• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Цивільне право України. Том 1

14.2. Підстави набуття та припинення права власності

Виникнення чи набуття певного права пов’язують із настанням певних обставин, які є підставами виникнення, зміни чи припинення прав та обов’язків. Саме такі обставини в цивільному праві називають юридичними фактами. Відповідно до ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У літературі поширеним є поділ підстав набуття права власності на пер-винні (первісні) та вторинні (похідні). До первинних відносять підстави, за якими право власності виникає вперше, або незалежно від волі попередніх власників. Прикладом таких підстав можна назвати створення нової речі, а саме виробництво, специфікацію - переробку речі, знахідка, скарб тощо.

Одним із способів набуття права власності є виробництво. Відповідно до ст. 331 ЦК право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності ця особа може укласти договір щодо об’єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об’єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об’єкта незавершеного будівництва.

Порядок прийняття в експлуатацію будинків та реєстрація прав власності на нерухоме майно здійснюється відповідно до постанови КМУ від 13 квітня 2011 р. №461 «Про затвердження Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів» та наказу Міністерства юстиції України від 14 грудня 2012 р. № 1844/518 «Про затвердження Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна».

Законодавством передбачено певні правила щодо набуття права власності на нерухоме майно, а саме житлові будинки, зведені будівництвом. Виникнення права власності на такі об’єкти характеризується наявністю певних ознак.

А саме для зведення будинку необхідна земельна ділянка, яка відводиться відповідно до законодавства. Порядок відведення такої ділянки, розміри, документи, які підтверджують права на неї регулюються ЗК. Щоб побудувати будинок на цій відведеній у встановленому законом порядку земельній ділянці, необхідно розробити, погодити та затвердити проект будівництва. Зведений будинок може експлуатуватися лише після здачі, приймання і відведення його в експлуатацію. Відповідно до постанови КМУ від 13 квітня 2011 р. № 461 «Про затвердження Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів» прийняття в експлуатацію об’єктів, що належать до І-Ш категорії складності, та об’єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - Інспекція) поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації (далі - декларація).

У разі прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та II категорії складності, побудованих без наявності дозволу на виконання будівельних робіт до 31 грудня 2009 р., особливості реєстрації декларації та її форма визначаються Мінрегіоном.

Прийняття в експлуатацію об’єктів, що належать до IV і V категорії складності, здійснюється на підставі акта готовності об’єкта до експлуатації шляхом видачі Інспекцією сертифіката.

Особливості прийняття в експлуатацію об’єктів, що розташовані на території іноземних держав і є власністю України, визначаються МЗС за погодженням з Мінрегіоном відповідно до вимог законодавства щодо місцезнаходження об’єкта будівництва.

Житлові будинки, побудовані за кошти юридичних і фізичних осіб, можуть прийматися в експлуатацію без виконання внутрішніх опоряджувальних робіт у квартирах та вбудовано-прибудованих приміщеннях, які не впливають на експлуатацію будинків, якщо це обумовлено договором про будівництво, за умови відповідності їх санітарним, протипожежним і технічним вимогам. Перелік внутрішніх опоряджувальних робіт, без виконання яких можливе прийняття в експлуатацію житлових будинків, визначається Мінрегіоном.

Житлові будинки, в яких є побудовані за кошти державного та місцевих бюджетів квартири, що призначені, зокрема, для соціально незахищених верств населення (інвалідів, учасників Великої Вітчизняної війни, багатодітних сімей, громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тощо), приймаються в експлуатацію за умови виконання у повному обсязі внутрішніх опоряджувальних робіт в таких квартирах.

На об’єкті повинні бути виконані всі передбачені проектною документа-цією згідно із державними будівельними нормами, стандартами і правилами роботи, а також змонтоване і випробуване обладнання.

На об’єкті виробничого призначення, на якому встановлено технологічне обладнання, повинні бути проведені пусконалагоджувальні роботи згідно з технологічним регламентом, передбаченим проектом будівництва, створено безпечні умови для роботи виробничого персоналу та перебування людей відповідно до вимог нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки, пожежної та техногенної безпеки, екологічних і санітарних норм.

У разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим По-рядком. Згідно з цим Порядком також здійснюється прийняття в експлуатацію об’єктів, що розташовані на території України і є власністю іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних і фізичних осіб. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана ВР, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Порядку, застосовуються правила міжнародного договору України.

Датою прийняття в експлуатацію об’єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката. Експлуатація об’єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Зареєстрована декларація або сертифікат є підставою для укладення до-говорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об’єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об’єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього. Підключення об’єкта, прийнятого в експлуатацію, до інженерних мереж здійснюється відповідно до ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» протягом десяти днів з дня відповідного звернення замовника до осіб, які є власниками відповідних елементів інженерної інфраструктури або здійснюють їх експлуатацію.

У разі втрати або пошкодження декларації чи сертифіката Інспекція видає безоплатно дублікат зареєстрованої декларації чи дублікат сертифіката протягом десяти робочих днів після надходження від замовника відповідної заяви з підтвердженням розміщення ним у засобах масової інформації повідомлення про втрату чи поданням пошкоджених декларації або сертифіката.

Реєстрація декларації здійснюється з дотриманням вимог ЗУ «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Декларація приймається в дозвільному центрі за місцезнаходженням об’єкта.

Реєстрацію декларації здійснює Інспекція за місцезнаходженням об’єкта на безоплатній основі.

Інспекція перевіряє протягом десяти робочих днів з дати подання (надходження) до неї декларації повноту даних, зазначених у ній, та реєструє декларацію.

Видачу сертифіката здійснює Інспекція, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Для отримання сертифіката замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до відповідної Інспекції заяву про прийняття в експлуатацію об’єкта та видачу сертифіката (далі - заява) до якої додається акт готовності об’єкта до експлуатації. Документи приймаються у дозвільному центрі за місцезнаходженням об’єкта та не пізніше наступного робочого дня передаються до Інспекції.

Інспекція приймає подані замовником заяву і акт готовності об’єкта до експлуатації та з метою визначення відповідності об’єкта проектній документації, вимогам державних будівельних норм, стандартів і правил проводить відповідну перевірку.

Проведення перевірки на об’єкті розпочинається не пізніше ніж на третій робочий день після реєстрації заяви і не може тривати більш як чотири робочих дні.

Інспекція приймає протягом десяти робочих днів з дати реєстрації заяви рішення про видачу сертифіката або відмову в його видачі. Рішення про відмову у видачі сертифіката може бути оскаржено до суду.

Збудовані та здані в експлуатацію будівлі підлягають реєстрації. Відповідно до ЗУ від 1 липня 2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об’єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Обов’язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Право власності на об’єкт незавершеного будівництва підлягає державній реєстрації у разі необхідності укладення правочину щодо об’єкта незавершеного будівництва.

Державна реєстрація прав є обов’язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації виникають з моменту такої реєстрації.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації за таких умов, якщо:

- реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

- на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов’язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов’язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.

Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об’єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав. Щодо обтяжень речових прав то державна реєстрація проводиться незалежно від місця розташування об’єкта нерухомого майна.

Обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;

3) інші речові права відповідно до закону;

4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Речові права на нерухоме майно є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.

Право власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини) може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

Право власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), в яких вони розташовані.

Наказом Міністерства юстиції України від 14 грудня 2012 р. № 1844/5 було затверджено Порядок використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Даним Порядком було визначено процедуру використання та перенесення державним реєстратором прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор) записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна (далі разом - Реєстри) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) та використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відомості Реєстрів використовуються державним реєстратором для встановлення наявності (відсутності) записів про обтяження речових прав на нерухоме майно, у тому числі обтяжень податковою заставою, під час проведення державної реєстрації прав з метою їх перенесення до Державного реєстру прав та під час розгляду заяв про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, заяв/запитів на отримання інформації з Державного реєстру прав.

Відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно використовують-ся державним реєстратором для встановлення наявності (відсутності) записів про державну реєстрацію права власності або іншого речового права на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації прав та під час розгляду заяв про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, заяв /запитів на отримання інформації з Державного реєстру прав.

Відомості, отримані державним реєстратором під час проведення державної реєстрації прав за результатом пошуку у Реєстрах та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, оформляються у паперовому вигляді, підписуються державним реєстратором, засвідчуються в установленому законодавством порядку печаткою та долучаються до відповідної облікової або реєстраційної справи.

Перенесення записів з Реєстрів до Державного реєстру прав здійснюється державним реєстратором прав у разі, коли наявні у Реєстрах записи є чинними та ідентифікують об’єкт нерухомого майна або суб’єкта речових прав, їх обтяжень.

Державний реєстратор переносить до відповідного розділу Державного реєстру прав, відкритого на об’єкт нерухомого майна, відомості записів, на-явні у Реєстрах, у частині, що стосується такого об’єкта.

У разі коли при розгляді заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якої державній реєстрації підлягає припинення обтяження речового права на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в Державному реєстрі прав, встановлено наявність запису про таке обтяження в Реєстрах, державний реєстратор переносить відомості запису про таке обтяження до спеціального розділу Державного реєстру прав, після чого на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію припинення обтяження речового права на нерухоме майно вносить запис про припинення такого обтяження до Державного реєстру прав.

За результатом перенесення записів щодо об’єкта нерухомого майна, на-явних у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, державний реєстратор робить у відповідних реєстрах відмітку про перенесення відомостей таких записів.

У разі коли у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна наявні записи щодо суб’єкта обтяжень речових прав (особи, щодо майна якої встановлено обтяження/боржника), державний реєстратор одночасно 330

з перенесенням до відповідного розділу Державного реєстру прав, відкритого на об’єкт нерухомого майна, записів, що стосуються такого об’єкта, переносить до спеціального розділу Державного реєстру прав записи щодо суб’єкта обтяжень речових прав та робить у відповідному реєстрі відмітку про перенесення таких записів.

Державний реєстратор вживає заходів щодо забезпечення зберігання, запобігання несанкціонованому доступу та поширенню інформації, отриманої згідно з цим Порядком, відповідно до законодавства.

Наступним первинним способом набуття права власності є специфікація, тобто такий спосіб набуття права власності, який охоплює переробку чужої речі, внаслідок чого створюється нова річ, або коли виготовляється нова річ з використанням чужих матеріалів.

Такий спосіб набуття права власності регулюється ст. 332 ЦК, відповідно до якої переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов’язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.

Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов’язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду.

Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов’язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.

Первинним способом набуття права власності є також володіння плодами та доходами, знахідка, скарб, бездоглядна домашня тварина, безхазяйна річ тощо.

Привласнення загальнодоступних дарів природи як підстава виникнення права власності ЦК передбачена вперше. Відповідно до законодавства об’єктами такого привласнення є зібрані ягоди, лікарські рослини, зловлена риба, інші речі, здобуті в лісі, водоймі тощо. Вичерпного переліку таких видів дарів природи, які можуть перебувати у власності особи ЦК не дає. Отже, особа може бути власником всіх видів загальнодоступних дарів природи, крім тих, щодо яких законодавством передбачено обмеження або заборона збирання окремих видів рослин, ягід тощо. Також законодавством передбачаються спеціальні правила рибальства, мисливства та полювання.

Такі види речей можуть перебувати як у приватній власності, так і в державній або в комунальній власності. Правовий режим таких речей визначається законодавством, зокрема ЗК, ЛК, ВК, Кодексом про надра, Законами України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ» та іншими.

Особа, яка привласнила собі певні дари природи стає їх власником.

Але законодавством передбачено ряд умов, які необхідно дотримуватися, щоб стати законним власником, а саме:

а) дії особи, яка привласнила дари природи повинні відповідати закону;

б) особа, яка здобула річ має діяти відповідно до місцевого звичаю;

в) якщо особа виявила бажання привласнити річ, яка знаходилася на земельній ділянці, що є власністю іншої особи, повинна взяти дозвіл власника відповідної земельної ділянки.

Кожній особі гарантуються та забезпечуються рівні умови привласнення загальнодоступних дарів природи.

Знахідка - це річ, що була знайдена особою, яка не є її власником. Відповідно ця особа зобов’язана негайно повідомити особу, яка її загубила або власника речі та повернути знайдену річ цій особі. Відповідно до ст. 337 ЦК особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов’язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов’язків особи, яка знайшла загублену річ.

Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або місце її перебування невідомі, особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана заявити про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання міліції, або органові місцевого самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали.

Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю, може бути продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. Сума грошей, одержана від продажу знайденої речі, підлягає поверненню особі, яка має право вимагати її повернення.

Особа, яка знайшла загублену річ, відповідає за її втрату, знищення або пошкодження в межах її вартості лише в разі свого умислу або грубої необережності.

Законом передбачені випадки, коли особа, яка знайшла загублену річ, на-буває право власності на неї. А саме з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування пройшло шість місяців та за умови, якщо:

1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;

2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про свої права на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2,3 ст. 338 ЦК якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.

Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції, про що робиться оголошення в друкованих засобах масової інформації.

Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього оголошення власник або інша особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов’язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо). Така винагорода за знахідку встановлюється в розмірі до двадцяти відсотків вартості речі.

Якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки. Відносини між особою, яка знайшла річ та власником, який публічно обіцяв винагороду за неї, регулюються ст.ст. 1144, 1148, 1149 ЦК.

Законом також передбачені випадки, коли право на одержання винагороди особою, яка знайшла загублену річ, не виникає: а саме тоді, коли вона не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її.

Поняття «скарб» та особливості набуття права власності на нього регулюються ст. 343 ЦК, відповідно до якої скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Отже, з цього визначення можна виділити такі ознаки скарбу:

- ним є закопані у землі чи приховані іншим способом речі;

- власник таких речей невідомий або за законом втратив на них право власності;

- такими речами можуть бути гроші, валютні цінності, інші цінні речі.

Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього. Якщо скарб

був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.

У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

У разі виявлення скарбу, що становить культурну цінність відповідно до закону, право власності на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

Якщо скарб, що становить культурну цінність, був виявлений у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмірі до десяти відсотків від вартості скарбу кожна.

Положення цієї статті не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов’язків.

Наступною первинною підставою є набуття права власності на бездоглядну домашню тварину. Відповідно до ст. 340 ЦК особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов’язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов’язана протягом трьох днів заявити про це міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника.

Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, може на час розшуку власника залишити її у себе на утриманні та в користуванні або передати іншій особі, якщо ця особа може забезпечити утримання та догляд за твариною з додержанням ветеринарних правил, або передати її міліції або органові місцевого самоврядування.

Особа, у якої залишена бездоглядна домашня тварина, відповідає за її за-гибель або пошкодження у межах її вартості лише у разі свого умислу або грубої необережності.

Особа, яка знайшла бездоглядну домашню тварину, може набути право власності на неї за умови дотримання таких вимог:

- заява міліції або органові місцевого самоврядування про затримання тварини протягом трьох днів, які зобов’язані вживати заходів щодо розшуку власника;

- якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців - щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них.

У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.

Якщо власника бездоглядної домашньої тварини знайдено і він ставить питання про повернення тварини, то особа, яка затримала тварину, та особа, якій вона була передана на утримання та в користування, мають право на:

- винагороду за знайдення тварини;

- відшкодування витрат, пов’язаних з утриманням тварини, з вирахуванням вигод, здобутих від користування нею тощо.

Наступною первісною підставою є набуття права власності на безхазяйну річ. Відповідно до ст. 335 ЦК безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених ст. ст. 336, 338, 341 і 343 ЦК.

Однією з підстав набуття права власності є набувальна давність. Потреба у набувальній давності виникла з таких причин: втрата власником, який про- володів майном достатній проміжок часу, доказів, що майно належить йому на законних підставах і в судовому порядку не може довести своїх прав; у випадку пропуску строку позовної давності без поважних причин на звернення щодо повернення задавненого майна тощо.

Набувальна давність характеризується певними умовами, а саме: володіння майном має бути добросовісним; таке володіння майном має бути відкритим, тобто особа не повинна приховувати, що вона не є власником майна, але володіє і користується ним як власник; таке володіння має характеризуватися строковістю тобто тривалість такого володіння має визначатися законом; безперервність означає, що такий строк, який визначений законодавством не може бути перервано чи зупинено, крім випадків (обставин) визначених законодавством.

Відповідно до ст. 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п’ятнадцять, а на рухоме майно - через п’ять років з часу спливу позовної давності.

Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до ст. 119 ЗК громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених ЗК. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому ЗК.

Вторинні підстави (похідні) - це такі підстави, за яких набуття права власності на майно ґрунтується на правах попереднього власника. Прикладом цих підстав можна навести договір дарування, довічне утримання, спадковий договір, купівля-продаж, міна, приватизація державного житлового фонду тощо. Перехід права власності на підставі права попереднього власника характеризується як правонаступницво, а саме припинення права власності у відчужувача майна і виникнення прав на це майно в набувача. Також необхідно зазначити, що при вторинному способі набуття права власності до нового власника переходять не лише права на це майно, а й обов’язки, які мав попередній власник. Так, якщо попередній власник здав в найм майно, то при переході права власності на це майно іншій особі, договір найму зберігає чинність для нового власника. Так, відповідно до ст. 814 ЦК у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов’язки наймодавця.

До вторинних способів набуття права власності відносять такі підстави виникнення права власності, як конфіскація, реквізиція, але більшість авторів схильні до того, що при переході права власності на речі має бути наявною згода її попереднього власника.

Момент набуття права власності на майно може визначатися по-різному. На це може впливати вид майна, речі, вимога закону тощо. Так, відповідно до ст. 334 ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Якщо договір, який спрямований на передачу майна у власність відповідно до законодавства, потребує: 1) нотаріального посвідчення, то право власності на майно за договором виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним; 2) державної реєстрації, то право власності 336

у набувача виникає з моменту такої реєстрації; 3) і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації, то право власності у набувача виникає з моменту державної реєстрації.

Припинення прававласності . Припинення права власності регулюється главою 25 ЦК ст.ст. 346-354.

Перелік підстав припинення права власності визначено ст. 346 ЦК. До них належать такі підстави:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викуп пам’яток культурної спадщини;

6) примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

7) звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;

8) реквізиція;

9) конфіскація;

10) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Перелік підстав припинення права власності є невичерним, оскільки право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Усі підстави припинення права власності можна поділити на види: припинення права власності, яке залежить від волі особи власника; примусове позбавлення права власності з підстав та в порядку визначених законом; втрата права власності з причин, які не залежать від волі власника тощо.

Найбільш поширеною є група підстав припинення права власності з волі власника, зокрема це стосується відчуження об’єктів власності на підставі договорів (правочинів) купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, спадкового договору, ренти тощо. До цієї групи також належать такі підстави припинення, як знищення майна, відмова власника від нього.

Особа, якій належить на праві власності майно, може у будь-який час відмовитися від нього. Така відмова може виражатися в будь-який спосіб, оскільки законодавство не дає переліку останніх. Відмова така може відбутися шляхом вчинення будь-якої дії, яка буде свідчити про те, що власник відмовився від майна або особа про це може заявити в будь-який інший спосіб, повідомивши певних осіб чи компетентні органи. Моментом припинення права власності може бути момент вчинення дії, яка буде свідчити про таку відмову або з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру у випадку, якщо права на майно підлягали державній реєстрації.

Знищення майна як підстава припинення права власності може здійснюватися в будь який спосіб. Таке знищення може здійснюватися як за волею особи, так і поза її волею. Знищення майна за волею особи власника може здійснюватися в різний спосіб, зокрема, у зв’язку із споживанням речей, знищення на підставі вимог закону у випадку епізоотій тощо. Тобто власник може самостійно вирішувати юридичну долю майна, але такі дії не мають порушувати права та інтереси інших осіб, вимог законодавства та моральних засад суспільства. Моментом припинення внаслідок знищення власником свого майна буде або момент його реального знищення, або момент внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Щодо примусового позбавлення права власності, то до таких підстав на-лежать викуп пам’ятки культурної спадщини; примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; реквізиція; конфіскація.

Однією із підстав примусового відчуження майна власника є реквізиція. Реквізиція може проводитися за наявності таких обставин:

- у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичай-них обставин;

- з метою суспільної необхідності;

- примусового відчуження майна у власника на підставі та в порядку, встановлених законом;

- за умови попереднього і повного відшкодування вартості майна, яке може бути примусово відчужене у власника;

- з наступним повним відшкодуванням вартості реквізованого майна в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Особа, у якої було реквізоване майно, може вимагати збільшення суми, що була відшкодована за майно (у судовому порядку) або може вимагати взамін надання іншого майна, якщо це можливо. Також у випадку, якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов’язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв’язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

Підставою примусового відчуження майна власника є також конфіскація, але така підстава наділена специфічними ознаками, зокрема:

- таке позбавлення права власності у особи власника є примусовим;

- вилучення майна є безоплатним;

- застосовується лише як санкція за вчинення правопорушення у випадках, встановлених законом;

- таке вилучення здійснюється в обсягах, у випадках і в порядку визначеному законом;

- позбавлення права власності на майно в такий спосіб може відбуватися лише за рішенням суду.

Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом. До нормативно-правових актів, які стосуються конфіскації, можуть належати: КК, КУпАП, ЗУ «Про виконавче провадження», Постанова КМУ «Про затвердження Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави та розпорядження ним» тощо.