• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Цивільне право України. Том 1

2.3. Структура цивільних правовідносин. Підстави їх виникнення, зміни і припинення

Для всебічного аналізу цивільних правовідносин необхідно виокремити їх суб’єктний склад, зміст, об’єкти правовідносин, об’єкти цивільних прав та обов’язків учасників правовідносин, підстави їх виникнення, зміни і припинення.

До суб’єктного складу цивільних правовідносин входять принаймні дві сторони (або ж суб’єкти) - управнена і зобов’язана, кожна з яких може бути представлена однією чи кількома особами. Коло суб’єктів, які виступають учасниками цивільних відносин, визначено у ст. 2 ЦК: це фізичні та юридичні особи (суб’єкти приватного права), а також суб’єкти публічного права (держава, іноземні держави, АРК, територіальні громади тощо).

Зміст правовідносин утворюють суб’єктивні (як слушно відзначає В.М. Протасов, ці права та обов’язки точніше слід називати «суб’єктними») права та обов’язки їх учасників. Суб’єктивне (суб’єктне) цивільне право - це міра юридично дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Суб’єктивний (суб’єктний) цивільний обов’язок - міра юридично необхідної поведінки учасника цивільних правовідносин.

Питання про те, що слід вважати об’єктом цивільних правовідносин, на-лежить до найбільш дискусійних у юридичній науці. За однією з найбільш обґрунтованих позицій, таким об’єктом є поведінка їх учасників, яка водночас виступає і об’єктом цивільно-правового регулювання.

Особливе практичне значення має законодавче виокремлення видів об’єктів прав та обов’язків учасників цивільних правовідносин, або ж об’єктів цивільних прав. Згідно із загальноприйнятою точкою зору, такими об’єктами виступають ті матеріальні та нематеріальні блага, задля отримання, використання, охорони чи захисту яких цивільні правовідносини встановлюються та здійснюються.

Легальну класифікацію об’єктів цивільних прав наведено у нормі ст. 177 ЦК. Згідно з цією нормою об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Практичне значення поділу об’єктів цивільних прав та обов’язків на види полягає передовсім у відмінностях їх цивільно-правового режиму, у можливостях перебувати в цивільному обігу, в особливостях здійснення і захисту прав на них.

Серед підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин можна розрізнити нормативні та індивідуальні. Нормативними підставами виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин є принципи і норми цивільного права. Індивідуальними підставами виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти - певні обставини, які з огляду на нормативні підстави призводять до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин та відповідно до виникнення суб’єктивних цивільних прав у конкретних осіб.

Однією з найпоширеніших підстав виникнення цивільних правовідносин є договори та інші правочини. Основна особливість правочинів, яка відрізняє їх від інших юридичних фактів, полягає в тому, що вони є індивідуально-регулятивними підставами виникнення цивільних правовідносин.

Найбільш поширеною у цивілістиці є класифікація юридичних фактів, яка ґрунтується на їх зв’язку з волею особи (вольовий критерій). За цим критерієм розрізняють:

- дії (безпосередньо залежать від волі людини);

- події (виникають чи існують незалежно від волі людини).

За ознакою правомірності дії поділяються на:

- правомірні (такі, що не суперечать принципам і нормам цивільного права);

- неправомірні (дії, які суперечать принципам чи нормам цивільного права).

Правомірні дії залежно від їх спрямованості поділяються на:

- юридичні акти (дії, спеціально спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, тобто, спрямовані на настання певних цивільно-правових наслідків);

- юридичні вчинки (дії, спеціально не спрямовані на настання певних юридичних наслідків, однак такі, що породжують юридичні наслідки з огляду на норми цивільного права).

Юридичні акти як підстави виникнення цивільних правовідносин, в свою чергу, можуть бути поділені на акти суб’єктів приватного права (приватноправові акти, зокрема вчинення правочинів, ухвалення установчих документів) та індивідуальні акти суб’єктів публічного права (адміністративні акти (ухвалення рішень, розпоряджень тощо, чи судових актів - рішень, ухвал, постанов тощо).

Для цивільного права типове виникнення правовідносин з актів суб’єктів приватного права. Натомість акти суб’єктів публічного права безпосередньо породжують цивільні правовідносини лише у випадках, спеціально передбачених у законі (ч.4, 5 ст. 11 ЦК).

У ЦК акти суб’єктів приватного права названі «діями осіб». Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. В останньому випадку йдеться про виникнення цивільних правовідносин не на підставі законодавчої норми як конкретного правила поведінки, а на підставі загальних принципів цивільного права (загальних засад цивільного законодавства) (ст. 3 ЦК).

Акти законодавства (нормативні акти) належать до нормативних підстав виникнення цивільних правовідносин. Якщо на момент набрання чинності нормою законодавства вже існують певні обставини, настання яких передбачає відповідна юридична норма (наприклад, факт народження фізичної особи, створення твору, публічна пропозиція укласти договір тощо), цивільні правовідносини виникають, змінюються чи припиняються на підставі вказаної норми (нормативна підстава) та відповідних обставин (юридичний факт) (ч. 3 ст. 11 ЦК).

Для цивільно-правового регулювання має практичне значення поділ не-правомірних дій на ті, які порушують суб’єктивне цивільне право, і на ті, що порушують охоронюваний цивільним правом інтерес (зокрема, створюють загрозу порушення права в майбутньому); на дії умисні та необережні; на зло-чини та інші правопорушення.

Перелік найбільш поширених у цивільному праві індивідуальних підстав виникнення правовідносин - юридичних фактів наведено в ст. 11 ЦК. Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події (ч. 6 ст. 11 ЦК).

Важливою є вказівка ст. 11 ЦК на інші юридичні факти як підстави виникнення цивільних правовідносин. Таким чином, законодавець визнає, що життєві обставини, прямо не згадані в актах цивільного законодавства, можуть породжувати цивільні права та обов’язки з огляду на загальні принципи цивільного права.

Норми ст. 11 ЦК закріплюють цивільно-правові юридичні факти в узагальненому вигляді. Для регулювання цивільних правовідносин ця норма має загальне орієнтуюче значення, оскільки не деталізує ознаки згаданих в ній юридичних фактів та не встановлює конкретних суб’єктивних прав чи обов’язків для їх учасників. Натомість в інших (спеціальних) нормах цивільного законодавства юридичні факти описуються більш деталізовано та пов’язуються з конкретними правами та обов’язками учасників цивільних правовідносин (наприклад ч.1 ст. 21, ч.1 ст. 281 - 293, ч. 1 ст. 294-315 ЦК, гл. 24, 25, 79-81, ст. 1166 ЦК та ін.).