеограм) або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери Р, обведеної у колі (Р), імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми).
Майнове право інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав скла-дається з таких правомочностей: право на використання об’єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об’єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання. У спеціальних нормативних приписах містяться окремі майнові права виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення.
Права виконавців. Виконавцям належать особисті немайнові і майнові права. До немайнових прав виконавців належать: право вимагати визнання того, що він є виконавцем твору; право вимагати, щоб його ім’я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв’язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо); право вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.
Виключне майнове право виконавця полягає у можливості дозволяти чи забороняти іншим особам здійснювати досить широке коло дій, регламентованих ст. 39 Закону про авторське право, зокрема:
- публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);
- фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань;
- відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду;
- розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробникові фонограми (виробникові відеограми) на її подальше відтворення;
- комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їхньої згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом;
- розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їхньої згоди на такий вид розповсюдження.
Права виробників фонограм та відеограм. У ст. 38 Закону про авторське право закріплено особисте немайнове право виробника фонограм чи відео-грам: виробник фонограми, відеограми має право зазначати своє ім’я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).
У ст. 40 цього Закону передбачено виключні майнові права виробників фонограм та відеограм, а саме:
- відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом;
- розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;
- комерційний прокат фонограм, відеограм та їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом;
- публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь- які засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;
- будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм;
- ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх при-мірників для розповсюдження їх серед публіки.
Права організації мовлення. Організації мовлення наділені немайновим правом вимагати згадування своєї назви у зв’язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.
До майнових прав організацій мовлення належить виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:
- публічне сповіщення своїх програм шляхом їх трансляції і ретрансляції;
- фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;
- публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.
Організація мовлення також має право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їхні програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.
Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь- яке використання їх програм та передач.
Майнові права первинних суб’єктів суміжних прав можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються способи і строки використання відповідних об’єктів, строк дії договору, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо. Майнові права виробника фонограми чи відеограми, який є юридичною особою, можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому Законом про авторське право порядку внаслідок ліквідації юридичної особи - суб’єкта суміжних прав.
Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені КМУ
Щодо майнових прав суб’єктів суміжних прав допускаються такі самі обмеження, як і щодо прав авторів літературних, художніх, наукових творів, за умови збереження особистих немайнових прав усіх суб’єктів.
Строки чинності суміжних прав визначаються ст. 456 ЦК. Так, майнові права виконавців охороняються протягом 50 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання. Особисті немайнові права охороняються безстроково.
Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування - протягом 50 років від дати її вироблення, з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.
Права організації мовлення охороняються протягом 50 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком першого здійснення передачі (програми).
До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах вищезазначених строків.
Суб’єкти авторських та суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами на колективній основі організаціям, які не мають права займатися комерційною діяльністю. Такі організації діють на основі і в межах повноважень, добровільно переданих їм автором та іншими особами, які мають авторське право і суміжні права.
За захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб’єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.
Норми права, закріплені у ЦК (ст. 432) та Законі про авторське право (ст. 5053), забезпечують особі, авторські або суміжні права якої порушені, широке коло можливостей щодо їх захисту.