Цивільне право України. Том 1
5.2. Органи, через які діє держава у цивільних відносинах
Держава реалізує правосуб’єктність через систему своїх органів. У ст. 5 Конституції визначено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Загальноприйняте законодавче визначення органу державної влади відсутнє. Хоча в спеціальному законодавстві можна знайти таке визначення: «орган влади - міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, ВР АРК та органи виконавчої влади АРК, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади» (ст. 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції»). В Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженій Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98, дається визначення органу виконавчої влади як самостійного виду органів державної влади, які згідно з конституційним принципом поділу державної влади мають своїм головним призначенням здійснення функцій однієї гілки державної влади - виконавчої.
Таким чином, від імені держави в цивільних відносинах беруть участь міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом, місцеві державні адміністрації, територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а також інші уповноважені державою органи.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади. Зазначені органи державної влади повинні діяти в межах своєї компетенції, встановленої законом.
Так, діяльність місцевих державних адміністрацій визначена Законом України «Про місцеві державні адміністрації». Зокрема місцева державна адміністрація здійснює на відповідній території управління об’єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління, приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій, що належать до сфери її управління, а також здійснює делеговані відповідною радою функції управління майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад (п. 1 ст. 19 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації»); здійснює управління майном інших суб’єктів права власності в разі передачі його у встановленому порядку (п. 2 ст. 19 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації»). Місцевим державним адміністраціям забороняється використовувати об’єкти державної власності, власності територіальних громад, що перебувають в їх управлінні, як заставу чи інші види забезпечення, а також здійснювати операції щодо відступлення, переведення боргу, прийняття переведення боргу, дарування, пожертвування (ст. 15 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації»).
Державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є державною власністю, є Фонд державного майна України. Зокрема основними завданнями цього Фонду є: захист майнових прав України на її території та за кордоном; здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації; створення спільних підприємств; здійснення повноважень орендодавця майна державних підприємств і організацій, їх структурних підрозділів (п.4 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою ВР України від 7 липня 1992 р.).
Відповідно до ЗУ «Про управління об’єктами державної власності» від 21 вересня 2006 р. управління об’єктами державної власності - здійснення КМУ та уповноваженими ним органами, іншими суб’єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об’єктів, пов’язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Об’єктами управління державної власності є:
- майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління;
- майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям;
- майно, яке передане державним господарським об’єднанням;
- корпоративні права, що належать державі у статутних фондах господарських організацій (далі - корпоративні права держави);
- державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, ВР України та КМУ, управління яким здійснюється в порядку, визначеному окремими законами;
- державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію;
- державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій;
- державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;
- безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.
Суб’єктами управління об’єктами державної власності є: КМУ; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об’єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури); юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі - уповноважені особи); Національна академія наук України, галузеві академії наук (ст.3,4 Закону) (додатково див. Постанову КМУ «Про заходи щодо удосконалення управління об’єктами державної власності» від 2 квітня 2008 р. № 313).
Наказом Фонду Держмайна України від 21.06.2004 р. №1217 затверджено Кваліфікаційні вимоги до осіб, уповноважених управляти корпоративними правами держави в органах управління господарських товариств. Ці вимоги встановлені як для відповідальних представників, які призначаються за рішенням Фонду державного майна України або органу виконавчої влади, що виконує функції з управління корпоративними правами держави на підставі генеральної угоди з Фондом держмайна України, так і для уповноважених осіб, визначених за результатами конкурсу. Зокрема, до осіб, уповноважених управляти корпоративними правами держави, встановлюються такі додаткові вимоги: професійні навички, що ґрунтуються на сучасних спеціальних знаннях у сфері ринкової економіки, корпоративного управління та фондового ринку, бухгалтерського ринку і фінансів, що дозволить їй брати участь у розробці стратегії розвитку господарського товариства та впровадження заходів, які забезпечуватимуть його рентабельність та ліквідність, ефективність використання і збереження майна, залучення та реалізацію інвестицій, нарахування і виплату дивідендів і дасть змогу оцінювати управлінську діяльність виконавчого органу товариства; обізнаність у сфері юридичних основ керування господарським товариством, розуміння обов’язків товариства перед державою та суспільством; вміння швидко реагувати на зміни умов ведення бізнесу, технологій, ринків, тенденцій та можливостей; здатність аналізувати та оцінювати фінансові та робочі звіти, забезпечувати проведення ґрунтовного аналізу фінансово-господарської діяльності господарського товариства, володіти основами законодавства з питань оподаткування, знаннями щодо типових фінансових зловживань та помилок; відсутність конфлікту інтересів; чесність, незалежність суджень, об’єктивність, справедливість, зрілість та відповідальність за виконання відповідних функцій в органах управління господарських товариств; організаторські здібності, необхідні для прийняття і успішної реалізації відповідних управлінських рішень; вміння конструктивно працювати в команді разом з іншими акціонерами, бути лідерами та відстоювати інтереси держави.
Уповноваженими управляти корпоративними правами держави, не можуть бути призначені:
- особи, яким законодавством встановлені обмеження щодо обрання до складу органів управління господарських товариств;
- особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю;
- особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини;
- особи, які мають негативну характеристику щодо попереднього виконання функцій з управління корпоративними правами держави.
Постановою КМУ «Про заходи щодо удосконалення управління об’єктами державної власності» від 2 квітня 2008 р. № 313 встановлено, що центральні органи виконавчої влади, інші суб’єкти управління об’єктами державної власності, у тому числі Національної та галузевої академії наук, можуть приймати рішення стосовно передачі державного майна до статутних фондів господарських товариств, утворених за участю держави та суб’єктів господарювання недержавної форми власності виключно на підставі окремих актів КМУ.
У ст. 1 Декрету КМУ «Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності створених за участю державних підприємств» 31 грудня 1992 р. передбачено, що державні підприємства (за винятком будівельних організацій, підприємств будівельної індустрії та будівельних матеріалів, які є засновниками господарських товариств, що здійснюватимуть проектування та перспективне будівництво за кордоном) не можуть бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм та видів, господарських товариств, кооперативів. У ст. 3 ЗУ «Про господарські товариства» передбачено право державних підприємств бути засновниками або учасниками господарських товариств, однак тепер ця норма зупинена згаданим вище Декретом.
Таким чином, виходячи з актів цивільного та господарського законодавства, держава в особі уповноважених суб’єктів має право на входження у господарські товариства. Однак беручи до уваги норми спеціального законодавства, які були наведені вище, реалізація цього права призупинена.
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону від 22.12.2011 р.) державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п’ять відсотків, суб’єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених цим Законом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення. Положення Закону застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об’єктів. Справи про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), створених у процесі приватизації та корпоратизації, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій). Положення Закону не застосовуються до юридичних осіб - казенних підприємств.
Відповідно до ст.3 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» Державний орган з питань банкрутства: сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, у тому числі процедур банкрутства державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п’ятдесят відсотків; установлює вимоги для отримання свідоцтва на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора); формує Єдиний реєстр арбітражних керуючих (розпорядників майном, керуючих санацією, ліквідаторів) України; здійснює ведення Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює форму подання арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) інформації, необхідної для ведення зазначеної бази даних; установлює порядок проведення аналізу фінансово-господарського стану суб’єктів господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства і організовує проведення такого аналізу при порушенні проваджень у справах про банкрутство державних підприємств і підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п’ятдесят відсотків; установлює типові форми плану санації і мирової угоди, перелік майна, яке включається до ліквідаційної маси у справах про банкрутство; готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства; готує та затверджує типові документи щодо проведення процедур банкрутства, методичні рекомендації.
Відповідно до Положення про Національне агентство України з управління державними корпоративними правами, затвердженого Указом Президента України від 2 вересня 1998 р. № 969/98, Національне агентство України з управління державними корпоративними правами є центральним органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України здійснювати управління корпоративними правами держави на території України та за її межами. Основними завданнями Національного агентства зокрема є: здійснення повноважень щодо управління частками (акціями, паями), які належать державі у майні господарських товариств; призначення уповноважених осіб з управління частками (акціями, паями) у майні господарських товариств, що належать державі, та здійснення контролю за ефективністю їх роботи (п.3 вказаного Положення). Порядок призначення та повноваження представника органу, уповноваженого управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств (далі - відповідальний представник), визначено Положенням про представника органу, уповноваженого управляти відповідними корпоративними правами держави в органах управління господарських товариств, затвердженим постановою КМУ від 15 травня 2000 р. № 791. Зокрема відповідальний представник призначається із числа членів спостережної ради рішенням органу приватизації або органу виконавчої влади, що виконує функції з управління корпоративними правами держави на підставі генеральної угоди з Фондом державного майна України з наступним укладенням відповідного договору з цим органом. Між відповідним органом та відповідальним представником укладається договір доручення на виконання функцій з управління пакетом акцій, що належить державі. У договорі доручення мають бути визначені: обсяг повноважень відповідального представника; умови та ступінь відповідальності за неналежне виконання функцій з управління корпоративними правами держави; порядок відкликання відповідального представника (пункти 1, 8 вказаного Положення).
Відповідно до Положення про Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. №451 Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном (Агентство держмайна України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Агентство держмайна України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об’єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави.
Основними завданнями Агентства держмайна України є реалізація державної політики у сфері управління об’єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави.
Агентство держмайна України відповідно до покладених на нього завдань: здійснює управління об’єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами, які належать до сфери його управління; приймає рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності, які належать до сфери його управління; ініціює створення державних господарських об’єднань, державних холдингових компаній, розробляє проекти їх установчих документів; затверджує статути (положення) підприємств, установ та організацій, які належать до сфери його управління, державних господарських об’єднань, державних холдингових компаній та здійснює контроль за їх дотриманням; виступає від імені держави у випадках, визначених законодавством, співзасновником господарських товариств, які утворюються за участю держави; проводить корпоратизацію державних підприємств, які належать до сфери його управління, у випадках, визначених законодавством; вносить пропозиції та погоджує призначення і звільнення керівників державних господарських об’єднань, державних холдингових компаній у порядку, встановленому законодавством; призначає та звільняє керівників державних підприємств, представників держави в органах управління господарських товариств, уповноважених осіб з управління корпоративними правами держави, які належать до сфери його управління, та здійснює контроль за ефективністю їх роботи, тощо.
Відповідно до ст.11 ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» емітентом казначейських зобов’язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.
Згідно з постановою КМУ «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» від 7 березня 2003 р. N° 301 на Фонд державного майна покладено функції з управління державними корпоративними правами відповідних господарських товариств. Відповідно до постанови КМУ «Про передачу Укрзалізниці повноважень з управління державними корпоративними правами акціонерних товариств» від 31 березня 2003 р. № 415 повноваження з управління державними корпоративними правами окремих відкритих акціонерних товариств передано Укрзалізниці. Наказом Фонду державного майна України від 7 серпня 2000 р. № 1647 затверджено Типовий договір доручення на здійснення уповноваженою особою функцій управління державними корпоративними правами.