Міжнародна економіка
11.2. Значення сировинних ресурсів у розвитку міжнародних економічних відносин
Для розуміння специфіки міжнародного співробітництва з участю України, а її місця у світовому господарстві необхідне вивчення питань ролі та значення сировинних ресурсів в системі міжнародної економічної діяльності України. Проблема природокористування за самою своєю природою є інтернаціональною. Кожна країна в тому числі і Україна формує свою модель розвитку з урахуванням всіх ресурсів: тих, які вона закуповує в інших країн, а також продає власних ресурсів, які вона продає іншим країнам. Крім того, обмеженість ресурсів, наслідки їх використання тісно пов’язують інтереси національних господарств, зумовлюють неподільність долі всіх народів.
Сировина, як і будь-які інші природні ресурси, котрі використовує людина у своїй господарській діяльності, має подвійну природу. З одного боку, сировина постає невід’ємною складовою навколишнього середовища, в якому відбувається виробнича діяльність людини. З іншого боку, вона є об’єктом докладання трудових зусиль та предметом перероблення. У процесі такого перероблення сировина втрачає низку природних властивостей, зберігаючи інші (можливо, такі властивості навіть посилюються), які людина вважає корисними для себе.
Сировина, яка реалізується на національних та міжнародних ринках, за своєю економічною сутністю відрізняється від природних матеріалів, що містяться у надрах землі, оскільки для того, щоб вони стали сировиною, необхідно докласти працю людини.
Економічна наука вивчає суспільні відносини з приводу розподілу та використання обмежених ресурсів. Міжнародний попит та пропозиції щодо природно-сировинних ресурсів підпорядковані універсальним законам, за якими відбувається купівля-продаж товарів на внутрішньому та на світовому ринках.
Ресурси підлягають міжнародній купівлі-продажу відповідно до їх географічно-геологічного розподілу, виробничого та споживчого попиту на них, а також до технологічних умов їхнього видобування, транспортування та використання.
Слід зазначити, що розвиток відтворювальних процесів характеризувався постійним нарощуванням обсягів споживання ресурсів, а витратний характер окремих технологічних видів виробництва надав цьому процесу безпрецедентних масштабів.
У сучасних умовах географічна реструктуризація світової промисловості є як засобом реагування на зміни в забезпеченості ресурсами, так і своєрідною відповіддю на очевидну потребу зміни витратної моделі розвитку людства на більш ресурсо-ощадливу та орієнтовану на сучасні досягнення науки і технологічного прогресу.
Проблема ресурсоспоживання пов’язана з географічни фактором. Вичерпування власних природних ресурсів і вимушена переорієнтація сировинно-обробних галузей на імпортовані сировину та енергоносії з країн, що розвиваються, стимулювали провідні країни Заходу пересувати виробничі потужності ближче до морських портів з метою економії на відносно дорогих перевезеннях суходолом. З цих самих причин їм довелося скоротити внутрішньоконтинентальні виробничі потужності, відмовитися від використання багатьох промислових об’єктів, які програвали в конкурентній боротьбі через своє гірше географічне розташування та додаткові транспортні витрати.
Загальноцивілізаційні пріоритети та конкурентний характер відносин з приводу обмежених ресурсів об’єктивно примушують ставити питання про такий економічний розподіл, який дозволив би найбільш ефективно їх використовувати, максимізувати прибуток, що отримується в результаті виробничого процесу. Проте проблема справді є значно ширшою, ніж така, що зводиться лише до категорій прибутку. Вона торкається найбільш загальних завдань розвитку людства на сучасному етапі і за всіма критеріями потрапляє до категорії глобальних. При цьому, зважаючи на характер та особливості сучасного розвитку людства, вона може вважатися однією з найбільш нагальних та такою, що матиме вирішальний вплив на умови і перспективи суспільно-економічного життя.
Значущість, загальність та невідворотність ресурсної проблеми проявляються у тому, що:
• вона безпосередньо торкається інтересів усіх людей, народів, країн та регіонів світу, зумовлюючи не тільки відмінні особливості сучасного буття, а й саму парадигму їхнього подальшого існування та розвитку;
• вона має обов’язковий та безумовний характер і не може бути проігнорованою або недооціненою, оскільки подібне могло б мати надзвичайно несприятливі та навіть фатальні наслідки для мільярдів людей;
• з точки зору практичного її вирішення, вона потребує участі всіх держав з метою комплексного розв’язання численних пов’язаних з нею питань при безумовній відповідальності щодо результативності зусиль.
Для того щоб відчути всю гостроту проблеми використання людством сировинних ресурсів та наслідків такого використання варто вивчити сутність проблеми.
Ставлення людини до природних ресурсів та практичні засоби їх споживання завжди входило в систему суспільно визнаних цінностей, а особливості споживання природних ресурсів завжди відповідали уявленням про місце, роль і відповідальність як людства взагалі, так і окремих індивідів у житті екосистем, у масштабах планети та, навіть, космічного простору.
Історично першим типом користування людством ресурсами навколишнього середовища, який за інтенсивністю та характером принципово не відрізнявся від тваринного, можна вважати «дикоспоживче» господарювання. Йому відповідало споживання виключно природних дарів (збирання плодів, полювання, рибальство, тощо) і не був властивий сталий поділ праці на її спеціалізовані різновиди.
Даний тип ресурсоспоживання цивілізації відповідав товарному виробництву, коли люди спільно обробляли землю, займалися скотарством, виготовляли знаряддя праці та вели будівництво за умов існування автаркічних, замкнених суспільних об’єднань. Вплив людини на навколишнє середовище, порівняно з пізнішими критеріями, на цьому етапі все ще лишається мінімальним. Проте завдяки диверсифікації форм кооперації праці до речовинного кругообігу в процесі відтворення залучалася якісно більша кількість ресурсів, сировинних матеріалів.
Ці типи природокористування характеризувалися натуральністю господарства, домінуванням прямих коопераційних контактів або передбачали безпосередні зв’язки між виробниками та споживачами товарів без використання інструментів товарно-грошових відносин).
Звичайно, що за подібних умов не може йти мова навіть про такий прообраз міжнародних економічних відносин, як регулярний міжплемінний товарообмін. Отже, попит на ресурси обмежувався поточними потребами підтримання життєдіяльності замкнених об’єднань людей.
Початок періоду товарних відносин визначається виготовленням спеціалізованих продуктів з їх наступним обміном, який відбувається, коли масштаби виробництва виявляються достатніми для здійснення обміну продуктами праці як товарами. Фактично це - міжсоціумна кооперація, яка в більш історично розвинутій своїй формі характеризується сучасними міжнародними економічними відносинами. Але на початкуі вона передбачає лише просту торгівлю, обмін готовою продукцією. Проте такий обмін - це процес виробництва, направлений на зовнішній попит із залученням додаткових ресурсів.
Об’єм або масштаб споживання природних ресурсів у процесі суспільного відтворення є водночас і фактором, і характеристикою торговельно- коопераційних відносин між окремими етносоціальними групами людей. При цьому генезис та подальший розвиток міжнародних економічних відносин, з одного боку, та розширення матеріальної ресурсно-енергетичної бази виробництва - з іншого, є корелятивними функціями з прямою взаємною кількісною залежністю. Так, коли з плином часу прості форми коопераційної спеціалізації у виробництві надлишкового продукту з метою його обміну почали поступатися місцем виробництву більш високоспеціалізованого, диверсифікованого характеру, відбулося швидке паралельне зростання і ресурсного споживання, і обсягів міжнародних торговельних контактів. Їх історичними формами стало налагодження сталих міждержавних, а пізніше й трансконтинентальних каналів торгівлі з широким розвитком її засобів, зокрема торговельних флотів, портової інфраструктури. До цих форм також можна віднести метропольно- колоніальні відносини та активну діяльність перших міжнародних компаній з акціонерним капіталом.
Поступово до кола міжнародних економічних відносин залучалися всі доступні природні ресурси в глобальному масштабі. З розвитком капіталістичних відносин актуалізувалися поняття світового попиту та світової пропозиції сировинних ресурсів. Причому сировинні ресурси були включені в універсальну систему ціноутворення, яка почала впливати на їх виробництво, розподіл, обмін та споживання.