Цивільне право України. Том 1
16.2. Речово-правові способи захисту права власності
Витребування речі з чужого незаконного володіння. З часів римського права до провідних засобів захисту права власності належить віндикаційний позов (rei vindicatio, від лат. vim dicere - «оголошую про застосування сили») - вимога власника про витребування речі з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК). Традиційно віндикаційний позов розглядається як вимога власника, який не володіє річчю, до невласника, який незаконно нею володіє.
Відповідно до ст. 396 ЦК, право на віндикацію має не лише власник, а також інші титульні володільці. Віндикаційна вимога може бути пред’явлена будь-якій особі, яка володіє майном власника без відповідної правової підстави (ст. 387 ЦК). Незаконне володіння річчю власника чи іншого титульного володільця є підставою пред’явлення останніми віндикаційної вимоги. Змістом такої вимоги є повернення конкретної речі, а не заміна її іншою, з огляду на те, що об’єктом віндикації завжди виступає лише індивідуально визначене майно, яке на момент пред’явлення вимоги збереглося в натурі.
Для тих випадків, коли належну власнику річ виявлено у володільця, який набув її від третьої особи, ЦК містить низку норм з обмеження віндикації, які встановлюють умови пред’явлення віндикаційної вимоги (ст. 388 ЦК). Ці норми ґрунтуються передовсім на розрізненні двох видів незаконного володіння: добросовісного і недобросовісного.
Незаконним вважається таке володіння, яке не ґрунтується на дійсному правочині чи на законі. Добросовісним є набувач, який в момент набуття речі не знав і не міг знати про те, що набуває річ в особи, яка не мала права її відчужувати. Недобросовісним є набувач, який в момент набуття речі знав чи міг знати про те, що набуває річ в особи, яка не мала права її відчужувати (ч. 1 ст. 388 ЦК). В останньому випадку набувач хоч фактично і не знав, але з огляду на обставини справи повинен був би знати про незаконність набуття речі (наприклад, при купівлі речі за явно заниженою ціною в нічний час та у незвичному місці).
У недобросовісного набувача річ може бути витребувана в усіх випадках, тоді як можливість витребувати майно в добросовісного набувача залежить від відплатності чи безвідплатності набуття ним речі.
Якщо річ була набута безвідплатно (наприклад, подарована чи успадкована) від особи, яка не мала права її відчужувати («неуправнений відчужував»), власник має право витребувати її у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК). Натомість якщо річ за відплатним договором придбана в особи, яка не мала права її відчужувати, можливість витребувати річ залежить від того, в який спосіб річ вибула з володіння самого власника: з його волі чи поза його волею. У такому випадку віндикаційна вимога підлягає задоволенню лише у разі якщо річ: 1) була загублена власником або особою, якій він передав її у володіння; 2) була викрадена у власника або особи, якій він передав її у володіння; 3) вибула з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ч. 1 ст. 388 ЦК).
Задоволення віндикаційної вимоги дає добросовісному набувачу право на відшкодування збитків, яких він зазнав з огляду на продаж йому речі неуправненою особою (ст. 623 ЦК).
Окрім цього, згідно з ч. 2 ст. 388 ЦК, від добросовісного набувача не може бути витребуване майно, якщо воно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Згідно зі ст. 389 ЦК, від добросовісного набувача також не можуть бути витребувані гроші (маються на увазі випадки, коли гроші є певним чином індивідуалізованими), а також цінні папери на пред’явника, що існують у документарній формі.
У ст. 390 ЦК йдеться про юридичну долю тих доходів, які принесло чи могло принести майно, що витребовується власником. Правила цієї статті ґрунтуються на загальноцивілістичному принципі неприпустимості безпідставного збагачення.
Від недобросовісного набувача власник має право вимагати передати всі доходи від майна, які набувач одержав або міг одержати за весь час володіння майном (ч.1 ст. 390 ЦК). Від добросовісного же набувача власник має право вимагати передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або
з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна (ч. 2 ст. 390 ЦК).
Зі свого боку, добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони є віддільними (ч. 4 ст. 399 ЦК). Окрім цього, добросовісний та недобросовісний набувачі (володільці) мають право вимагати від власника майна відшкодування здійснених ними витрат на утримання чи збереження майна. При цьому відшкодовуються витрати лише необхідні, а не надлишкові («витрати на розкіш»). Терміном, з якого виникає право на таке відшкодування є момент, з якого власникові належить право на повернення майна (ч. 3 ст. 389 ЦК).
У законі відсутні спеціальні норми про право недобросовісного володільця залишити собі віддільні поліпшення чи, у відповідних випадках, про право вимагати від власника відшкодування витрат на здійснені недобросовісним володільцем невіддільні поліпшення. З урахуванням цього, як видається, питання має вирішуватись на основі принципу неприпустимості безпідставного збагачення власника.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном власника. Негаторний позов (actio negatoria) - вимога, спрямована на захист права власності від порушень, не пов’язаних з позбавленням володіння (вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном власника, ст. 391 ЦК). Негаторний позов вчиняється насамперед у випадках порушення правомочності користування річчю, однак може вчинятись і у випадку, коли мають місце порушення права розпоряджання річчю. Право пред’явлення негаторної вимоги належить власникові та іншому титульному володільцеві.
Підставою для вчинення позову є особливий протиправний стан: перешкоджання власникові у користуванні та/або розпоряджанні майном з боку іншої особи (ст. 391 ЦК). Необхідною умовою задоволення негаторної вимоги є наявність вказаного порушення на момент розгляду справи.
З огляду на триваючий характер порушення, яке дає підставу для пред’явлення негаторного позову, початок перебігу позовної давності по таких вимогах щоразу «просувається» в часі. Тому судом не може бути відмовлено в негаторній вимозі з огляду на сплив позовної давності.
На практиці негаторний позов часто висувається поряд із іншими вимогами (про виселення зі спірного приміщення особи, яка перешкоджає користуванню майном, про стягнення збитків, завданих порушенням права власності тощо).
Визнання права власності. Позов про визнання права власності слід відрізняти від вимог, які заявляються особами, які лише прагнуть набути право власності, але на момент вчинення позову власниками не є: вимоги про набуття права власності за набувальною давністю (ст. 344 ЦК), про визнання права 374 власності на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК), про передання безхазяйної речі до комунальної власності (ст. 335 ЦК). На відміну від вимоги про визнання права власності (ст. 392 ЦК), у вказаних вище випадках право власності виникає на підставі рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК). При визнанні права власності згідно зі ст. 392 ЦК рішення суду має не правовстановлююче, а право- підтверджуюче значення.
Підстави пред’явлення вимоги про визнання права власності: а) право власності оспорюється іншою особою; г) право власності не визнається іншою особою; в) втрата власником документа, який засвідчує його право власності (правовстановлюючий документ). При цьому втрата правовстановлюючих документів може поєднуватись із невизнанням чи оспорюванням права власності іншою особою, або ж виступати самостійною підставою пред’явлення вимоги про визнання права власності. В останньому випадку власнику слід подати до суду докази, що підтверджують набуття ним права власності (акти приймання-передачі, накладні, за якими позивач одержав майно, показання свідків тощо) (І.В.Спасибо-Фатєєва).
Таку позовну вимогу має право пред’явити лише сам суб’єкт права власності (тільки сам власник і ніхто інший, окрім власника).
До вимоги про визнання права власності не може застосовуватись позовна давність, оскільки тут відсутнє порушення права позивача, що є необхідною умовою для обчислення початку перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 261 ЦК).
Виключення майна з опису. У низці випадків виникає потреба захистити права власників чи інших титульних володільців у ситуаціях, коли належне їм майно неправомірно включено до акта опису (при накладенні арешту на майно, при вжитті заходів забезпечення позову, при описі спадкового майна тощо). Це можливо, зокрема, тоді, коли до опису включено майно, належне особі на праві спільної власності з боржником.
У вказаних випадках використовується такий спосіб захисту права власності як вимога про виключення майна з опису (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 р. № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису»). Підставою застосування цієї вимоги є - неправомірне включення до акта опису індивідуально-визначених речей, які належать власнику чи іншому титульному володільцю..
Позовна вимога заявляється до: а) боржника; б) особи, в інтересах якої накладено арешт на майно, а якщо майно було реалізоване - до в) особи, якій було передано майно. У випадках, коли опис майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, відповідачем має виступати орган державної влади, який здійснював опис майна.
Змістом позову є вимога про виключення з опису індивідуально-визначеного майна, належного позивачу, та передання йому цього майна. Вимога про виключення майна з опису може об’єднуватись із вимогою про визнання права власності на майно (за наявності підстав для її пред’явлення). При цьому задоволення останньої вимоги виступає необхідною передумовою для виключення майна з опису.