• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Цивільне право України. Том 1

1.3. Система цивільного права. Цивільне право у системі права

Враховуючи різноманіття джерел цивільно-правового регулювання, поняття «система цивільного права» може розглядатися у вузькому та широкому розумінні. У широкому розумінні воно може розглядатись як система чинних цивільно-правових норм, індивідуально-регулятивних положень, їх здійснення у формах цивільних правовідносин та актів застосування цивільного права, а також цивільно-правових ідей, які знаходять свій вираз у цивілістичній доктрині.

Система цих елементів може бути названа цивільно-правовою системою. До цивільно-правової системи належать цивільне право, встановлене державою, а також звичаєве цивільне право, яке існує в суспільстві чи в окремих суспільних групах (мешканці певної місцевості, національні меншини, учасники господарських відносин певного виду тощо). Крім того, до цивільно-правової системи слід включити також положення статутів юридичних осіб, а також індивідуально-регулятивні положення, які містяться у договорах, рішеннях судів та в окремих адміністративних актах тощо.

У вузькому розумінні - це лише система цивільно-правових норм, встановлених державою чи офіційно санкціонованих нею (система національного цивільного права). Надалі, якщо спеціально не зазначено інше, ми розглядатимемо систему цивільного права саме в цьому, вузькому її розумінні.

Єдність методу приватноправового регулювання дозволяє об’єднати в систему цивільного права підгалузі та інститути, які суттєво відрізняються одна від одної за предметом юридичного регулювання: особисті немайнові права, речове право, право інтелектуальної власності («виключні права»), зобов’язальне право (договірне і недоговірне), сімейне право, спадкове право. Вказані вище підгалузі та інститути утворюють структуру системи цивільного права України. Крім них, до цієї структури входить також і корпоративне право (система норм, яка регулює відносини між учасниками підприємницьких товариств), яке нині в Україні перебуває в процесі розвитку.

У континентальному цивільному праві (передовсім у германській правовій сім’ї, законодавство якої певною мірою вплинуло на структуру цивільного законодавства України) принциповим є виокремлення в системі цивільного права так званої Загальної частини. Вона об’єднує норми загального значення, тобто норми, «винесені за дужки» окремих підгалузей та інститутів цивільного права. У ЦК такими є норми Книги першої «Загальні положення», які застосовуються до будь-яких цивільних відносин за умови, що в інших книгах Кодексу чи в інших актах цивільного законодавства відсутні інші, спеціальні правила. Прийом «винесення за дужки» використовується і в структурі інших книг ЦК: викладу багатьох норм окремих цивільно-правових підгалузей та інститутів передують загальні положення.

Існує низка галузей права (трудове, земельне, господарське, екологічне тощо), норми яких об’єднані не на основі єдності методу юридичного регулювання, а на основі спільного соціально-економічного завдання (В.М. Протасов). У цьому випадку норми галузі права об’єднуються предметом правового регулювання та метою останнього. Такі галузі права (іноді їх називають комплексними) широко послуговуються методами та прийомами як приватноправового, так і публічно-правового регулювання.

Водночас до структури цих галузей входять окремі цивільно-правові інститути (трудовий договір у трудовому праві, інститути речових та зобов’язальних прав на земельні ділянки в земельному праві, інститут господарських зобов’язань у господарському праві тощо). Це зумовлює можливість застосування положень ЦК до врегулювання відповідних відносин (ст. 9 ЦК).

Дискусійним у цивілістичній науці залишається питання про статус сімейного права. Вирішення цієї проблеми залежить від вибору критеріїв виокремлення галузей права, а також від того, як розв’язується питання про співвідношення галузі права і галузі законодавства. У юридичних системах Австрії, Франції, Німеччини сімейне право є складовою цивільного права. Згідно з нормою ст. 8 СК, положення ЦК можуть бути застосовані до регулювання сімейних відносин за умови, що це не суперечить суті цих відносин. Як можливість застосування норм ЦК до врегулювання особистих немайнових та майнових відносин між членами сім’ї та родичами підтверджує слушність розгляду сімейного права як підгалузі цивільного права.

Окрім субсидіарного (додаткового) регулювання приватноправових відносин нормами ЦК, в цивілістичній літературі виокремлюються також інші співвідношення між нормами приватноправового і публічно-правового характеру, якими регулюються цивільні відносини (І.В.Спасибо-Фатєєва). Так, зокрема, виокремлюються:

- «паралельне» регулювання цивільним та іншими галузями законодавства «біляприватної» сфери (наприклад, ЦК і ГК);

- регулювання публічним законодавством відносин, які фактично передані до його сфери (наприклад відносини державної та комунальної власності);

- «корегувальне» регулювання публічним законодавством приватних відносин (наприклад, фактичний вплив на поведінку учасників цих відносин, який здійснюється за посередництвом норм податкового законодавства).