• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Цивільне право України. Том 1

7.1. Поняття правочину, його ознаки та види

Інститут правочинів посідає одне з головних місць у системі цивільного права. Правочин - один з найпоширеніших механізмів цивільно-правового регулювання, що належить до найважливіших юридичних підстав виникнення, зміни й припинення цивільних правовідносин. З правочинами пов’язані майже всі майнові правовідносини в державі. За їх допомогою громадяни та юридичні особи задовольняють свої інтереси в тій чи іншій сфері життєдіяльності.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 202 ЦК).

Зі змісту правочину можна визначити такі основні ознаки:

1) правочин є юридичним фактом, оскільки внаслідок його вчинення виникають, змінюються або припиняються цивільні права та обов’язки;

2) правочином є вольова дія суб’єктів цивільного права, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. За цією ознакою правочин відрізняється від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають в силу закону незалежно від волі його суб’єктів;

3) правочин - це не лише дія, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, а й яка породжує правовий результат. Тому, наприклад, досягнення між сторонами згоди про розірвання договору тягне за собою припинення цивільних прав та обов’язків між його сторонами; бажання спадкодавця заповідати своє майно визначеному суб’єкту зумовлює виникнення для нього цивільних прав та обов’язків;

4) правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб’єктів цивільного права. За цією ознакою вони відрізняються від адміністративних актів, які теж направлені на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, але видаються компетентними органами державної влади. Особи, яким адресовані такі акти, зобов’язані виконувати їх незалежно від свого бажання;

5) правочином може бути лише правомірна дія. Відсутність правомірності у вчиненому правочині зумовлює необхідність розглядати його як цивільне правопорушення, що випливає з системи юридичних фактів, де протиправні дії (правопорушення) протиставляються діям правомірним. Тому, якщо особа намагається досягнути бажаного правового результату, але порушує права іншої особи, таку дію неможливо віднести до правочинів через відсутність у ній правомірності.

Правочини можна класифікувати за рядом критеріїв.

За кількістю сторін, які вчиняють правочин, вони поділяються на односторонні, двосторонні та багатосторонні. Відповідно до ч. 3 ст. 202 ЦК одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (наприклад, складання заповіту, оголошення конкурсу тощо). Двосторонні та багатосторонні правочини називаються договорами. Дво- чи багатостороннім правочином є такий правочин, для вчинення якого необхідна погоджена дія на настання, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків двох або більше сторін. Як приклад двостороннього правочину - договір купівлі-продажу. Багатостороннім правочином є, наприклад, договір про сумісну діяльність, укладений між трьома або більше сторонами.

За моментом настання цивільних прав та обов’язків правочини поділяються на консенсуальні та реальні. Для вчинення консенсуального правочину достатньо лише досягнення між сторонами згоди стосовно усіх істотних умов. Так, досягнення згоди між продавцем і покупцем стосовно істотних умов за договором купівлі-продажу покладає на продавця обов’язок передати річ покупцю, а останній зобов’язується сплатити за неї визначену суму грошей. Для вчинення реального правочину, на відміну від консенсуального, досягнення згоди стосовно істотних умов є недостатньо. Сторони також зобов’язані вчинити фактичні дії (передати майно), лише після чого такий правочин буде вчиненим. Наприклад, за договором позики права та обов’язки між його сторонами виникають лише з моменту передачі речі. До такої передачі речі сторони не можуть вимагати один від одного примусового виконання такого договору, не дивлячись на досягнення згоди відносно всіх істотних умов.

За майновим інтересом для сторін правочини поділяються на платні і без-оплатні. У платних правочинах дії сторін носять майновий інтерес: дії однієї сторони відповідає обов’язок іншої вчинити зустрічну дію, пов’язану з наданням майна. Наприклад, за договором купівлі-продажу обов’язок продавця передати річ покупцю у власність тягне за собою обов’язок останнього сплатити за нього визначену суму грошей. В свою чергу за безоплатним правочином зустрічного майнового задоволення сторона не отримує: правочин носить майновий інтерес лише для однієї сторони. Так, за договором дарування майновий інтерес має лише обдарований, який отримує від дарувальника майно у власність безоплатно.

За значенням підстав (мети) правочину для його дійсності правочини поділяються на каузальні та абстрактні. Більшість правочинів є каузальними.

Це правочини, які мають підставу (мету) вчинення. Так, за договором купівлі-продажу майно покупцю передається у власність; за договором майнового найму - у користування. Відсутність підстави (мети) у вчиненому правочину може зумовити його недійсність. В абстрактних правочинах не визначаються підстави їх вчинення. Як приклад абстрактного правочину можна навести вексель. Незалежно від підстави отримання векселя (чи в наслідок купівлі-продажу, чи майнового найму), він зобов’язує одну особу виплатити визначену грошову суму іншій особі.

За строковістю правочини можна класифікувати на строкові та безстрокові. Строкові характеризуються наявністю строків дії цивільних прав та обов’язків сторін (наприклад, договір майнового найму, в якому визначений строк його дії). В безстрокових правочинах не вказується термін чинності правочину (той же договір майнового найму, але укладений на невизначений строк).

Від строкових правочинів слід відрізняти умовні правочини, у яких виникнення, зміна або припинення цивільних прав і обов’язків пов’язується з настанням якоїсь обставини. Для того, щоб правочин був визнаний умовним, ця обставина мусить мати місце в майбутньому і до того ж невідомо, настане вона чи ні. Отже, умовні правочини відрізняються від строкових тим, що строк настає завжди, а умова може настати, а може не настати (ст. 212 ЦК).

Якщо настання умови тягне виникнення або зміну цивільних прав і обов’язків, така умова називається відкладальною. Якщо настання умови тягне припинення цивільних прав і обов’язків, ця умова є скасувальною.

Правочини, що не містять відкладальних або скасувальних умов, є без-умовними.

Можна ще назвати інші види правочинів: легітарні (ґрунтуються на положеннях закону) та волюнтарні (не передбачені законом); біржові (ті, що укладаються на біржах і відносно біржових товарів); фідуціарні (такі, що мають довірчий характер). При цьому втрата довіри сторін одна до одної може спричинити розірвання договору в односторонньому порядку, наприклад, доручення, довіреність, комісія та інші.

Цивільний кодекс України (ст. 31) згадує також дрібний побутовий правочин, тобто такий, що задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові та стосується предмета, який має невисоку вартість.