• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Цивільне право України. Том 1

16.4. Визнання незаконним правового акта органу публічної влади

В сучасних умовах особливо значущу групу способів захисту права власності складають вимоги, які пред’являються у випадках, коли право власності порушується органами публічної влади (митними, податковими, органами місцевого самоврядування тощо) при здійсненні ними нормотворчих та владно-розпорядчих функцій. Для таких ситуацій ЦК передбачає можливість вчинення позову про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, що порушує право власності (ст. 393 ЦК).

Для задоволення позовної вимоги необхідна в сукупності наявність таких умов: а) порушення права власності чи інших речових прав позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову; б) таке порушення відбулося внаслідок видання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, органом влади АРК правового акта (нормативного чи індивідуально- правового); в) невідповідність правового акта, який оспорюється, закону. При цьому галузева належність згаданого закону значення не має: може йтись про порушення норм не лише цивільного, але й будь-якого іншого закону.

Незаконність правового акта закону може полягати в:

а) невідповідності змісту акта закону;

б) прийнятті правового акта з перевищенням встановлених законом повноважень органу публічної влади, який прийняв акт;

в) порушенні встановленої законом процедури прийняття акта.

Судова практика виходить з того, що саме по собі порушення встановленої законом процедури прийняття акта (зокрема форми, строків його прийняття) ще не є достатньою підставою для визнання акта незаконним у тих випадках, якщо таке порушення не потягнуло за собою незаконності змісту правового акта чи перевищення повноважень органом влади, який прийняв акт.

Слід звернути увагу на те, що не всі документи, які видаються органами публічної влади, можуть вважатись правовими актами. Такими можуть вважатись лише ті з них, які встановлюють, змінюють чи припиняють права чи обов’язки (зокрема відповідальність) осіб, яким адресовано акт. У судовій практиці актом державного чи іншого органу публічної влади вважається офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. З огляду на це не можуть вважатись актами різного роду листи, рекомендації тощо.

Змістом вимоги є визнання незаконним та скасування вказаного акта (ч. 1 ст. 393 ЦК). При цьому правовий акт може бути визнано незаконним повністю, так і в окремій його частині.

Правовий акт визнається незаконним з часу його прийняття. З огляду на це рішення суду в цьому випадку має зворотну силу. На відміну від наслідків недійсних правочинів, всі правові наслідки, з якими пов’язано прийняття незаконного акта, на практиці далеко не завжди можуть бути анульовані. Однак стосовно позивача визнання незаконним та скасування правового акта, який порушує його право власності, у будь-якому випадку має наслідком анулювання тих прав чи обов’язків, які покладаються на позивача незаконним актом, з часу його видання.

З огляду на те, що в цьому випадку існують водночас як цивільні (приватні), так і публічні правовідносини, законодавство передбачає особливий порядок розгляду вимог про визнання незаконними правових актів органів публічної влади. За загальним правилом, незаконність таких актів встановлюється в порядку адміністративного судочинства, здійснення якого врегульовано КАС.

Вимоги про визнання незаконним правового акта можуть поєднуватись із іншими вимогами на захист прав та інтересів власника. Згідно з ч. 2 ст. 393 ЦК, власник має право вимагати від відповідного органу публічної влади відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта, а в разі неможливості відновлення попереднього становища - право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно з ч. 2 ст. 1 ЦК до відносин, заснованих на владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні цивільне законодавство може застосовуватись лише у випадках, встановлених законом. До таких відносин належать відносини, що складаються у сфері діяльності органів публічної влади з видання правових актів. З огляду на це на підставі норм ст. 393 ЦК може бути захищене лише право власності, але не інше речове право. Однак, як видається, інші речові права (зокрема право володіння) порушене правовими актами публічної влади, можуть захищатись на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини. Право на мирне володіння своїм майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) не обмежується самим лише правом власності у розумінні будь-якого національного законодавства, але може стосуватись також права оренди, прав на страхові виплати тощо, інших майнових інтересів та правомірних очікувань, пов’язаних з володінням майном на певній правовій підставі. В таких випадках специфічним механізмом захисту порушених інтересів могло би бути незастосування судом відповідного нормативно-правового акта чи невикористання (неврахування) індивідуально-правового акта як такого, що суперечить Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини.

Рекомендована література

1. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). - Т 5: Право власності та інші речові права / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків : ФО-П Колісник А.А., 2011. - С. 477-533.

2. Болокан І.В. Зобов’язально-правові та спеціальні засоби захисту права власності в підприємницькій діяльності: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец.12.00.03 / І.В. Молокан. - К., 2008. - 20 с.

3. Ківалова Т. Відшкодування шкоди у системі способів захисту прав власника / Т. Ківалова // Вісник прокуратури. - 2008. - № 4 (82). - С. 97-104.

4. Скловский К.И. Собственность в гражданском праве / К.И. Скловский. - 5-е изд. - М. : Статут, 2010. - 893 с.

5. Томчишен С. В. Захист права власності у спорах, пов’язаних із визнанням договорів купівлі-продажу недійсними / С.В. Томчишен // Вісник господарського судочинства. - 2007. - № 1. - С. 100-112.

6. Проблеми права власності та інших речових прав в українській правовій системі: зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф. студ. та молодих учених (м. Бердянськ, 1-2 листоп. 2012 р.) / редкол.: Г. В. Новицький та ін. - Донецьк : Донбас, 2012. - 309 с.