• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Цивільне право України. Том 1

11.1. Поняття, значення та правова природа строків (термінів) у цивільному праві

Для будь-яких правовідносин, у тому числі і цивільних, характерним є те, що всі вони виникають, тривають, змінюються і припиняються у часі. Навіть дія самих правових норм, що регулюють ті чи інші правовідносини, обмежується часом.

Цивільне право - приватна галузь права, яка врегульовує приватні майнові та особисті немайнові відносини, що не просто плинуть у часі, а особливого значення у цих відносинах набуває досягнення належного, бажаного, звичайно, законного правового результату, що обумовлюється та деякою мірою визначається застосуванням тих чи інших видів цивілістичних строків та термінів. Учасники цивільних правовідносин, реалізуючи свої права, зацікавлені в тому, щоб ці права та обов’язки здійснювалися не лише належним чином, а й своєчасно. Отже, значення строків у цивільних правовідносинах полягає в тому, що саме вони упорядковують цивільний обіг, стабілізують цивільні відносини, сприяють якісному задоволенню потреб громадян та організацій, забезпечують своєчасний захист цивільних прав.

Сучасне українське цивільне законодавство, (ст. 251 ЦК) строком визначає період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном визначається момент у часі, із настанням якого пов’язана дія чи подія, яка також має юридичне значення. Факт здійснення прав і обов’язків у часі викликає необхідність закріплення моментів їх виникнення, зміни та припинення в загальному спливі часу для забезпечення визначеності та стабільності цивільних правовідносин, і саме з цією метою використовується категорія строків та відповідно термінів.

Питання про роль та місце строків у цивільних правовідносинах, як правило, розглядають у декількох аспектах:

1) строк як момент виникнення (початку) чи припинення правовідносин (у сучасній цивільній науці цей аспект у більшості випадків, розглядається вже як окрема часова категорія, що має назву «термін»);

2) строк як одна з умов договору, що визначає його зміст;

3) строк як критерій правомірності поведінки учасників правовідносин із точки зору його своєчасності.

На сьогодні цивільне законодавство, відмежувавши від поняття «строк» поняття «термін», вказало на їх суттєву різницю. Отже, строк що до терміну є більш загальною часовою категорією в цивільному праві, оскільки він, як певний відрізок часу, зі спливом якого наступають юридичні наслідки, визначає період, протягом якого суб’єкт цивільних правовідносин може реалізувати та захистити свої права.

Поряд із строками терміни представляють собою спеціальну часову категорію цивільного права, яка визначає момент часу, з настанням якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини, а також починають обчислюватися чи припиняється обчислення строків, в межах яких здійснюється реалізація та захист учасниками цивільних правовідносин своїх прав та обов’язків.

Строки та терміни охоплюють та характеризують принципово різні темпоральні показники, хоча терміни доцільно розглядати як складову частину строків. Отже, терміни «обслуговують» строки шляхом встановлення їх граничних меж, наприклад, моменту початку перебігу того чи іншого строку та його закінчення.

Самостійного значення терміни, як різновид цивільно-правових строків, набувають, як правило, у випадках встановлення, зміни або припинення ними того чи іншого права. Прикладом правовстановлюючих термінів є момент досягнення особою чотирнадцяти років, у зв’язку з чим особа отримує часткову цивільну дієздатність (ст. 31 ЦК), має право сама вирішувати чи бажає вона отримати медичну допомогу (ч. 3 ст. 284 ЦК), має право у порядку, визначеному законом, змінити своє прізвище та ім’я (ч. 2 ст. 295 ЦК) тощо. Момент досягнення особою вісімнадцяти років є терміном, який встановлює особам повну цивільну дієздатність (ст. 34 ЦК), надає фізичним особам право на достовірну та повну інформацію про стан свого здоров’я (ч. 1 ст. 285 ЦК), встановлює право бути донором крові та її компонентів (ч. 1 ст. 290 ЦК) тощо. Слід зазначити, що досягнення учасниками цивільних правовідносин певного віку є не тільки правовстановлюючими термінами, але (в деяких випадках) і правозмінюючими, наприклад, по відношенню до попереднього статусу особи.

Окрім цього, досить часто у цивільному законодавстві замість поняття «термін» використовується саме поняття «момент», наприклад «момент укладення договору...», «момент набуття права власності...» тощо. Видається, що законодавець поняття «термін» трактує як техніко-юридичну категорію цивільного права, призначену саме для визначення часових показників цивільних правовідносин. Поняття «момент» у цивільному праві є більш складною юридичною категорією, яка визначає процедуру встановлення часу настання правових наслідків та є підґрунтям для визначення терміну. З огляду на це, недоречним є використання у законодавстві поняття «момент», оскільки за-кріплення у ЦК поняття «термін» та визначення його як моменту у часі, із настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, може призвести до ускладнення користування юридичною термінологією.

Досліджуючи цивільно-правові відносини, а саме підстави їх виникнення, зміни та припинення, тобто юридичні факти та місце строків (термінів) в їх системі, слід наголосити, що юридичне значення має не сплив часу взагалі, а сплив певного строку, настання певного моменту тощо.

Більшість строків мають подвійний характер: хоча вони і є вольовими за походженням, вони тісно пов’язані з об’єктивним процесом протікання часу і їх не можна віднести ні до юридичних дій, ні до юридичних подій у «чистому вигляді», оскільки сплив строку або ж настання терміну, з одного боку, не залежить від волі людей, а з іншого - встановлення строків, їх тривалість, змінювання, переривання є вольовими актами - діями.

Як показує аналіз цивілістичної доктрини, трактування правової природи строків у цивільному праві залишається неоднозначним.

У ч.1 ст. 251 ЦК дається поняття строку в цивільному праві як часової категорії. Строк розглядається в якості триваючого у часі проміжку (періоду), з яким пов’язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Дія чи подія, що пов’язана зі строком, набуває правового значення не в процесі його перебігу, а лише зі спливом відповідного строку. Тому з аналізу змісту ч.1 ст. 251 ЦК випливає, що законодавець не вважає строк юридичним фактом. Юридичним фактом є не строк, а дія чи подія, які набувають юридичного значення зі спливом строку.

Таким чином, у цивільному праві строк:

1) є певним проміжком часу (термін - моментом (миттю));

2) має імперативне або диспозитивне встановлення або закріплення;

3) має тісний зв’язок з юридичними фактами (діями та подіями);

4) встановлюється, як правило, для упорядкування цивільного обігу або захисту порушених цивільних прав.

Виходячи із зазначених ознак цивільно-правових строків, можна вважати, що строки (терміни) не є окремою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин, хоча правовий строк є достатньо постійною юридичною категорією. Жодної згадки про строк як підставу виникнення цивільних прав та обов’язків не містить і ст.11 ЦК, де йдеться винятково про ті чи інші юридичні факти як підставу виникнення цивільних прав та обов’язків. Це цілком справедливо, оскільки підставами виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти, а строки та терміни, як вже зазначалося, не є діями чи подіями, а лише тими часовими показниками, що мають тісний, практично нерозривний зв’язок з юридичними фактами.