Цивільне право України. Том 1
15.1. Загальна характеристика речових прав на чуже майно
Речові права на чуже майно - це сукупність прав на майно (річ), що є власністю іншої особи, можливість її використовувати з метою задоволення певних потреб, зокрема особистих, господарських тощо.
Речовим правам притаманні певні ознаки:
- такі права є похідними від права власності;
- таким правам характерна властивість слідування за річчю;
- такі права обтяжують майно власника та покладають на нього обов’язок не вчиняти дій, які можуть перешкоджати здійсненню права уповноваженою особою;
- речові права, які обтяжують певне майно (річ) є непорушними і пере-ходять від одного власника до іншого;
- такі права слугують задоволенню особистих господарських та інших потреб особи щодо якої таке право встановлено;
- такі права можуть передбачатися лише законом;
- користування такими правами може мати строковий чи безстроковий характер, може бути оплатним чи безоплатним;
- такі права виникають з підстав визначених законом тощо.
Зміст речового права на чуже майно полягає в тому, що уповноважена особа має право використовувати майно (річ) у визначених законом межах. Цивільний кодекс виділяє такі види речових прав на чуже майно:
1) право володіння;
2) право користування (сервітут);
3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Зокрема ГК передбачає такі види речових прав на чуже майно як право господарського відання та оперативного управління. Відповідно до ст. 133 ГК основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених ЦК.
Відповідно до ст. 136 ГК право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб’єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Право оперативного управління регулюється ст. 137 ГК. Під правом оперативного управління визнається речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених ГК та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб’єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.