• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Цивільне право України. Том 1

5.4. Участь Автономної Республіки Крим і територіальних громад у цивільних відносинах

Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією, розв’язує питання, віднесені до її відання (ст. 134 Конституції). Як і держава Україна, АРК діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Автономна Республіка Крим як суб’єкт цивільних відносин має свій комплекс прав та обов’язків.

Згідно із ст. 18 Конституції АРК, прийнятої на другій сесії ВР АРК 21 жовтня 1998 р. та затвердженої Законом України від 23 грудня 1998 р., АРК у межах своїх повноважень має право вступати у відносини з іншими регіонами України, а також з органами влади, підприємствами, установами, організаціями та об’єднаннями громадян інших держав та їх регіонів, з міждержавними організаціями у галузі економіки, науки, освіти, охорони навколишнього природного середовища і природокористування, у соціально-культурній сфері. Віданню АРК підлягає управління майном, яке належить АРК.

Відповідно до п. 1 постанови КМУ «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю та власністю Республіки Крим» від 14 квітня 1994 р. № 238 до власності Республіки Крим передається розташоване на її території державне майно:

- підприємств роздрібної торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування;

- експлуатаційних підприємств житлово-комунального господарства, а також підприємств житлового, готельного господарства, підприємств, які ведуть ремонтно-будівельну діяльність (крім об’єктів інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, що пов’язані з виробництвом і постачанням води, газу, тепла, а також відведенням і очисткою стічних вод);

- будівельних організацій та підприємств промисловості будівельних матеріалів;

- підприємств харчової промисловості, а також підприємств, що спеціалізуються на переробленні сільськогосподарської продукції і сервісному обслуговуванні сільськогосподарського виробництва та виробляють продукцію виробничо-технічного призначення для аграрного сектора (крім хлібоприймальних та хлібозаготівельних підприємств, підприємств, що виготовляють спирт, вина і лікеро-горілчані вироби, рибокомбінатів, підприємств сольової промисловості);

- підприємств місцевої промисловості;

- підприємств деревообробної і легкої промисловості;

- підприємств вантажного, міського та приміського пасажирського автотранспорту загального користування, таксомоторних парків;

- підприємств тракторного і сільськогосподарського машинобудування, а також тих, що виготовляють обладнання для підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування і житлово-комунального господарства;

- підприємств матеріально-технічного постачання (крім тих, що забезпечують постійне розміщення і зберігання державних резервів і мобілізаційних запасів);

- підприємств, що мають основні фонди, загальний знос яких за станом на 1 січня 1994 р. перевищує 70%.

Відповідно до постанови КМУ «Про передачу у власність АРК майна санаторно-курортних та оздоровчих закладів, що перебуває у загальнодержавній власності» від 7 лютого 1996 р. № 157 АРК передано у власність майно окремих санаторно-курортних та оздоровчих закладів, що перебувало у загальнодержавній власності.

Учасником цивільного обігу є органи місцевого самоврядування. Згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 2 травня 1997 р. під місцевим самоврядуванням слід розуміти гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад. Це повною мірою стосується участі в цивільних правовідносинах зазначених суб’єктів.

Водночас відповідно до ст. 2 ЗУ «Про органи самоорганізації населення» жителі села, селища, міста або їх частин для вирішення окремих питань місцевого значення можуть створювати органи самоорганізації населення: квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети та ін.

Переліченим органам можуть делегуватися повноваження відповідних сільських, селищних, міських, районних у місті рад, в т. ч. в сфері цивільно- правових відносин.

Органи місцевого самоврядування є учасниками відносин власності щодо майна яке перебуває у їх власності. До їх компетенції належать повноваження використання коштів відповідних місцевих бюджетів.

Територіальні громади набувають права власності на відумерлу спадщину за місцем відкриття спадщини у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини.

Органи місцевого самоврядування є суб’єктом немайнових відносин. Вони мають право на захист ділової репутації, є учасниками інформаційних відносин тощо. В процесі участі в цивільному обігу органи місцевого самоврядування набувають зобов’язальних прав та обов’язків. Вони можуть укладати цивільно-правові договори. Крім цього органи місцевого самоврядування несуть самостійну майнову відповідальність за шкоду завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів (в т. ч. в нормативній сфері) та їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За вказані дії органи місцевого самоврядування відповідають своїм майном, на яке відповідно до закону можна звернути стягнення.

Територіальна громада - жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»). Територіальні громади є первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень. Таким чином, саме територіальна громада є первинним учасником цивільних відносин. Територіальна громада може мати свій статут. Умови та порядок державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст встановлені в Положенні про державну реєстрацію статутів територіальних громад, затвердженому постановою КМУ від 27 липня 1998 р. № 1150. Як і держава, АРК, територіальна громада діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальна громада як суб’єкт цивільних відносин має свій комплекс прав та обов’язків.

Правосуб’єктність територіальної громади як первинного суб’єкта місцевого самоврядування полягає в тому, що вона вправі самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб розв’язувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Зокрема, ст. 2 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Конституція, ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» не містять вичерпного переліку участі територіальної громади в цивільних відносинах. Однак, виходячи з того, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, які є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також їхньої спільної власності, що перебуває в управлінні районних і обласних рад (ст. 142 Конституції, ст. 16 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»), територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності (ст. 143 Конституції). Можна виділити такі групи цивільних відносин, учасниками яких є територіальні громади: майнові відносини, (відносини власності, відносини зобов’язально- правового характеру (договірні, недоговірні - які виникають з факту заподіяння шкоди)), особисті немайнові відносини. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб’єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальні громади наділені правом створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією та законом, а також юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Питання створення, ліквідації, реорганізації та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади - це виключна компетенція сільських, селищних, міських рад (п. 30 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»). Крім того, вони наділені правом вирішувати відповідно до законодавства питання про створення підприємств комунальної власності, підприємств з іноземними інвестиціями (п. 33 ч. 1 ст. 26 цього Закону). Порядок створення, реорганізації та ліквідації навчальних закладів комунальної форми власності регламентуються зокрема Законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту» (ст. 16), «Про загальну середню освіту» (ст. 11), «Про позашкільну освіту» (ст. 14), «Про вищу освіту» (ст. 27).

Комунальне підприємство - це підприємство, засноване на власності від-повідної територіальної громади. Господарським Кодексом України перед-бачено порядок створення комунального унітарного підприємства (ст.78). Комунальні унітарні підприємства у процесі створення наділяються статут-ним фондом. Відповідно до закону майно, що знаходиться у господарюючого суб’єкта, може перебувати у нього на праві господарського відання або права оперативного управління. На праві господарського відання майно закріплюється за комунальними комерційними підприємствами, на праві оперативного управління - за комунальними некомерційними підприємствами. Однак відповідно до ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення щодо відчуження комунального майна приймає рада виключно на пленарному засіданні.

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлені додаткові вимоги та гарантії права комунальної власності при реалізації процедури банкрутства щодо суб’єктів господарювання комунального сектора економіки. Так, ст. 5 передбачає, що положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об’єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього.

У рішенні Конституційного Суду № 5-рп/2007 від 20.06.2007 р. (справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності) з цього приводу зазначено, що під терміном «юридичні особи - підприємства, що є об’єктами права комунальної власності», застосованим у частині восьмій статті 5 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» слід розуміти тільки комунальні унітарні підприємства. Відповідна рада органів місцевого самоврядування має право виключно на пленарному засіданні прийняти рішення про незастосування положень ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до комунальних унітарних підприємств, які перебувають у комунальній власності її територіальної громади, як до початку порушення справ про банкрутство цих підприємств, так і на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Провадження у справі про банкрутство комунальних унітарних підприємств у випадках, передбачених частиною восьмою статті 5 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підлягає припиненню незалежно від того, прийнято рішення відповідної ради органу місцевого самоврядування про незастосування положень цього Закону до цих підприємств до чи після порушення судом загальної юрисдикції провадження у справі про їх банкрутство.

При цьому у мотивувальній частині рішення Конституційного Суду наголошується, що комунальні унітарні підприємства є суб’єктами господарювання, які надають життєво необхідні послуги населенню, і в основі їх діяльності покладені інтереси територіальної громади. У випадках, коли основною метою діяльності суб’єкта господарювання у комунальному секторі економіки зазначено отримання прибутку, його організаційно-правовою формою має стати господарське товариство з відповідною часткою комунальної власності у статутному фонді. Господарські товариства проводять свою діяльність на основі права власності, утворюються для ведення виключно підприємницької діяльності, метою якої є отримання прибутку, а не досягнення якогось іншого соціального результату. Здійснення корпоративних прав органами місцевого самоврядування щодо господарських товариств переслідує мету доцільного, економного та ефективного використання комунальної власності, а не задоволення нагальних потреб жителів територіальної громади.

Представницьким органом АРК є ВР АРК, виконавчим органом - Рада Міністрів АРК, яка здійснює виконавчі функції та повноваження в межах своєї компетенції. Виконавчу владу в районах АРК, у місті Севастополі здійснюють районні, Севастопольська міська державні адміністрації (ст. 1 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації). Таким чином, можна виокремити такі види органів, які діють від імені АРК у цивільних відносинах.

Представницький орган АРК - ВР АРК, яка в межах компетенції визначеної Конституцією України, Конституцією АРК та ЗУ «Про Верховну Раду Автономної республіки Крим» самостійно здійснює нормативне регулювання в таких сферах цивільно-правового регулювання як управління майном, що належить АРК, житлове господарство, охорона та використання природних ресурсів.

До виконавчих органів належить Рада Міністрів АРК, а у місті Севастополі виконавчі функції здійснюють районні, Севастопольська міська державні адміністрації. Рада Міністрів АРК в межах своєї компетенції вирішує питання економічного і соціального розвитку території, виконує завдання, визначених в постановах і рішеннях ВР АРК, в т. ч. і в сфері цивільно-правових відносин.

Севастопольська міська державна адміністрація вирішує питання здійснення права власності на майно, яке їй належить, створення підприємств та інших структур з правами юридичної особи та закріплення за ними відповідного майна, встановлення для них розміру відрахувань до місцевого бюджету, прийняття рішень щодо відчуження та набуття майна і т. д.

Окремі функції можуть бути покладені на спеціально створені органи, наприклад фонд майна АРК та господарські структури - господарські об’єднання, установи тощо, які є юридичними особами публічного права.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов’язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Спеціальним законом, що регламентує повноваження органів місцевого самоврядування, є ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні». У ст. 10 цього Закону визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією, цим та іншими законами.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами. Відповідно до ЗУ «Про внесення змін до Конституції України», що набрав чинності з дня набуття повноважень ВР України, обраною у 2006 р. до складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є прийняття рішень щодо випуску місцевих позик, щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, про створення, ліквідацію, реорганізацію підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади, вирішення питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями тощо (ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад на-лежать, зокрема повноваження щодо розміщення на договірних засадах за-мовлень на виробництво продукції, виконання робіт (послуг), необхідних для територіальної громади, на підприємствах, в установах, організаціях (ст. 27); управління в межах, визначених радою, майном, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад (ст. 29); залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв’язку (ст. 30) тощо. Сільський, селищний, міський голова укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради (ст.42 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Компетенція органів місцевого самоврядування у цивільних відносинах встановлюється також іншими законодавчими актами. Так, на договірних засадах базуються відносини залізниць з органами місцевого самоврядування (ст. 7 ЗУ «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р.), взаємодія з операторами телекомунікацій (ст. 11 ЗУ «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 р.). До повноважень органів місцевого самоврядування належить створення, реорганізація та ліквідація або консервація гірничих підприємств комунальної власності (ст. 11 Гірничого ЗУ від 6 жовтня 1999 р.); страхування рятувальників, які були залучені до проведення аварійно-рятувальних робіт в індивідуальному порядку чи в складі об’єктових аварійно-рятувальних служб (ст. 25 ЗУ «Про аварійно-рятувальні служби» від 14 грудня 1999 р.). Порядок, підстави, умови укладення та припинення договору найму житлового приміщення, що є об’єктом права комунальної власності, встановлюються ЖК Української РСР.

Цивільне законодавство закріплює правило щодо розмежування відповідальності за зобов’язаннями держави, АРК, територіальних громад та створених ними юридичних осіб.

Власник не відповідає за зобов’язаннями створених ним юридичних осіб, а вони не відповідають за зобов’язаннями власника, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Як приклад можна навести положення ст. 77 ГК: «Казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями казенного підприємства».

В окремих недоговірних зобов’язаннях орган державної влади, орган влади АРК або орган територіальної громади відповідають незалежно від їх вини чи вини посадових і службових осіб цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Відповідно до ст. 146 Конституції відповідальність органів місцевого самоврядування визначається законом. Зокрема, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією, цим та іншими законами (ст.74).

Зокрема, ЦК передбачено відшкодування моральної шкоди незалежно від вини органу місцевого самоврядування, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом (ст. 1167). Відповідно до ст. 23 ГК органи та посадові особи місцевого самоврядування не мають права втручатись у господарську діяльність суб’єктів господарювання. У разі порушення органами і посадовими особами місцевого самоврядування прав чи інтересів суб’єктів господарювання, що охороняються законом, як і при порушенні законних інтересів місцевого самоврядування суб’єктами господарювання сторони цих відносин мають право звернутися за їх захистом до суду. Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, в т.ч. в нормотворчій сфері, їх посадових осіб відшкодовується - за рахунок коштів місцевого бюджету у порядку, встановленому законом.

Міська рада несе відповідальність за зобов’язання у відносинах позики у разі прийняття рішення про розміщення облігацій місцевих позик (ст. 9 ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок»). Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку (ст. 77 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження нормативно-правових актів. Під час розв’язання таких спорів виникають складнощі при визначенні правової природи оскаржуваного акта. Юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування. Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб’єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв’язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами. З’ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.