Цивільне право України. Том 1
Глава 6. Об’єкти цивільних прав
Об’єкти цивільних прав - це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини.
До об’єктів цивільних прав ст. 177 ЦК відносить речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні та нематеріальні блага. Законодавець не дає визначення об’єктів цивільних прав, а лише пропонує їх приблизний перелік. Цей перелік основних об’єктів цивільних прав, можна вважати невичерпним, оскільки в нормі вживаються терміни «інші матеріальні і нематеріальні блага».
Розгляд об’єктів цивільних прав пов’язаний з визначенням його ознак, і правового режиму. Правовий режим - це встановлений у законодавстві порядок набуття, користування та відчуження речей, як об’єктів цивільного права. Право закріплює певний правовий режим об’єктів, який в свою чергу припускає можливість здійснення з ними різних дій або недопущення цього. Цей правовий режим стосується тих осіб, в яких є потреба в певних об’єктах, і завдяки його наявності особи в змозі виконувати певні дії по відношенню до цих об’єктів. Кожний об’єкт цивільних прав характеризується спеціальним правовим режимом, який виявляє статику та динаміку його існування. З огляду на те, що в процесі участі в цивільному обороті режим речей може мінятись (наприклад, змінюється власник речі або форма власності, в якій вона знаходиться), участь суб’єктів у цивільних правовідносинах в значній мірі обумовлена можливістю використовувати та змінювати правовий режим тих або інших об’єктів (крім можливості використовувати їх певні властивості з метою задоволення потреб).
Розмежування об’єктів цивільних прав за змістом правовідносин, що виникають з приводу цих об’єктів, має важливе юридичне значення, оскільки є основною підставою для визначення правового режиму існування та обігу конкретних об’єктів (речей). Необхідною ознакою об’єктів цивільних прав є їх оборотоздатність (ст.178). За критерієм оборотоздатності об’єкти цивільних прав поділяються на: 1) речі, які вільно перебувають в обігу; 2) речі, які обмежені в обігу; 3) речі, які вилучені з обігу.
Більшість об’єктів цивільних прав належать до таких, що обертаються вільно. Вони можуть відчужуватися, переходити у власність будь-якого суб’єкта цивільних правовідносин без обмежень.
Речі, які обмежені в обігу, можуть належати і набуватися лише певними учасниками цивільних відносин і їх перебування в обороті регламентується спеціальними правилами.
Речі, вилучені з обігу, можуть виступати предметом цивільно-правових правочинів (об’єкти державної власності, об’єкти ядерної енергетики, об’єкти історико-культурної спадщини тощо).
Основним і найпоширенішим об’єктом цивільних прав виступають речі. Відповідно до ст. 179 ЦК речами визнаються предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки. До предметів матеріального світу відносяться об’єкти створені природою та об’єкти створені в результаті діяльності людини.
Правове значення речей полягає перш за все в тому, що речі є невід’ємною складовою частиною правовідносин, які входять до предмету цивільно- правового регулювання, а саме майнових правовідносин.
Принципове значення мають властивості речей, зокрема природні, економічні або соціальні, завдяки яким вони мають здатність задовольняти певні потреби людей. Отже, кожна річ (або група речей) має притаманні їй властивості, які можуть бути використані людиною для досягнення особистої або суспільної мети. І саме здатність речей задовольняти ті або інші потреби людей визначають мотив виникнення між ними відносин, різних за характером та способом правового регулювання.
Природні властивості та суспільне значення речей визначають їх здатність бути корисними людині та обумовлюють існування особливого правового режиму, який представляє собою спосіб поведінки людей, пов’язаної з виробництвом, розподілом та споживанням матеріальних благ.
Особливості правового режиму речей лягли в основу класифікації речей. З урахуванням цього в цивільному законодавстві виділяють наступні групи речей: нерухомі та рухомі речі; індивідуально визначені речі та родові; речі подільні та неподільні; головні та приналежності; речі споживні та неспоживні; складні речі та складові частини речі; продукція, плоди та доходи, гроші, валютні цінності та цінні папери; роботи, послуги; нематеріальні блага.
В якості особливого об’єкту цивільних прав у ст. 180 ЦК вказані тварини. Згідно цієї статті на них розповсюджується правовий режим речей, крім випадків, встановлених законом. Визнання тварин самостійним об’єктом цивільних прав обумовлено розповсюдженістю правочинів, предметом яких є тварини, та необхідністю їх захисту. Зазначена стаття ЦК закріплює майновий характер правовідносин щодо тварин, так як вони можуть бути об’єктом права власності, встановлює обмеження щодо здійснення суб’єктами цивільного права суб’єктивних прав по відношенню щодо тварини, оскільки тварини є живими істотами, встановлені певні правила поводження з тваринами та обмеження оборотоздатності тварин.
Класифікація речей. Класифікація речей визначає можливі права та обов’язки їхніх володільців, порядок їх набуття та припинення. В юридичній літературі достатньо повно розроблена класифікація речей, в ЦК вона формалізована.
Нерухомі та рухомі речі. В основі поділу речей на нерухомі та рухомі є наявність або відсутність такої природної властивості речі як можливість її переміщення у просторі. Правовий режим нерухомості характеризується ускладненою оборотоздатністю, оскільки потребує здійснення певних процедур, пов’язаних з нотаріальним посвідченням: реєстрацією права власності та правочинів з нерухомістю. Нерухомі речі не можуть бути вільно переміщені в силу їх тісного зв’язку із землею. У ст. 181 ЦК до категорії нерухомих речей віднесено дві основні групи об’єктів - земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення. Крім земельних ділянок, до нерухомого майна належать надра, водні об’єкти, багаторічні насадження, будинки, споруди житлового та виробничого призначення, підприємства як майнові комплекси. Ті об’єкти, що розташовані на земельних ділянках, вважаються нерухомими речами до того моменту, поки існує зв’язок із землею. В разі їх відокремлення ці об’єкти або знецінюються через неможливість використання їх за призначенням, або переходять до категорії рухомих речей (наприклад, багатолітні насадження).
Як правило, нерухоме майно характеризується високою вартістю. Вказані чинники в свою чергу стали підставою для встановлення для нерухомих речей особливого правового режиму.
Зокрема, ті правочини, за допомогою яких здійснюється перехід права власності на нерухомість, незалежно від суб’єктного складу їх учасників під-лягають нотаріальному посвідченню. Вимоги щодо здійснення нотаріального посвідчення вказаних правочинів встановлюються спеціальними правовими нормами, що регулюють відповідні інститути права.
Згідно зі ст. 182 ЦК право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, головне значення якої полягає в тому, що право власності та інші речові права виникають саме з моменту реєстрації виникнення, припинення та переходу відповідних прав.
Правовий спосіб регламентування нерухомих речей в окремих випадках застосовується до деяких видів рухомих речей. А саме, режим нерухомої речі поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Тобто, вказаний перелік не є вичерпним і на підставі прямого зазначення в законі режим нерухомих речей може бути застосований до рухомих речей.
ЦК визначає в якості рухомих речей всі речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Як правило, рухомі речі можуть бути відчужені при дотриманні загального порядку укладення правочинів. Але, в окремих випадках, існують або можуть бути встановлені додаткові вимоги щодо особливих формальностей.
Речі подільні та неподільні. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку, відповідно, не можна поділити без втрати її цільового призначення (ст. 183 ЦК).
В основу такої класифікації покладено природну властивість речей зберігати або втрачати своє господарське призначення після відділення будь-якої частини. У фізичному сенсі кожний матеріальний предмет можна розділити на частини, наприклад, автомобіль можна розібрати на запчастини, але це не завжди можливо без його погіршення і, відповідно, втрати можливості бути використаним за призначенням. Таким чином, саме збереження здатності виконувати господарську функцію навіть після поділу речі має значення для визнання речі подільною або неподільною.
Існування цієї групи речей має особливе юридичне значення при розділі майна, яке знаходиться у спільній власності, коли є необхідність відокремлення певної частки від загальної майнової маси. Подільні речі діляться в натурі з виділом кожному його частини. Неподільна річ передається одному із співвласників, інші власники отримують грошову чи майнову компенсацію. Також неподільна річ, яка знаходиться у спільній власності, може бути продана з подальшим розподілом отриманої суми між співвласниками пропорційно частині кожного (ст. ст. 364, 370 ЦК).
Крім того, відповідно до ст. 541 ЦК неподільність предмета зобов’язання у випадках, встановлених договором або законом, обумовлює виникнення солідарного обов’язку або солідарної вимоги. Вказана норма має в якості предмета зобов’язання як майно, так і права вимоги. Щодо розглядуваного питання, слід звернути увагу на значення неподільного характеру окремих речей при виконанні зобов’язань.
В окремих випадках як неподільна річ виступає сукупність однорідних або різних речей, об’єднаних загальним призначенням, комплекс яких забезпечує можливість в повній мірі задовольняти певні потреби людей або які мають значну вартість. Наприклад, меблевий гарнітур, бібліотека, колекція тощо. До сукупності відносяться парні речі, наприклад, взуття, рукавички.
Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками. Матеріальні предмети, що відповідно до вказаної класифікації поділяються в залежності від можливості відокремити їх за наявності індивідуальних ознак.
Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що відрізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (ст.184 ЦК). Речі, наділені індивідуальними ознаками, є незамінними. Вони мають властивості, зовнішні риси, які дозволяють виді-лити їх серед подібних речей.
До речей, наділених індивідуальними ознаками, належать як речі неповторні та унікальні, що існують в єдиному примірнику, так і ті, що набрали статусу індивідуально визначених у процесі вибору їх серед інших товарів або через приналежність їм особливих ознак. Наприклад, при укладенні правочину, предметом якого є певна річ, сторони визначають її особисті властивості, параметри, якість, зовнішні характеристики, тим самим наділяючи річ індивідуальними ознаками, оскільки саме ця річ, а не інша, стала предметом правочину,
Обумовлений особливий порядок відшкодування шкоди, завданої втратою або пошкодженням речі визначеної індивідуальними ознаками. Зокрема, боржник звільняється від обов’язку передати цю річ кредитору, але залишається обов’язок виплатити грошову компенсацію її вартості. Якщо індивідуально визначена річ, що є предметом зобов’язання, існує в натурі, боржник не вправі замінити її грошовою компенсацією без згоди кредитора.
Річ, визначена родовими ознаками, відповідно ч. 2 ст. 184 ЦК, є такою, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Таким чином, вказані речі не мають будь-яких спеціальних ознак, тому при укладенні правочинів сторони визначають тільки родові ознаки.
Відповідно вказаної норми речі, визначені родовими ознаками, є замінними. З цього положення витікає правило, згідно з яким в разі загибелі вказаного виду майна боржник не звільняється від виконання обов’язку в натурі, а саме, передати кредитору визначену в договорі кількість однорідних речей.
Поділ речей на індивідуально визначені та родові дозволяє визнати, що предметом певного переліку договорів можуть бути виключно речі, визначені індивідуальними ознаками (договір найму, договір оренди, договір підряду тощо), в інших випадках предметом можуть бути тільки речі, визначені родовими ознаками (договір найму, контрактації). А предметом таких договорів, як наприклад, купівля-продаж, міна, дарування, можуть бути речі обох категорій.
Речі споживні та неспоживні . Такий спосіб поділу речей обумовлений різним характером та строком використання корисних властивостей речей. Під час використання одні речі повністю знищуються, інші перетворюються в нову річ, треті зберігають свою цілісність протягом тривалого періоду часу.
Споживними речами є такі, які через одноразове їх використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді. Отже, їх існування припиняється взагалі або вони трансформуються в іншу річ. Прикладом таких речей можуть бути пальне, сировина, продукти харчування тощо (ст. 185 ЦК).
Неспоживними є речі, призначені для неодноразового використання, які зберігають при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу. Існування таких речей не припиняється і, не зважаючи на те, що вони підлягають зносу або амортизації, вони зберігають свої корисні властивості. Такими є будівлі, обладнання, транспортні засоби, одяг тощо,
Правове значення виділу такої групи при класифікації речей полягає в тому, що вказані речі можуть бути предметом лише певних правочинів, зокрема, споживні речі - тільки таких правочинів, якими передбачається їх використання шляхом споживання. Вони не можуть бути предметом договорів найму, позички, лізингу тощо. Так, неможливо передати за договором найму споживну річ, оскільки повернути слід саме передану річ, що можливе тільки відносно неспоживних речей. Але такі договори як купівлі-продажу, поставки, міни, дарування та зберігання можуть бути укладені як відносно споживних речей, так і відносно неспоживних речей.
Головна річ і приналежність . Наявність такої групи речей продиктовано існуванням таких умов, за яких дві або декілька речей пов’язані загальним господарським призначенням. Загальне господарське призначення полягає в тому, що разом вони використовуються для досягнення єдиної мети. Але одна річ виконує основну функцію в досягненні певної мети, а інша має допоміжний характер.
У ст. 186 ЦК визначено, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.
Таким чином, головна річ та приналежність представляють собою різні предмети, фізично не пов’язані між собою. Кожна з цих речей має своє при-значення, оскільки головна річ має самостійне значення, може бути використана за призначенням без допомоги приналежності, а приналежність залежить від головної речі, не може існувати самостійно, тобто, не може бути використана самостійно за загальним призначенням, і тому має допоміжну функцію (наприклад, скрипка та футляр).
Правове значення поділу речей на головну та приналежність полягає у визначенні правового режиму приналежності, згідно з яким приналежність слідує за головною річчю. Це загальне правило, згідно з яким за договором передається головна річ, а з нею передається і приналежність без встановлення окремого обов’язку щодо цієї дії. Але ця норма є диспозитивною, оскільки припускає можливість змінити комплектацію шляхом спеціальної вказівки відносно того, які саме речі мають бути передані за договором - тільки головна річ або з приналежністю.
Складові частини речі . Згідно зі ст. 187 ЦК складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене без її пошкодження або істотного знецінення (наприклад, замок та ключ до нього, автомобіль з вбудованим кондиціонером тощо).
Певна річ може бути як самостійним об’єктом, так і частиною складної речі. Складові частини речі є частинами єдиної структури речі і перебувають у функціональному зв’язку між собою, порушення якого призведе до неможливості її використання за прямим призначенням.
Виділення такої групи речей робить акцент на тому, що складові частини речі становлять у сукупності єдиний об’єкт.
За загальним правилом при переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. Тільки в разі припинення існування речі як єдиного предмету можливе відділення її складових частин і реалізація їх як самостійних об’єктів.
Складні речі . Складною річчю є така, що складається з кількох речей, які в сукупності представляють собою єдиний об’єкт і використовуються за одним призначенням (наприклад, столовий сервіз) (ст.188 ЦК).
Для складних речей є характерним те, що речі які входять в її склад об’єднані однаковими видовими ознаками.
Частини складної речі не мають між собою фізичного зв’язку і кожна з них може використовуватись самостійно за тим же призначенням, що і всі інші. Але значення всієї сукупності речей в тому, що разом вони використовуються за загальним призначенням, виконуючи певну функцію.
Правочин щодо складної речі поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.
Юридичне визнання існування складних речей має значення щодо здійснення певних правових дій, зокрема, щодо виконання зобов’язання частинами, яке буде вважатися виконаним після передачі останньої частини складної речі, щодо поділу майна, яке знаходиться у спільній частковій власності, відносно якого виник спір, в результаті чого складна річ може бути визнана неподільною, а також щодо визначення комплектності товарів.
Продукція, плоди та доходи . В основу існування цієї класифікації речей покладено можливість створення нових об’єктів в результаті користування (експлуатації) інших речей. У ст. 189 ЦК надається перелік таких речей, якими визнаються продукція, плоди та доходи, до яких належить усе те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.
Продукцією вважається майно, отримане в результаті переробки речі (наприклад, сировини) або іншого її використання за призначенням. Зокрема, це виготовлені товари, збудовані споруди та будинки тощо.
Плоди - це речі, що є результатом органічного розвитку інших речей (тварин і рослин). Наприклад, плоди дерев, приплід тварин та птахів, продукти харчування, що від них отримуються.
Доходи - це грошові та інші матеріальні надходження, які приносить майно, що знаходиться в експлуатації та цивільному обігу.
Правове значення такого поділу речей полягає у визначенні правового режиму продукції, плодів та доходів, які належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором, законом. В силу диспозитивного характеру цієї норми договорами або правовими актами може бути передбачений інший порядок розподілу продукції, плодів та доходів.
Майно . Згідно зі ст. 190 ЦК майном як особливим об’єктом вважається річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Із змісту цього положення можна зробити висновок, що термін «майно» має збірний характер і є загальним щодо терміну «річ».
Як зазначено вище, речами є матеріальні цінності, які мають певну цінність та з приводу яких виникають цивільні правовідносини. До об’єктів цивільних прав речі віднесені в силу належної їм властивості задовольняти індивідуальні або суспільні потреби людей.
Вживання терміна «майно» відносно сукупності речей є доречним та коректним як для суб’єктів законотворчої діяльності, так і для практичного застосування учасниками правовідносин.
Як майно також зазначені майнові права та обов’язки.
В окремих нормах, в тому числі й ЦК, під майном визначаються одночасно як матеріальні предмети, так і права вимоги, борги тощо (ст. 132 ЦК; спадщина).
Таким чином, тлумачення терміну «майно» важливе в кожному конкретному випадку для визначення його змісту, а також конкретних прав та обов’язків учасників правовідносин.
Підприємство як єдиний майновий комплекс . Особливим різновидом об’єкта, на який поширюється режим нерухомості (ст. 191 ЦК) визнається підприємство. Виділення його як окремого об’єкта цивільних прав забезпечує спеціальне нормативне визначення та встановлення правового режиму.
Головне призначення підприємства полягає у застосуванні його для підприємницької діяльності. Підприємство виступає в цивільному обігу як юридична особа, має право від свого імені здійснювати всі види правочинів щодо належного йому майна.
До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, враховуючи, земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення або інші права. Саме підприємство як певний вид майна може бути предметом договорів купівлі- продажу, оренди, застави та інших правочинів. Підприємство як єдиний майновий комплекс визначається нерухомістю.
Гроші, валютні цінності та цінні папери як об’єкти цивільного права. Гроші відносяться до об’єктів цивільних прав в силу їх приналежності до матеріально виражених речей. Головна особливість грошей як об’єкта цивільних прав полягає у тому, що вони, будучи загальним еквівалентом, можуть замінити собою майже будь-який об’єкт майнових відносин. Грошовою одиницею України відповідно до Конституції України є гривня.
Отже, виконуючи функцію законного платіжного засобу, обов’язкового до приймання на всій території України (ст. 192 ЦК), гроші мають низку ознак, обумовлених їх властивостями. Зокрема, гроші характеризуються як рухомі, подільні та родові речі.
Гроші оцінюються не за кількістю грошових знаків, а за числом грошових одиниць і вони є універсальним еквівалентом вартості будь-якого товару. Гроші як речі є замінними.
Використання грошей відбувається для забезпечення всіх видів платежів, розрахунків, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Грошовий обіг відбувається у готівковій та безготівковій формах і регулюється законодавством України.
Гроші можуть виконувати роль товару (предмету) щодо окремих видів договорів (позики, дарування).
Використання іноземної валюти регламентується спеціальним законодавством щодо розрахунків між юридичними особами-резидентами.
Як окремий вид об’єктів цивільних прав виступають валютні цінності, до яких відносяться певні види майна, визначені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. Зокрема, до таких відносяться валюта України, іноземна валюта і монетарні метали.
Цінним папером відповідно до ст. 194 ЦК є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), та власником і передбачає виконання зобов’язань у відповідності з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
У ЗУ «Про цінні папери і фондовий ринок» та ст. 163 ГК дається аналогічне визначення цінного паперу.
Сутність цінних паперів розкривається у їх функціях, важливими з яких є: перерозподіл грошових коштів сфері економіки; надання їх власникам певних додаткових прав; забезпечення отримання доходу на капітал, та можливості його повернення.
Таким чином, сутність цінного паперу полягає в особливому правовому зв’язку, між правом на цінний папір і правом з цінного паперу.
До ознак, які притаманні цінним паперам, належать:
а) оборотоздатність як результат спроможності бути об’єктом цивільних прав;
б) майновий характер, оскільки засвідчується майнове право, право власності, право володіння або інші майнові права;
в) необхідність пред’явлення для реалізації майнового права, засвідченого в ньому;
г) можливість передавати засвідчені майнові права іншим особам.
Види цінних паперів, їх правовий режим визначаються ст.ст.194-198 ЦК. Зокрема, згідно зі ст.195 ЦК цінні папери можуть бути: пайові, які засвідчують участь у статутному капіталі; боргові - засвідчують відносини позики; похідні - засвідчують право на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором цінних паперів або товарних ресурсів; товаророзпорядчі - надають право розпоряджатися майном, вказаним у документах. Законом України «Про цінні папери і фондовий ринок», крім перерахованих, передбачається ще такі цінні папери: іпотечні - засвідчують право власника на отримання від емітента належних їм коштів; приватизаційні - посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.
Класифікація цінних паперів можлива за різними підставами. В юридичній літературі зустрічаються різні кваліфікаційні чинники. Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» цілком коректно і у відповідності з сучасними потребами економіки класифікує цінні папери:
а) за порядком розміщення - емісійні, неемісійні;
б) за формою існування - документарні, без документарні;
в) за формою випуску - на пред’явника, іменні, ордерні.
В Україні в цивільному обігу перебувають такі види цінних паперів: акції, облігації, векселі, казначейські зобов’язання, приватизаційні папери, ощадні сертифікати, іпотечні сертифікати тощо.
Крім того, існують такі цінні папери, які передбачені іншими нормативними актами: коносамент, чеки, бони, складські свідоцтва.
Роботи і послуги як об’єкти цивільних прав. Об’єктами цивільних прав є також роботи і послуги.
Роботи - це правомірні дії суб’єктів правовідносин, в результаті яких створюється нова річ або змінюються (відновлюються, покращуються) фізичні характеристики існуючих речей, тобто, наслідком виконання робіт є певний матеріальний результат.
Послуги - це правомірні дії суб’єктів правовідносин, в результаті яких задовольняються певні потреби інших осіб. Надання послуг також має прикінцевий результат, але, як правило, він не має чіткого уречевленого характеру, крім того, такий результат може бути навіть не наявним.
Послуги, що є об’єктами цивільних прав, поділяються на такі, що мають правовий характер (юридичний), і такі, що не мають правового характеру (фактичні). Юридичні послуги тягнуть виникнення, зміну або припинення прав та обов’язків для зацікавленої особи. Фактичні послуги - просте виконання обов’язку у зобов’язальному правовідношенні.
Нематеріальні блага як об’єкти цивільних прав. До нематеріальних благ як об’єктів цивільного права відносяться особисті немайнові блага, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація.
Відповідно до Конституції України найвищою соціальною цінністю визнаються життя і здоров’я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека.
У ст. 201 ЦК надається перелік особистих немайнових прав, які охороняються цивільним законодавством, зокрема це здоров’я, життя, честь, гідність і ділова репутація, ім’я (найменування), авторство, свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості, а також інші блага.
Особисті немайнові блага є невідчужуваними, оскільки нерозривно пов’язані з особистістю, не підлягають передачі іншим особам, позбавлені майнового змісту і не пов’язані з майновими відносинами. В силу закону особисті немайнові блага є недоторканими.
Також законодавством передбачається певний комплекс засобів щодо захисту окремих із зазначених благ, в інших випадках застосовуються загальні способи цивільно-правового захисту.
Призначення кожного з нематеріальних благ є підставою для їх класифікації на блага, які опосередковують: природне існування людини; соціальне буття; незалежність особистості; охорону результатів інтелектуальної та іншої діяльності особи.
Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об’єкти права інтелектуальної власності також відносяться до нематеріальних благ та віднесені до окремої категорії об’єктів відповідно до ст. 199 ЦК.
Інформація відповідно до ст. 200 ЦК визнається як об’єкт цивільних прав, який характеризується певною цінністю, що має комерційний, професійний, виробничий або інший характер, а в окремих випадках - відсутністю вільного доступу до неї інших осіб. До неї належать будь-які відомості та / або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.