• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Цивільне право України. Том 1

1.1. Цивільне право як приватне право. Предмет і метод цивільного права

Сучасне цивільне право України розвивається як право приватне.

Поділ права на приватне і публічне відомий ще римському праву. Видатний римський правник Доміцій Ульпіан визначав приватне право як таке, що стосується користі окремих осіб, а публічне як таке, що стосується становища держави.

Поняття приватного права може бути розкрито на основі звернення до механізмів, за посередництвом яких будуються приватні суспільні відносини. Це відносини, в яких відбувається встановлення, підтримування чи відновлення балансу благ та інтересів окремих індивідів та їхніх спільнот. З огляду на це приватне право може розглядатись як сукупність юридико-регулятивних засобів, за допомогою яких відбувається встановлення, підтримування чи відновлення балансу благ та інтересів окремих індивідів та їхніх спільнот. Характер і зміст таких засобів зумовлюється їх метою - досягнення балансу благ та інтересів учасників правовідносин.

До приватноправових належать передовсім особливі методи (принципи) юридичного регулювання: юридичної рівності, децентралізації, диспозитив- ності, індивідуально-регулятивні механізми здійснення і захисту суб’єктивних прав тощо. Серед приватноправових засобів можна виокремити: а) саморегулятивні (індивідуально-регулятивні та локальні нормативні) засоби, що використовуються окремими індивідами, які не є носіями владних повноважень (договори, інші правочини, установчі документи тощо); б) владно-регулятивні, тобто ті, які використовуються державними чи іншими органами публічної влади (законодавство, судова практика).

Цивільне право - це галузь права, яка на приватноправових засадах регулює майнові та особисті немайнові відносини.

Предмет цивільного права становлять суспільні відносини, які регулюються цивільним правом. Предмет цивільного права окреслено в ст. 1 ЦК. Відповідно до ч. 1 цієї статті, цивільним законодавством регулюються «особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників».

Згідно зі ст. 1 ЦК, відносини, які становлять предмет цивільно-правового регулювання, складаються з двох груп: майнових та особистих немайнових відносин.

Під майновими прийнято розуміти суспільні відносини, які виникають з приводу тих матеріальних благ, що мають економічну цінність. Це товарні відносини двох видів: а) відносини динаміки товарного обігу, який відбувається в суспільстві (перехід товарів від одних осіб до інших за договорами, при відшкодуванні завданої майнової шкоди й т.ін.); б) відносини статики товарного обігу, що виникають стосовно належності матеріальних благ окремим учасникам суспільного життя (власність, володіння тощо).

Особисті немайнові відносини характеризуються відсутністю економічного змісту й нерозривним зв’язком з учасниками цих відносин (людьми чи їх організаціями). Це відносини з приводу охорони невід’ємних нематеріальних благ (життя, здоров’я, честі, гідності, ділової репутації тощо), а також нематеріальних благ, пов’язаних із результатами творчої та інтелектуальної діяльності людини (творів, їх виконань, винаходів тощо).

Окрім особистих немайнових відносин, у предметі цивільного права виокремлюються також немайнові відносини, які не мають особистого характеру (І.В.Спасибо-Фатєєва). Йдеться, зокрема, про немайнові відносини, тісно пов’язані з майновими (відносини з використання об’єктів інтелектуальної власності, які мають економічну цінність і можуть бути предметом майнового обігу). Відтак легальне визначення предмета цивільно-правового регулювання у ст. 1 ЦК є вужчим, аніж це фактично має місце.

Специфіка методу цивільно-правового регулювання зумовлюється передовсім взаємним юридичним становищем учасників правовідносин. Таке становище характеризує насамперед юридична рівність як визначальна засада цивільно-правового регулювання.

Крім того, цивільно-правовий метод визначається:

- особливостями юридичних фактів, серед яких провідне місце належить правочинам - заснованим на вільному волевиявленні діям учасників цивільних правовідносин, спрямованим на їх встановлення, зміну чи припинення (п.1) ч. 2 ст. 11 ЦК);

- здійсненням суб’єктивних цивільних прав за принципом загального дозволу («дозволено все, що не заборонено законом»);

- переважанням засад диспозитивності і децентралізації, які визначають саморегулятивний характер цивільно-правового регулювання; здійснення чи нездійснення суб’єктивних цивільних прав за вільним вибором особи (ч. 1, 2 ст. 12 ЦК);

- судовим (позовним) порядком захисту порушених прав та інтересів учасників цивільних правовідносин, який здійснюється за їх власною волею та з їх власної ініціативи (п. 5 ч. 1 ст. 3 ЦК); компенсаційним (відновлюючим) характером відповідальності за порушення суб’єктивних цивільних прав. Це зумовлює існування низки специфічних цивільно-правових способів їх захисту: відшкодування збитків чи недоговірної шкоди, відновлення становища, яке існувало до порушення права, визнання правочину недійсним та повернення другій стороні майна, одержаного на виконання недійсного правочину тощо (ст. 16, 22, 216, 1166 ЦК та ін.).

Метод цивільно-правового регулювання найбільш повно виражається у принципах цивільного права.