• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Цивільне право України. Том 1

2.2. Види цивільних правовідносин

Вивчення особливостей окремих видів цивільних правовідносин передбачає їх об’єднання в групи на підставі певних критеріїв.

Цивільні правовідносини є особливим різновидом відносин, урегульованих нормами права. З огляду на це на них поширюється поділ правовідносин на види, вироблений загальною теорією права, а також особливі класифікації правовідносин, розроблені в цивілістичній доктрині.

Отже, звернемось насамперед до загальнотеоретичних критеріїв класифікації цивільних правовідносин.

1. За функціональним призначенням розрізняють регулятивні і охоронні цивільні правовідносини. Регулятивні правовідносини оформлюють нормальний хід реалізації суб’єктивних прав та інтересів їх учасників, їх здійснення у непорушеному вигляді. Натомість охоронні правовідносини юридично оформлюють заходи цивільно-правового примусу як реакції на порушення цивільних прав та інтересів. Практичне значення цього поділу полягає передовсім у тому, що для виникнення охоронних правовідносин необхідна особлива підстава - порушення цивільного права чи інтересу. Від того, чи має місце таке порушення, залежить, чи підлягають застосуванню відповідні заходи цивільно-правового захисту (відшкодування шкоди, спростування недостовірної інформації, самозахист тощо).

2. Залежно від визначеності складу учасників розрізняють абсолютні та відносні цивільні правовідносини. В абсолютних відносинах коло осіб, наділених обов’язками стосовно певної управненої особи, є невизначеним (особисті немайнові, речові правовідносини, правовідносини інтелектуальної власності). Натомість у відносних правовідносинах визначені як управне- на, так і зобов’язана особи (договірні та недоговірні зобов’язання, спадкові, корпоративні правовідносини тощо). Охоронні правовідносини належать до відносних, тоді як регулятивні можуть бути як абсолютними, так і відносними (договірні правовідносини). Абсолютні правовідносини можуть трансформуватись у відносні з настанням певних юридичних фактів (наприклад, завдання шкоди, п.3 ч.2 ст. 11 ЦК). Практичне значення цього поділу зумовлено тим, що в регулятивних абсолютних правовідносинах вимогу про захист порушеного права чи інтересу може бути висунуто проти будь-якої особи, яка їх порушила, тоді як у регулятивних відносних правовідносинах таку вимогу може бути висунуто лише стосовно конкретно визначеної особи, які є їх учасником.

Відтак перейдемо до основних класифікацій цивільних правовідносин, які використовуються в цивілістичній доктрині.

За наявністю економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові та особисті немайнові. Майнові правовідносини мають економічний зміст, тоді як немайнові його не мають. Цей поділ знайшов своє закріплення на законодавчому рівні (ч.1 ст. 1 ЦК). Його практичне значення зумовлюється відмінностями у правовому режимі майнових і немайнових благ, а також у способах захисту: при порушенні майнових прав можуть бути використані лише вказані в законі чи договорі майнові санкції, а при порушенні особистих немайнових прав - також і санкції немайнового характеру (наприклад спростування недостовірної інформації, ст. 277 ЦК), а також будь-які інші способи захисту, які відповідають змісту порушеного права, способу його порушення та наслідкам, які спричинило це порушення (ч.2 ст. 275 ЦК).

Традиційно майнові правовідносини поділяються на ті, що юридично опосередковують «статику» економічного обігу, тобто стан належності, привласнення економічних благ (речове право, абсолютні майнові права інтелектуальної власності) й на ті, що юридично оформлюють його «динаміку», тобто перехід таких благ (зобов’язальні правовідносини).

Поділ правовідносин на майнові й немайнові є до певної міри умовним, оскільки виокремлюються майнові правовідносини, які не мають особистого характеру, та майнові правовідносини особистого характеру (договір доручення, довічного утримання, правовідносини участі в товаристві тощо). Немайнові правовідносини також прийнято поділяти на дві групи: а) ті, що пов’язані з майновими, або ж немайнові відносини, які не мають особистого характеру (правовідносини інтелектуальної власності) й б) ті, що не пов’язані з майновими (правовідносини особистих немайнових прав). На вимоги, що випливає з порушення особистих немайнових прав, позовна давність не поширюється, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст. 268 ЦК). До немайнових правовідносин, що пов’язані з майновими, можуть бути віднесені також так звані «організаційні» цивільні правовідносини, які виникають, наприклад, при укладенні попереднього договору (ст. 635 ЦК), прийнятті рішень органами юридичної особи (ст. 98 ЦК) тощо.

За способом задоволення інтересу управненої особи майнові правовідносини поділяються на речові та зобов’язальні. У речових інтерес управненої особи задовольняється її власними діями, без сприяння інших осіб. Натомість у зобов’язальних відносинах інтерес управненої особи (кредитора) може бути задоволений лише шляхом активних дій зобов’язаної особи (боржника).

Важливе значення має поділ правовідносин на види за їх юридичною природою: особисті немайнові, речові, відносини інтелектуальної власності, договірні, квазі-договірні, деліктні, квазі-деліктні, спадкові, корпоративні, сімейні. Цій класифікації відповідає групування правовідносин за підгалузями, інститутами і субінститутами цивільного права. Особлива практична значущість цієї класифікації зумовлюється тим, що визначення юридичної природи тих чи інших відносин є необхідною умовою правильного застосування норм матеріального права (ст. 309 ЦПК).

Окрім наведених класифікацій, можуть бути виокремлені також активні і пасивні, прості і складні, односторонні й багатосторонні, строкові й безстрокові та інші типи цивільних правовідносин. Зокрема, за джерелами виникнення можуть бути виокремлені цивільні правовідносини, які мають офіційне походження - встановлені законодавством, міжнародним договором, судовим прецедентом, та правовідносини, які мають неофіційне походження (встановлені звичаєм). За нормативним значенням регуляторів, якими встановлюються правовідносини, вони можуть бути розподілені на встановлені нормативними джерелами (законодавство, міжнародний договір, судовий прецедент, звичай, установчий документ юридичної особи, та встановлені індивідуально-регулятивними джерелами (договором або рішенням суду).