• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Цивільне право України. Том 1

15.3. Право користування чужим майном (сервітут)

Наступним видом речового права на чуже майно є право користування чужим майном (сервітут). Таке право бере свій початок ще з часів Стародавнього Риму, окремі положення щодо якого містилися в Законах ХІІ таблиць. Положення Римського права щодо права на чужі речі стали основою для створення правових норм в законодавстві держав. Такі норми на сьогодні знайшли своє відображення і в законодавстві України, а саме в ЦК, ЗК, ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» тощо.

Сервітут (у перекладі з латинської мови) означає обов’язок, зобов’язання, повинність. А саме під сервітутом необхідно розуміти певний обов’язок, зобов’язання власника майна надати іншій особі - невласнику право користування певним його майном з метою задоволення власних потреб та інтересів, у випадку, якщо в інший спосіб такі потреби та інтереси не можуть бути задоволені.

ЦК виділяє два види сервітутів - особистий та земельний. Особистий сервітут - це право певної особи невласника користуватися чужим майном з метою задоволення певних потреб. Об’єктом такого користування є нерухоме майно, крім земельних ділянок та природних ресурсів, оскільки останні є об’єктами, на які встановлюється земельний сервітут.

Відповідно до ч. 2 ст. 401 ЦК сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Отже, суб’єктом права вимоги щодо встановлення сервітуту може бути власник сусідньої земельної ділянки, володілець сусідньої земельної ділянки, інші особи, яким встановлення сервітуту необхідне для задоволення особистих потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом тощо. Зміст, види, порядок встановлення, дія та припинення сервітуту передбачені ЦК (ст.ст. 402-406) та ЗК (ст.ст. 98-102).

Під змістом сервітуту необхідно розуміти певний вид та обсяг повноважень щодо користування чужим майном з метою задоволення потреб уповноваженої особи. Характерним для сервітуту є те, що він:

- не підлягає відчуженню;

- зберігає свою чинність у разі переходу до іншої особи права власності на майно, щодо якого він встановлений;

- не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження таким майном тощо.

Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку, тобто дія буде тривати протягом всього життя уповноваженої особи. Особа, яка користується сервітутом, зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Власник або користувач чи інші особи мають право вимагати встановлення сервітуту для:

- проходу і проїзду на велосипеді;

- проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

- прокладання і експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

- прокладання на свою земельну ділянку водопроводу від чужої природної водойми чи через чужу земельну ділянку;

- відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню чи через сусідню земельну ділянку;

- забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, і право проходу до природної водойми;

- напування своєї худоби з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, і прогону худоби до природної водойми;

- прогону худоби по наявному шляху; встановлення будівельних риштувань і складування будівельних матеріалів з метою ремонту будинків і споруд;

- інші сервітути.

Відповідно перелік встановлення сервітутів не є вичерпним, а тому, окрім ЦК та ЗК, вони можуть міститися і в інших нормативно-правових актах.

Серед підстав встановлення сервітуту ЦК виділяє договір, закон, заповіт, рішення суду. На відміну від ЦК, ЗК передбачає лише дві підстави встановлення земельного сервітуту, а саме - договір та рішення суду. А тому, постає питання, чи не може земельний сервітут бути встановлений на підставі закону чи заповіту. Так, відповідно до ч. 6 ст. 10 ЗУ «Про телекомунікації» особи, які відповідно до цього Закону отримали ліцензію на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій, мають право вимагати від власників земельних ділянок або землекористувачів установлення сервітутів до категорії земель, визначених ЗК для прокладання під землею телекомунікаційних мереж та/або усунення їх пошкоджень. Зі змісту цієї статті випливає, що встановлення земельного сервітуту може відбуватися і на підставі закону. Відповідно до ст. 1247 ЦК, спадкоємець вправі встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.

Правове регулювання встановлення сервітуту на підставі договору теж має певні недоліки. А саме це стосується форми договору, яким буде встановлюватися сервітут, визначення строку, розміру плати за користування майном та порядку обчислення збитків, завданих власникові майна особою, яка користується сервітутом.

Договір про встановлення сервітуту оформляється у письмовій формі та підлягає державній реєстрації державним реєстратором в порядку передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». З моменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, підставою встановлення яких є договір про встановлення сервітуту, особа набуває право користуватися чужим майном.

Встановлення сервітуту на підставі договору відбувається у випадку, якщо сторони, а саме власники (користувачі) сусідніх земельних ділянок дійшли згоди про встановлення сервітуту та уклали договір. У випадку недосягнення згоди щодо встановлення сервітуту на підставі договору підставою встановлення такого сервітуту буде рішення суду.

Якщо власники (користувачі) сусідніх земельних ділянок не дійшли згоди щодо встановлення сервітуту та про його умови, то власник (користувач) панівної земельної ділянки має право на звернення до суду із заявою про встановлення земельного сервітуту. Під час розгляду справи суд повинен з’ясувати чи дійсно є підстави для встановлення сервітуту, чи в інший спосіб не можливо задоволити потреби інших осіб тощо. В свою чергу позивач повинен обґрунтувати та довести потребу у встановленні сервітуту та обґрунтувати, що його потреби не можуть бути задоволені в інший спосіб, довести, що особа відповідач чинить перешкоди у користуванні нерухомим майном тощо. На підставі наведених доказів та з врахуванням обставин справи враховуючи, що встановлення сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею, суд керуючись нормами ЦК, ЗК, ЦПК та іншим законодавством, суд постановляє одне з таких рішень: позов задоволити; позов задоволити частково; відмовити в задоволенні позовних вимог.

З моменту набрання законної сили рішення суду стає підставою для встановлення сервітуту. І відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду подається разом з іншими документами для реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В рішенні суд має зазначати строк, на який встановлено сервітут, плата за використання земельної ділянки, яка обтяжена сервітутом з метою компенсації певних збитків, які може нести власник земельної ділянки, щодо якої встановлено сервітут, зобов’язання не чинити перешкод у використанні земельної ділянки чи іншого нерухомого майна, яке на ній знаходиться, у доступі до неї тощо. З моменту реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішення суду особа набуває право земельного сервітуту, а саме право власника або користувача земельної ділянки або іншого нерухомого майна на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою чи іншим нерухомим майном у спосіб найменш обтяжливий для власника земельної ділянки чи іншого майна, щодо яких встановлено сервітут.

Встановлення сервітуту на підставі договору, як і на підставі рішення суду має правовим наслідком певне обмеження прав власника чи користувача цієї земельної ділянки, що призводить до зменшення можливих варіантів використання земельної ділянки її власником чи користувачем, обмеження правомочностей щодо користування та розпорядження земельною ділянкою обтяженою сервітутом тощо. Але, з іншої сторони, встановлення сервітуту це надана законодавством можливість особи реалізувати право, задовольнити інтереси, якщо в інший спосіб, окрім встановлення сервітуту не може бути таке право реалізоване чи потреба в інший спосіб задоволена.

Сервітут як право користування чужим майном може встановлюватися не лише щодо земельної ділянки, а й щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо). Одним із об’єктів щодо якого може бути встановлено сервітут є житло, по іншому його можна називати ще й житловим сервітутом. Житловий сервітут встановлюється щодо права користування чужим будинком, квартирою чи іншим житловим приміщенням з метою проживання в ньому членів сім’ї власника житла. Сімейний кодекс України до членів сім’ї відносить осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Відповідно до ст. 405 ЦК члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Право користування житлом може припинитися і у випадку, коли відпала підстава, на підставі якої виник житловий сервітут (реєстрація шлюбу - розірвання шлюбу, однак це правило не поширюється на неповнолітніх дітей, які є членами сім’ї).

Загальні підстави припинення сервітуту визначені ст. 406 ЦК. А саме сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.