Цивільне право України. Том 1
5.1. Правові форми участі держави у цивільних відносинах
Учасниками цивільних правовідносин можуть бути держава, АРК, територіальні громади. Цивільне законодавство закріплює один з основних принципів, що випливає з методу цивільно-правового регулювання - юридичну рівність учасників особистих немайнових та майнових відносин. Юридична рівність полягає в тому, що кожна із сторін цивільних відносин має свій комплекс прав та обов’язків і є незалежною, непідпорядкованою іншій.
Тому до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, цивільне законодавство не застосовується (ст. 2 ЦК). У цьому аспекті ВС України в інформаційному листі від 26 грудня 2005 р. «Щодо застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенції між спеціалізованими адміністративними і господарськими судами» зазначив, що, якщо ж суб’єкти (в тому числі орган державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи), хоча б і на реалізацію своїх повноважень, вільно укладають договір відповідно до норм ЦК, під час укладення такого договору його сторони вільно домовляються про зміст та обсяг прав і обов’язків за договором, можуть відмовитися від його укладення, то такий договір може бути цивільним (господарським), але не адміністративним, оскільки в змісті цього договору відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов’язковим для адміністративного договору, а кожний суб’єкт такого договору виступає як рівний один до одного (п. 3).
Держава як учасник цивільних правовідносин наділена правосуб’єктністю, яка має універсальний характер. Однак держава здійснює свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Свою правосуб’єктність держава реалізує через систему органів. Насамперед держава бере участь у відносинах власності та інших речевих правовідносинах.
Держава є суб’єктом цивільних відносин у питаннях набуття права власності на скарб, що є пам’яткою історії та культури (ст. 343), реквізиції (ст. 353), конфіскації (ст. 354 ЦК) (додатково див.: Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затверджений постановою КМУ від 25 серпня 1998 р. N° 1340).
Держава є суб’єктом зобов’язальних правовідносин: договірних (договір банківського вкладу, кредитний договір тощо), недоговірних (обов’язок держави відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю внаслідок злочину - ст. 1207 ЦК). Держава може виступати суб’єктом цивільного права зі спадкових відносин.
Однією з правових форм участі держави у цивільних відносинах є створення юридичних осіб публічного права, а саме: державних підприємств, навчальних закладів, закладів охорони здоров’я тощо, у випадках та в порядку, встановлених Конституцією та законом. Державне підприємство - заснований на державній власності самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Різновидом державного підприємства є казенне підприємство. Господарським кодексом передбачено порядок створення та діяльності державного унітарного підприємства (ст. 73), державного комерційного підприємства (статті 74, 75), казенного підприємства (статті 76, 77). Рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, приймають суб’єкти управління об’єктами державної власності в межах повноважень визначених Законом України «Про управління об’єктами державної власності» від 21 вересня 2006 р. Наприклад, Фонд державного майна України приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що перебувають у його управлінні (ст. 7).
Умови створення закладів освіти передбачені ЗУ «Про освіту» від 23 травня 1991 р. (в редакції від 23 березня 1996 р.). Зокрема, заклади освіти створюються органами державної виконавчої влади за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів. Заклади освіти, засновані на загальнодержавній власності, мають статус державного закладу освіти. Заклад освіти повинен мати власну назву, в якій обов’язково вказується його тип (дитячий садок, школа, гімназія, ліцей, коледж, інститут, консерваторія, академія, університет тощо) та організаційно- правова форма.
Так, організаційні, правові засади функціонування і розвитку системи дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої освіти встановлені, відповідно, Законами України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р., «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р., «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 р., «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 р., «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. Зокрема ВНЗ державної форми власності - це вищий навчальний заклад, заснований державою, що фінансується з державного бюджету і підпорядковується відповідному центральному органу виконавчої влади (ст. 1 ЗУ «Про вищу освіту»).
Заклади охорони здоров’я - це підприємства, установи та організації, зав-данням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров’я шляхом надання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників (ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я). Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.