Цивільне право України. Том 1
13.1. Поняття та ознаки особистого немайнового права
Предметом цивільно-правового регулювання на рівні з майновими відносинами (ст. 1 ЦК) є особисті немайнові правовідносини, які мають певний пріоритет перед майновими, оскільки структурно зазначені першими.
Проблема особистих немайнових прав посідає у цивілістиці одне із най-важливіших місць. У будь-якому суспільстві права людини є важливим інститутом, за допомогою якого регулюється правовий статус особи, визначаються способи і засоби впливу на неї, межі втручання в особисту сферу, встановлюються юридичні гарантії реалізації та захисту прав і свобод. Основні права і свободи людини належать їй від народження і є невід’ємними, тому їх забезпечення - одна із найважливіших функцій держави.
Закріпленню низки особистих немайнових прав присвячено Книгу другу ЦК, яка є результатом адаптації норм цивільного законодавства до загальноєвропейських стандартів, основні з яких містяться в «Загальній декларації прав людини» (10 грудня 1948 р.), «Конвенції про захист прав і основних свобод людини» (4 листопада 1950 р.), «Міжнародному пакті про громадянські та політичні права» (19 грудня 1966 р.), «Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права» (16 грудня 1966 р.), різних міжнародних актах, прийнятих ООН, ОБСЄ, Радою Європи та іншими міжнародними організаціями, галузевим розвитком конституційного положення про пріоритетність людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки серед інших соціальних цінностей (ст. 3 Конституції України).
Розміщення норм, що регулюють особисті немайнові відносини, одразу після Загальної частини, перед Книгою третьою «Право власності та інші речові права» пояснюється тим, що особисті немайнові права мають абсолютний характер, тому цей інститут розміщено серед інших абсолютних прав - права власності, речових прав та права інтелектуальної власності.
До загальних положень законодавець відносить поняття особистого немайнового права; види особистих немайнових прав; зміст особистого немайнового права; здійснення та забезпечення здійснення особистих немайнових прав, їх обмеження та захист; поновлення порушеного особистого немайнового права; спростування недостовірної інформації; заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права; правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права; право фізичної особи, особисте немайнове право якої порушено, на відшкодування шкоди.
Особисті немайнові права - юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній фізичній особі за законом і характеризуються немайновістю та особистісністю.
Загальними ознаками особистих немайнових прав, закріпленими у ст. 269 ЦК, є те, що:
1) ці права повинні належати кожній фізичній особі незалежно від обсягу її право - та дієздатності, кожен і всі рівні в можливості реалізації та охорони цих прав. Однак, не всі права можна визнати такими, що належать усім та кожному. Зокрема, право на опіку та піклування як особисте немайнове право належить лише малолітнім, неповнолітнім, недієздатним та особам, обмеженим у дієздатності (ст. 292 ЦК), юридична особа не має права на життя;
2) особисті немайнові права належать фізичній особі від народження або за законом. Це означає, що підставою їх виникнення є або факт народження, або юридичний факт (подія або дія), який передбачений у законі. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає у фізичної особи з моменту народження, наприклад, право на життя, здоров’я, свободу тощо. При цьому, враховуючи те, що згідно зі ст. 270 ЦК перелік особистих немайнових прав не є вичерпним, то факт належності особі даних прав із моменту народження презюмується. Проте законодавець закріплює і цілу низку особистих немайнових прав, які пов’язані не з моментом народження фізичної особи, а з іншим моментом, що прямо передбачений у законі. Переважно цією обставиною є вік та психічний стан фізичної особи, коли вона може усвідомлено реалізувати надане їй особисте немайнове право. Так, наприклад, право на застосування допоміжних репродуктивних технологій має лише повнолітня жінка, право на донорство має лише особа з моменту досягнення повноліття;
3) особисті немайнові права не мають економічного змісту. Це означає, що стосовно особистих немайнових прав, на відміну, наприклад, від майнових, фактично неможливо визначити їх вартість у грошовому еквіваленті;
4) особисті немайнові права тісно пов’язані з фізичною особою - носієм цього права. Це обумовлене тим, що дані права не можуть бути відчужені (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від фізичної особи - носія цих прав та/або передані іншим особам. Також слід звернути увагу на те, що на відміну від майнового права, від якого особа згідно з ч.3 ст. 12 ЦК може відмовитися, щодо особистого немайнового права така відмова недопустима. Особлива увага звертається законодавцем на неможливість позбавлення особи цих прав з боку інших осіб. Здебільшого це звичайно стосується органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які, здійснюючи публічну владу, найбільш часто можуть втручатись у сферу особистих немайнових прав людини. При цьому жодним чином не впливає на тісний зв’язок особистих немайнових прав з фізичною особою надана законодавцем можливість здійснення особистих немайнових прав малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої особисті не- майнові права, їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, що передбачено ч. 1 ст. 272 ЦК. У даному випадку самі особисті немайнові права не передаються, а передається лише можливість їх здійснення, що спрямовано на забезпечення інтересів зазначених осіб;
5) особисті немайнові права належать фізичній особі довічно, тобто з моменту народження або іншого моменту, що прямо передбачений законом, і до моменту смерті.
Слід зазначити, що для визначення певного права як особистого немайнового необхідна сукупність усіх зазначених ознак. Наявність лише однієї з названих ознак ще не свідчить про те, що це право має природу особистого немайнового.
Зміст будь-якого суб’єктивного права становить сукупність його повноважень. До повноважень, які складають загальний зміст особистих немайнових прав, законодавець зараховує можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя (ст. 271 ЦК).
Однак, загальні повноваження, які становлять зміст будь-якого суб’єктивного права, можуть бути згруповані за трьома напрямками:
а) повноваження на власні дії, тобто можливість здійснювати носієм даного права певні передбачені законом активні діяння, що спрямовані на реалізацію свого права;
6) повноваження вимагати певних дій із боку інших осіб, тобто можливість задля реалізації свого права вимагати певної поведінки від інших осіб;
в) повноваження вимагати захисту свого порушеного права, тобто можливість застосувати передбачені законом засоби впливу на особу, яка порушила, створила загрозу порушення, оспорює чи не визнає відповідне право. Фізична особа згідно з ч. 1 ст. 272 ЦК здійснює особисті немайнові права самостійно. Так, здійснення права фізичної особи на інформацію полягає в тому, що вона може вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ст. 302 ЦК). Відмова фізичної особи від права, яке їй належить, не має наслідком припинення цього права, за винятком випадків, передбачених законом. Наприклад, фізична особа не здійснює належне їй право на недоторканність ділової репутації або на недоторканність житла, але це право не припиняється і може бути реалізоване у майбутньому. Здійснення особистого немайнового права може відбуватися у різний спосіб.
Переважна більшість прав здійснюється шляхом багаторазових повторюваних дій (наприклад, неодноразове використання імені фізичною особою чи використання права на таємницю кореспонденції, використання права на вільний вибір місця проживання тощо). Ряд особистих немайнових прав реалізується шляхом однієї дії, але залишає можливість змінити своє рішення за відповідних умов. Так, автор вправі використати при опублікуванні твору літератури псевдонім, а при повторному виданні можливе використання справжнього імені.
Більшість немайнових прав здійснюється тільки особисто уповноваженою особою. Однак в окремих випадках фізична особа внаслідок тих чи інших обставин, які переважно пов’язані з недостатнім життєвим досвідом чи станом здоров’я, не здатна самостійно реалізовувати особисті немайнові права. І тому законодавець передбачає спеціальні випадки, коли можливе здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб іншими особами. Так, зокрема, визначається, що в інтересах:
а) малолітніх осіб особисті немайнові права можуть здійснюватися їхніми батьками (усиновителями) та опікунами;
б) неповнолітніх осіб - їхніми батьками (усиновителями) та піклувальниками;
в) осіб, які визнані судом недієздатними, - їхніми опікунами;
г) повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров’я не можуть здійснювати свої особисті немайнові права та не визнані при цьому недієздатними, - їхніми піклувальниками.
При цьому не слід ототожнювати можливість реалізації особистих не-майнових прав іншими особами з їх переданням іншим особам. Насамперед, передання особистих немайнових прав фізичних осіб заборонено, внаслідок того що особисті немайнові права тісно пов’язані з особою-носієм. А, реалізуючи особисте немайнове право шляхом вчинення юридично значимих діянь, зазначені особи створюють відповідні права та обов’язки не для себе, а для фізичних осіб-носіїв цих прав.
В ідеалі будь-яке здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб повинно проходити безперешкодно, своєчасно та в повному обсязі. Принаймні відповідні гарантії повинні надаватися особі з боку держави та територіальних громад, які діють в особі відповідних органів. І саме через те, суттєвою гарантією безперешкодного здійснення фізичною особою особистих немайнових прав безпосередньо чи через інших осіб є право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею (ними) особистих немайнових прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України головним обов’язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. На розвиток цього положення ЦК зобов’язує органи державної влади, органи влади АРК та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень, якими вони наділені відповідно до Конституції України та інших законів, забезпечувати здійснення фізичною особою своїх особистих немайнових прав.
Забезпечення здійснення фізичною особою особистих немайнових прав може відбуватися двома шляхами, насамперед - шляхом накладення заборон щодо порушення органами державної влади, органами АРК та органами місцевого самоврядування тих чи інших особистих немайнових прав фізичних осіб, а також і шляхом покладення на зазначені органи обов’язку здійснювати відповідні діяння, які спрямовані на допомогу фізичним особам у здійсненні та захисті особистих немайнових прав.
Важливим аспектом при забезпеченні здійснення особистих немайнових прав фізичної особи є встановлення певної процедури чи правил, якими впорядковується забезпечення. Так, наприклад, для забезпечення здійснення особою права на охорону здоров’я (ст. 283 ЦК) недостатньо встановлення повноваження тих чи інших державних та інших органів, для цього «Основами законодавства України про охорону здоров’я», Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законодавчими актами в цій сфері встановлюється процедура, якою забезпечується здійснення фізичною особою права на охорону здоров’я.
Однак забезпечення здійснення особистих немайнових прав тільки з боку органів державної влади, влади АРК та місцевого самоврядування було б не зовсім повною гарантією. Адже особа вступає в суспільні відносини не тільки з органами публічної влади, а й з іншими учасниками суспільних відносин. І саме ці учасники суспільних відносин, які не наділені публічно-владними повноваженнями, також можуть своїми діями перешкоджати своєчасному та повному здійсненню фізичною особою своїх особистих немайнових прав. Для усунення таких негативних наслідків їхньої діяльності законодавець вводить правило, згідно з яким юридичні особи, їх працівники зобов’язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.
Однак, для повноти забезпечення здійснення фізичними особами особистих немайнових прав законодавець вводить загальне правило, згідно з яким діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права інших фізичних осіб, незалежно від того, чи пов’язані вони певними взаємними правами та обов’язками один щодо одного, чи ні. Цим самим фактично узаконюється загальна заборона здійснювати діяльність, якою можуть бути порушенні особисті немайнові права, внаслідок чого вона презюмується неправомірною.
Незважаючи на пріоритетність особистих немайнових прав порівняно з іншими цивільними правами, на їх невідчужуваність від особи носія та неможливість відмови від них чи позбавлення їх із боку інших осіб, законодавець передбачає можливість обмеження особистих немайнових прав фізичної особи за обсягом та змістом. Тобто дані права не можуть бути визнані абсолютними, тобто такими, що здійснюються фізичними особами незалежно від будь-яких обставин.
Свобода фізичних осіб у здійсненні їх прав має певні межі. Розрізняють загальні та конкретні (спеціальні) межі здійснення цивільних прав. Конкретні (спеціальні) межі встановлюються для конкретних цивільних прав і передбачені у спеціальних статтях законодавства або угодах. Загальні характеризуються тим, що стосуються всіх суб’єктивних прав і передбачені у нормах - принципах. Порушення таких загальних меж інколи характеризується як використання недозволених конкретних форм у рамках дозволеного загального типу поведінки. Порушується загальне призначення суб’єктивного права, яке не визначено спеціальною юридичною нормою. Інколи таке порушення має назву «зловживання правом».
У ст. 274 ЦК не передбачено конкретних обставин, за яких особисті немайнові права можуть бути обмежені. Натомість встановлюється правило, за яким зазначається ієрархічність обмеження особистих немайнових прав. Так, зокрема, якщо особисте немайнове право встановлюється в Конституції України, то й обмежене воно може бути виключно Конституцією України (ст. 64 Конституції України), а не ЦК чи іншими законами. Наприклад, окремі особисті немайнові права, що передбачені Конституцією України, (право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України), право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Конституції України) тощо) можуть обмежуватися в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 64 Конституції України). При цьому, якщо особисте немайнове право передбачене в Конституції України і після цього відтворене в ЦК чи іншому законі, то його обмеження все одно можливе тільки у випадках, якщо це передбачено в Конституції України.
Натомість, якщо особисте немайнове право встановлюється в ЦК чи в законах, то обмежене воно може бути відповідно тільки ними. Так, зокрема, право на індивідуальність (ст. 300 ЦК) може бути обмежене у випадках, якщо його реалізація заборонена законом чи суперечить моральним засадам суспільства. При цьому слід відмежовувати загальні межі реалізації особистих немайнових прав (ст. 13 ЦК) і спеціальні межі, які характерні лише окремим особистим немайновим правам, наприклад, право на інформацію про стан здоров’я фізичної особи може бути обмежене, коли інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров’я, або погіршити стан здоров’я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, зашкодити процесові лікування (ч. 3 ст. 285 ЦК).
Кожен випадок можливого втручання у сферу особистих немайнових прав має базуватися на певних умовах, а саме:
1) сама можливість втручання у сферу особистих немайнових прав, а тим більше їх обмеження, повинна бути передбачена законом, а тих, які встановлені Конституцією - лише у випадках, передбачених нею;
2) особа, що здійснює подібне обмеження, повинна мати спеціальні документально підтверджені повноваження;
3) особа, вказана у попередньому пункті, може здійснювати обмеження особистих немайнових прав лише у своєму вузько спеціалізованому аспекті.