• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Цивільне право України. Том 1

Глава 9. Захист цивільних прав та інтересів

Суб’єктивне право може бути лише тоді визнано мірою можливої поведінки уповноваженої особи, коли воно забезпечено (гарантовано) від неправомірного впливу зовнішніх чинників. Така гарантія найбільш ефективно втілюється у можливості вимагати захисту цивільного прав та інтересу. Під захистом суб’єктивних цивільних прав та інтересів в науковій літературі розуміють правозастосовчу діяльність, що здійснюється компетентним органом або безпосередньо управомоченою особою у випадках, визначених законом, з метою відновлення порушеного, невизнаного чи оспорюваного суб’єктивного права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК підставами захисту цивільних прав та інтересів є їх порушення, невизнання або оспорювання. На жаль, законодавець не розкриває зміст цих понять. Проте їх визначення дається науковцями-цивілістами. Так, під порушенням цивільних прав у науковій літературі прийнято розуміти такий стан суб’єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб’єктивне право уповноваженої особи зменшилося або зникло як таке. Невизнання цивільного права полягає у запереченні в цілому або у певній частині наявності у особи суб’єктивного цивільного права, що створює непевність у правовому статусі носія суб’єктивного права, в результаті чого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право. Оспорювання суб’єктивного права відображає такий стан правовідношення, коли у юрисдикційному органі заперечується наявність або відсутність суб’єктивного цивільного права в особи, або належність їй такого права.

Цивільно-правовому захисту підлягають як майнові, так і особисті немайнові права суб’єктів цивільного права. Об’єктом цивільно-правового захисту поряд із цивільним правом є також інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК). Офіційне тлумачення змісту поняття «інтерес» дано Конституційним Судом України, який і своєму Рішенні у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суб’єктами захисту цивільних прав та інтересів є: суд, Президент України, органи державної влади, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади, нотаріус (приватний і державний, посадові особи, на яких покладено Законом України «Про нотаріат» виконання функцій нотаріуса - консульські і дипломатичні представництва, виконкоми сільських, селищних та міських рад) та ін. Захист майнових та немайнових прав і законних інтересів можуть здійснювати й інші державні чи громадські органи: органи опіки і піклування, комісії з трудових спорів та ін. Після використання всіх національних засобів правового захисту учасник цивільних відносин може звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, наприклад, до Європейського Суду з прав людини.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом (ст. 20 ЦК).

У науковій літературі домінує позиція, згідно з якою охорона та захист цивільних прав та інтересів хоча і є тісно пов’язаними категоріями, проте нетотожними. Охорона прав є ширшою правовою категорією, ніж захист, і містить у собі всі юридичні правила щодо визначеного блага. Тобто інакше кажучи, охорона прав має на увазі застосування сукупності засобів, що забезпечують реалізацію приналежних особі прав, забезпечуючи їх непорушність, цілісність, можливість поновлення у випадку порушення. А захист цивільних прав є більш вузьким поняттям у порівнянні з терміном «охорона цивільних прав» і охоплює собою передбачені законом міри і порядок захисту порушених прав чи усунення реальної загрози їх порушення. Захист варто розглядати як логічний наслідок порушення, невизнання чи оспорювання права особи. Можна сказати, що між охороною і захистом перебуває факт порушення права, тобто для того, щоб охорона перейшла у захист необхідна наявність факту порушення чи оскарження права.

Форми захисту цивільних прав та інтересів . У цивільному праві під формою захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів розуміється комплекс внутрішніх взаємоузгоджених організаційних заходів щодо захисту суб’єктивних прав, що відбуваються в рамках єдиного правового режиму і здійснюваних уповноваженими органами, а також самою уповноваженою особою (носієм права).

Залежно від суб’єктів здійснення дій розрізняють дві основні форми:

- юрисдикційну форму захисту цивільних прав та інтересів, що здійснюється різними спеціально уповноваженими на цей вид діяльності державою органами із властивим кожному з них певним процесуальним порядком діяльності;

- неюрисдикційну форму захисту цивільних прав та інтересів, яка являє собою сукупність дій уповноваженої особи з відновлення порушеного права без звернення за захистом цього права до компетентних державних органів й організацій.

Ці дві форми захисту цивільних прав та інтересів є узагальненими поняттями, що включають в себе кілька форм захисту. Так, юрисдикційна форма захисту цивільних прав та інтересів включає в себе судову, адміністративну та нотаріальну форми.

Судова форма захисту є основною. Відповідно до ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Для забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і ВС України. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України.

Альтернативними формами захисту цивільних прав та інтересів в контексті судової форми захисту визнають діяльність третейських судів. Відповідно до ст. 17 ЦПК сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку шляхом звертання до вищого органу (посадової особи) або іншого уповноваженого органу. Так, відповідно до ст. 17 ЦК Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування. Орган державної влади, орган влади АРК або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Захист цивільних прав може вчинити і нотаріус шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 18 ЦК). Порядок вчинення такої нотаріальної дії регламентується Законом України «Про нотаріат» та Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. № 282/20595 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

Згідно з Постановою КМУ «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 р. № 1172 вчинення виконавчого напису нотаріусом є можливим лише в разі:

- стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно;

- стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов’язаних з авторським правом;

- стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти;

- стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації;

- стягнення за диспашею;

- стягнення заборгованості з військовослужбовців, звільнених з військової служби, і військовозобов’язаних після закінчення зборів;

- повернення об’єкта лізингу;

- стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном;

- стягнення за чеками;

- стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткових доказів у випадках, якщо подані документи для вчинення виконавчого напису передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою КМУ Законодавством України можуть бути встановлені випадки заборони звернення стягнення на окремі види майна. Так, звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, понад 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду (ст. 33 ЗУ «Про іпотеку»).

Виконавчий напис (окрім вимоги про неоплату чека) вчиняється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, знаходження боржника або стягувача.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

До неюрисдикційних форм захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів належить самозахист. Самозахист полягає в самостійних односторонніх діях володільця права, а також в самостійних односторонніх діях третьої особи щодо захисту свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань в договірних чи позадоговірних відносинах.

Виділяють такі ознаки:

- самозахист застосовується у випадку порушення цивільного права чи загрози його порушення (протиправних посягань);

- самозахист застосовується у разі порушення цивільного права особи, яка захищається або іншої особи;

- самозахист здійснюється в односторонньому порядку (тобто, без звернення до компетентних органів);

- самозахист реалізується лише у формі дії;

- способи самозахисту не повинні бути заборонені законом та не суперечити моральним засадам суспільства;

- способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням;

- спрямованість дій при самозахисті на забезпечення недоторканості права, усунення порушення, ліквідацію його наслідків;

- способи самозахисту можуть бути встановлені актами цивільного законодавства чи договором або можуть обиратися самою особою;

- можливість майбутнього оскарження дій особи, яка самостійно захистила своє право до компетентних органів.

Залежно від сфери поширення способи самозахисту поділяють на:

- такі, що застосовуються у договірних зобов’язаннях (оперативні санкції, наприклад, передбачені ст.ст. 665, 666, 672, 690 ЦК);

- такі, що застосовуються у недоговірних зобов’язаннях (заподіяння шкоди в стані необхідної оборони).

Способи захисту цивільних прав та інтересів. Реалізація права на захист цивільних прав відбувається через застосування визначених способів захисту, передбачених ЦК. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів розуміють передбачені договором, законом або звичаєм ділового обороту матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких заінтересована особа, право якої порушено, невизнано чи оспорено, має змогу припинити його порушення, здійснити його відновлення і в такий спосіб реалізувати надане їй суб’єктивне цивільне право на захист.

Перелік способів захисту цивільного права та інтересу закріплений у ч. 2 ст. 16 ЦК, проте слід зазначити, що такий перелік не є вичерпним, адже відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК суд може для захисту цивільного права або інтересу застосувати інший спосіб, зокрема, такий, що встановлений договором або законом.

Отже, способами захисту цивільного права та інтересу є:

1) визнання права - є одним із основних способів захисту цивільних прав та інтересів, який полягає в підтвердженні існування певного права (речового або зобов’язального), носить універсальний характер і реалізується виключно у юрисдикційному порядку (наприклад, позов про визнання права власності);

2) визнання правочину недійсним - застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, яке існувало до укладення правочину з порушенням умов його дійсності. Метою звернення до суду з таким способом є застосування наслідків його недійсності;

3) припинення дії, яка порушує право - застосовується у тих випадках, коли необхідно припинити незаконні дії іншої особи, що спрямовані на порушення права, належного особі. В окремих випадках такий спосіб застосовують як запобіжний захід (спосіб забезпечення позову);

4) відновлення становища, яке існувало до порушення - такий спосіб захисту може бути застосований у випадку, коли суб’єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення (наприклад, позов про виселення особи з незаконно зайнятого нею приміщення, усунення перешкод у здійсненні права власності тощо);

5) примусове виконання обов’язку в натурі - спосіб захисту цивільного права, який випливає із загального принципу повного та належного виконання зобов’язання, застосовується у тих випадках, коли відповідач не виконує або уникає можливості виконати свій обов’язок у зобов’язальних право-відносинах (наприклад, вимога виконати роботу чи надати послуги за договором про виконання робіт та надання послуг, сплатити кошти за виконану роботу за договором підряду тощо);

6) зміна правовідношення - пов’язаний з необхідністю змінити існуюче правовідношення в інше, переростання одного обов’язку в інший, покладенні на боржника нового обов’язку (наприклад, вимоги про зміну вартості товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу);

7) припинення правовідношення - пов’язаний з необхідністю припинення існуючого правовідношення у разі, наприклад, невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов’язків або неправомірного використання кредитором (носієм) свого суб’єктивного права;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди - підставою для застосування є наявність заподіяної майнової шкоди особі, цивільне право якої було порушене. Може застосовуватися як самостійно, так і в поєднанні з іншими вимогами; як за порушення договірних зобов’язань, так і позадоговірних.

Захистити цивільне право, яке було порушено можна не лише шляхом заявлення вимоги про відшкодування збитків, але й у інший спосіб, зокрема, заявлення вимоги про відшкодування в натурі. Спосіб відшкодування заподіяної майнової шкоди обирається в залежності від обставин справи самою особою (ч. 4 ст. 22 ЦК).

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди - пов’язаний із наявністю в особи фізичного болю та (або) душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, проти-правною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів, знищенням чи пошкодженням її майна, а також приниженням честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. За загальним правилом, моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не було встановлено договором або законом;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб - полягає у позбавленні у судовому порядку або в іншому порядку, визначеному законом, юридичної сили винесеного рішення, вчиненої дії або зобов’язання вказаних суб’єктів владних правовідносин вчинити певну дію для захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права чи законного інтересу. Характерними рисами цього способу захисту цивільних прав є: 1) специфічний суб’єкт, що заподіює шкоду (орган державної влади, орган влади АРК або орган місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи), 2) а також те, що така шкода відшкодовується незалежно від вини цих органів (осіб).

У науковій літературі запропоновано усі способи захисту цивільних прав та інтересів розподілити на чотири групи: 1) відновлювальні (віндикація, реституція та інші); 2) присікальні (припинення дій, які порушують право, визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, припинення право- відношення, визнання правочину недійсним та ін.); 3) компенсаційні (заміна предмету виконання його еквівалентом, відшкодування збитків); 4) охоронно- забезпечувальні (визнання права, зміна правовідношення, примушення до виконання зобов’язання в натурі).

Право вибору способу захисту порушеного права належить особі, право якої порушено, в межах специфіки правовідносин, у сфері яких було вчинено правопорушення. В окремих випадках вибір способу захисту може визначатися вказівкою спеціального закону, що регулює конкретне цивільне правовідношення або визначатиметься за попередньою взаємною домовленістю.

Рекомендована література

1. Майкут Х. В. До питання нотаріальної форми захисту цивільних прав / Х.В. Майкут // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: «Юриспруденція». Збірник наукових праць. - 2013. - Вип. 6-1. Том. 2. - С. 65-68.

2. Менджул М.В. Судовий захист прав та законних інтересів громадян: М.В. Менджул. - Ужгород : Видавництво Олександри Гаркуші, 2013. - 212 с.

3. Підлубна Т Визнання права як спосіб захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів / Т Підлубна // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 4 (160). - С. 77-80.

4. Підлубна Т М. Захист законного інтересу за допомогою категорії абстрак-тних збитків / Т М. Підлубна // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. - 2009. - Вип. 492. - С. 63-67.

5. Підлубна Т Поняття захисту суб´єктивних цивільних прав та інтересів / Т Підлубна // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 9 (153). - С. 96-99.

6. Підлубна Т М. Право на захист цивільних прав та інтересів : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Т.М. Підлубна. - К., 2009. - 20 с.

7. Янчук А. В. Відшкодування збитків як спосіб захисту цивільних прав та інтересів : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Янчук Антон Володимирович. - К., 2011. - 220 с.

8. Ярова Т. М. Критерії розмежування способів захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів / Т. М. Ярова // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 8. - С. 12-15.

9. Ярова Т. М. Поняття і види форм захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів / Т. М. Ярова // Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство. - 2007. - Вип. 375. - С. 63-67.

10. Ярова Т. М. Право на захист як суб’єктивне цивільне право / Т. М. Ярова // Держава і право: збірник наук. пр.. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 37. - С. 390-396.