Цивільне право України. Том 1
Глава 12. Позовна давність
Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
У постанові Пленуму Вищого ГС України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» наголошується, що позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у ч. 1 ст. 1 ЦК України, та у господарських відносинах (ст. 3 ГК України).
Цивільне законодавство України у зв’язку із багатоманітністю суб’єктного складу цивільного права, різноманітністю цивільних правовідносин встановлює позовну давність різної тривалості:
1) загальна позовна давність (ст. 257 ЦК) - три роки; цей строк розповсюджується на всі правовідносини, окрім тих, що до яких встановлені спеціальні строки;
2) спеціальна позовна давність (ст. 258 ЦК) - встановлюється щодо окремих видів правовідносин, які чітко визначені у законі. Вона знову ж таки, поділяється на дві підгрупи - скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Однак, у ст. 258 ЦК Законом України № 4176-УІ від 20.12.2011 р. виключено положення, що закріплювали більш тривалу позовну давність, порівняно із загальною.
Отже, згідно із ч. 2 ст. 258 ЦК, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:
- про стягнення неустойки (штрафу, пені);
- про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
- про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі по-рушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК);
- у зв’язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК). Тут варто звернути увагу на позицію, викладену у постанові Пленуму Вищого ГС України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів». Зокрема, за приписами п. 4 ч. 2 ст. 258 і ст. 681 ЦК до вимог у зв’язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік. А ч. 8 ст. 269 ГК передбачено шестимісячний строк пред’явлення позовів, що випливають з поставки товарів неналежної якості. Однак це не один і той самий строк, а два різні строки, оскільки перший з них (річний) застосовується щодо договорів купівлі-продажу (ст. 655 ЦК), а другий (шестимісячний) - договорів поставки (ст. 265 ГК, ст. 712 ЦК). Різниця між ними полягає ще й у тому, що законом не передбачено можливість захисту порушеного права в разі пропущення, в тому числі й з поважних причин, шестимісячного строку пред’явлення позову. Отже, у вирішенні питання про застосування зазначених строків господарському суду слід ретельно з’ясовувати правову природу укладеного сторонами договору на предмет його відповідності ознакам договору купівлі-продажу або поставки;
- про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);
- у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК);
- про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК).
Відповідно до ст. 259 ЦК за домовленістю сторін позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена, але не може бути скорочена. За правилами ч. 1 ст. 259 ЦК сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності. Частина 2 згаданої статті ЦК забороняє скорочення встановленої законом позовної давності.
Обчислення позовної давності. Оскільки позовна давність розглядається як різновид цивільно-правового строку, то вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 ЦК, які вже аналізувалися.
Водночас, існують особливості у визначенні початку перебігу позовної давності. Загальне правило - перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК).
Винятки з цього правила можуть встановлюватися ЦК та іншими законами України. Наприклад, позовна давність до вимог про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації, обчислюється від дня поміщення цих відомостей або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості (ч. 2 п. 2 ст. 258 ЦК) або за договором підряду, якщо договором чи законом встановлений гарантійний строк і заява з приводу недоліків роботи зроблена у межах цього строку, перебіг позовної давності починається з моменту заявлення про недоліки (ч.1 ст. 864 ЦК) тощо.
Момент початку позовної давності для деяких суб’єктивних прав має певну специфіку. Слід звернути увагу, що закон максимально намагається врегулювати питання обчислення початкового моменту строку позовної давності, вказуючи на те, що перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства; за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття, а за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання (ст. 261 ЦК).
У реальному житті можуть виникати такі обставини, які утруднюють правомочній особі можливість подати позов у межах строку позовної давності. Зазначені обставини мають різний характер, і цивільне законодавство максимально намагається їх врахувати, встановлюючи підстави для зупинення, переривання чи відновлення позовної давності.
Сутність зупинення перебігу позовної давності полягає в тому, що час, протягом якого діє обставина, що перешкоджає захисту порушеного права, не зараховується у встановлений законом строк позовної давності. Згідно із ст. 263 ЦК, перебіг позовної давності зупиняється у таких випадках:
1) якщо пред’явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за конкретних умов подія (непереборна сила);
2) якщо відбувається відстрочення виконання зобов’язання (мораторій), на підставах, встановлених законом;
3) якщо відбувається зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акту, який регулює відповідні відносини;
4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших, створених відповідно до закону, військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
У разі виникнення цих обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Слід звернути увагу на те, що чинне законодавство не встановлює часових обмежень, коли мають настати або продовжуватися ці обставини. Тобто зазначені у ст. 263 ЦК обставини можуть виникнути у будь-який момент перебігу позовної давності, і це не впливає на визнання їх підставами зупинення перебігу позовної давності.
Окрім випадків, передбачених ст. 263 ЦК, у законі йдеться про деякі інші підстави для зупинення позовної давності за окремими вимогами. Так, якщо 258 суд залишив без розгляду позов, пред’явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред’явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності (ч. 2 ст. 265 ЦК). Іншими словами, період знаходження цивільного позову у кримінальній справі виключається із строку позовної давності. При цьому, якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, то вона подовжується до шести місяців.
Переривання позовної давності відрізняється від зупинення тим, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов’язує переривання, не зараховується у позовну давність, і її перебіг після переривання починається спочатку. При цьому час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Норма ст. 264 ЦК визначає підстави переривання позовної давності:
1) вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку;
2) пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників;
3) пред’явлення особою позову, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
При цьому, якщо пред’явлений позов залишено без розгляду, то позовна давність не переривається (ст. 265 ЦК). За змістом ч. 2 ст. 264 ЦК переривання перебігу позовної давності шляхом пред’явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону.
Також у постанові Пленуму Вищого ГС України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» акцентується, що визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.
Слід звернути увагу на недосконалість юридичної техніки у законодавчому визначенні такої підстави для переривання позовної давності, як пред’явлення позову. Видається, що позовна давність не повинна перериватися пред’явленням позову. Вчасне звернення з позовом до суду повинно припиняти її перебіг, оскільки особа звернулася за захистом в межах строку, встановленого законом. Після пред’явлення позову до суду в межах позовної давності немає потреби, щоб вона починала заново свій перебіг. Особа дотрималася вимоги закону про своєчасність звернення за захистом. З моменту подання позову до суду дія позовної давності повинна вважатися припиненою.
Правові наслідки спливу позовної давності. У контексті визначення правових наслідків спливу позовної давності треба наголосити, що позовну давність слід відрізняти від строків, якими обмежується існування матеріального права, тобто від присікальних строків, сплив яких означає припинення суб’єктивного матеріального права особи. Розмежування позовної давності та присікальних строків слід проводити за ознакою їх впливу на матеріальне цивільне право. Якщо строк позовної давності може стати перешкодою до здійснення матеріального права в примусовому порядку, то присікальний строк припиняє існування самого матеріального цивільного права.
Оскільки позовна давність - це інститут матеріального, а не процесуального права, то, як уже зазначалося, сплив позовної давності може мати наслідком відмову у задоволенні позову, тобто відмову у застосуванні матеріально-правових способів захисту цивільних прав. Можливість реалізації права на звернення до суду за захистом не залежить від спливу позовної давності.
Цивільне законодавство встановлює обов’язок суду захистити порушене право за наявності поважних причин пропуску позовної давності (ч. 5 ст. 267 ЦК). Досить часто це тлумачать як право суду поновити позовну давність, однак, видається, відповідно до цієї норми суд не поновлює позовну давність, а захищає порушене право, якщо встановить, що позовна давність пропущена з поважних причин.
Хоча розгляд справи після спливу позовної давності і не виключається, задоволення позову поставлено у пряму залежність від її спливу, оскільки, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Необхідно, щоб причина пропущення позовної давності була визнана судом поважною за обставинами, пов’язаними з особистістю позивача (важка хвороба, безпорадний стан тощо).
У постанові Пленуму Вищого ГС України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» також наголошується, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об’єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі 260 у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.
Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.
Також за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Якщо після спливу позовної давності зобов’язання виконане добровільно, то особа не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч. 1 ст. 267 ЦК).
Слід наголосити, що ЦК встановлює диспозитивність у застосування на-слідків спливу позовної давності - ч. 3 ст. 267 ЦК передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Щодо цього в Інформаційному листі Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10-70/0/4-13 від 16.01.2013 р. «Про окремі питання застосування строків позовної давності» роз’яснено, що оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (ст. 303 ЦПК), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Заява позивача про поновлення строку позовної давності (ч. 5 ст. 267 ЦК) не означає, що подана заява (відповідачем) про застосування позовної давності, тобто про сплив позовної давності, є наслідком відмови в позові, якщо він обґрунтований. У разі, якщо відповідач подав заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, то зазначена заява є підтвердженням того, що відповідач зробив заяву про застосування позовної давності.
Водночас, у постанові Пленуму Вищого ГС України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» цілком слушно наголошується, що посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою. А-от у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим судом.
Цивільне законодавство встановлює вимоги, на які позовна давність не поширюється:
- на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків встановлених законом;
- на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
- на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію;
- на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
- на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов’язань, що випливають із ЗУ «Про державний матеріальний резерв».
Це пояснюється необхідністю посиленого захисту окремих видів право-відносин, а також юридичною природою та змістом певних вимог.
Перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, не є вичерпним і законом можуть встановлюватися інші вимоги, на які вона не поширюється. Наприклад, до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків визначених СК (ст. 20 СК). Також не застосовується позовна давність щодо вимог працівника про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (ч. 2 ст. 233 КЗпП). Також у постанові Пленуму Вищого ГС України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» наголошується, що в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі. Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред’явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов’язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред’явлення такого позову. Водночас у відповідних випадках судам слід враховувати правила про набувальну давність, передбачені ст. 344 ЦК.
Рекомендована література
1. Гукасян Р. Правовое регулирование исковой давности / Р. Гукасян // Российская юстиция. - 1994. - № 3. - С.20-21.
2. Луць В. Визначення часу, з якого договір вважається укладеним / В. Луць // Радянське право. - 1974. - № 4. - С. 45-47.
3. Луць В.В. Сроки в гражданских правоотношениях / В.В. Луць // Правоведение. - 1989. - № 1. - С. 37-43.
4. Луць В.В. Строки в цивільних правовідносинах. Конспект лекцій зі спец-курсу. / В.В. Луць. - Львів: ЛДУ, 1992. - 108 с.
5. Ромовська З.В. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс: підручник. / З.В. Ромовська. - 2-ге вид., допов. - К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. - 594 с.
6. Цивільне право України. Загальна частина: підручник / за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, Р.А. Майданика. - 3-тє вид., перероб. і допов. - К.: Юрін- ком Інтер, 2010. - 976 с.
7. Цікало В.І. Давність у цивільних правовідносинах: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / В.І. Цікало. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003. - 193 с.
8. Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів: Постанова Пленуму Вищого ГС України № 10 від 29.05.2013 р. - [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/v0010600-13
9. Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10-70/0/4-13 від 16.01.2013 - // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/v_070740-13
10. Щодо початку перебігу позовної давності та притягнення до матеріальної відповідальності: Лист Міністерства юстиції України № Т-15014/8.1 від 25.10.2013. // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/v1501323-13.