Міжнародна економіка
11.1. Основні ознаки глобалізації. Класифікація ресурсів
Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв’язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються.
Основною рисою процесу глобалізації є формування глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли - ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави.
У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншого - посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку.
Детермінантами успіху глобальних лідерів сучасної світової економіки стають інтелектуалізація, соціалізація, екологізація, деіндустріалізація економіки, пріоритетність знань та інформації, розвиток «людського капіталу».
Більшість країн, для котрих економічна глобалізація проявляється як якісно нові умови розвитку, на які практично неможливо впливати, але обов’язково треба враховувати. Особливо важливо враховувати масштаби і динаміку процесу становлення системи глобального управління ресурсами планети і перерозподілом світового доходу, який не є еквівалентним.
Глобалізація тісно пов’язана з регіоналізацією світового господарства. З одного боку, це дві суперечливі, різнонаправлені за характером дії та практичними наслідками тенденції, а з іншого - консолідація глобального ринку посилюється діяльністю потужних регіональних коаліцій країн, які, маючи, перш за все, спільні економічні інтереси, об’єднують свої зусилля з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, що дозволяє їм досягати мультиплікативного ефекту від співробітництва з іншими членами угруповання та ефективно реалізовувати на міжнародній арені широкий спектр стратегічних інтересів.
Регіональна інтеграція розвивається на сучасному етапі більш динамічно, ніж процеси глобальної інтеграції. Регіоналізація виступає своєрідним проявом і формою реалізації глобалізації, загострюючи суперечності глобального розвитку. По-перше, зняття бар’єрів у рухові товарів, послуг, капіталів, робочої сили в межах інтеграційних об’єднань виступає каталізатором зростання міжнародного співробітництва у глобальному масштабі. А по-друге, позитивний ефект від впровадження подібної лібералізації обмежується спільними кордонами регіонального інтеграційного об’єднання та супроводжується введенням обмежувальних заходів у відносинах з країнами, які не є членами даного регіонального інтеграційного угруповання.
Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків.
Негативними наслідками глобалізації є:
• посилення нерівномірності розвитку країн світу;
• нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності.
Таким чином, глобалізація потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях.
Головне протиріччя глобальної економічної системи пов’язане з процесом формування в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес характеризується такими напрямками:
• концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства;
• зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав;
• замикання інвестиційних потоків;
• спрямованість міграційних потоків з країн «третього світу» в розвинені регіони планети.
Глобалізаційний процес необхідно розглядати як об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо віднести: поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технології; посилення уваги до важливих проблем людства тощо.
Процеси глобалізації справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.
Ресурси за ознакою наявності їхніх фізичних обсягів та відповідних перспектив їх використання можна умовно поділити/ класифікувати на категорії або групи.
Відповідна класифікація може бути проведена за певними групувальними ознаками. Можна виділити такі групи: обмежені та необмежені ресурси; види поновлюваних та не поновлюваних ресурсів.
Перша група: необмежені й обмежені ресурси
Необмежені ресурси - це ресурси використання яких людством не веде до їх вичерпування. До них можна віднести енергію сонця, морських припливів, вітру, а також деякі природні хімічні речовини, які можуть знову й знову потрапляти до виробничого обігу за умови достатньо потужних природних процесів рецикліювання.
Обмеженими ресурсами є такі ресурси, запаси яких знижуються у процесі використання - поклади газу, вугілля, руд металів, інші мінерали та корисні копалини. Фізично обмеженими видами ресурсів є як поновлювані, так і не поновлювані ресурси планети. При цьому поняття обмеженості тут має діалектичний характер і змінюється у часі.
Слід зазначити, що деякі види ресурсів раніше вважали невичерпними, а зараз вже підраховують роки, які залишилися до фізичної межі їхнього видобування та використання. Така трансформація сприйняття сталася, зокрема, з вуглеводневими енергоносіями. Також як практично необмежені трактуються поклади носіїв термоядерної енергії.
Людство не може дедалі збільшувати обсяги споживання енергії у фізичних межах планети як цілісного організму. Уже на сьогодні надмірне споживання енергоресурсів веде до глобального потепління, погіршення клімату, природних катастроф та поглинання Світовим океаном великих територій суходолу.
Територія, ділянки суходолу та моря також є обмеженим ресурсом. Зростання чисельності населення планети, розширення обсягів виробничої діяльності та залучення до неї все нових земель значно підвищують їхню вартість. Це відбувається через утилітарно- економічні причини - відповідно до ринкових функцій попиту та пропозиції і зважаючи на абсолютну, безумовну самоцінність ресурсів такого типу. Наочний приклад високої економічної вартісної оцінки земель уже яскраво демонструє Японія, яка, маючи незначну площу та велику кількість населення, першою з індустріально розвинутих країн потрапила в ситуацію гострого територіального дефіциту.
Друга група: поновлювані та не поновлювані ресурси.
До поновлюваних природних ресурсів відносять ті з них, які відносно швидко створюються та відтворюються у комплексі своїх характеристик і суттєвих рис згідно з природними законами - вода, ресурси флори та фауни тощо. Такі ресурси можуть потрапляти в обіг міжнародної економічної діяльності окремих країн відповідно до ступеня відносної забезпеченості ними. Поновлювані ресурси сприймалися як необмежені за своїм характером та фактично ототожнювалися з ними, що зумовлювалось порівняно невеликими обсягами виробничого та побутового споживання, які були значно меншими за відтворювальні можливості природного середовища.
В інших випадках не враховувалася шкода, заподіяна навколишньому середовищу. Тому відмінності поновлюваних від необмежених ресурсів тривалий час не позначалися на умовах міжнародної економічної діяльності та інколи не позначаються і зараз. Однак ситуація дещо змінюється, і свідченням цього є міжнародні обмеження на торгівлю тваринами, виробами та препаратами, які виготовляються з них.
Непоновлювані ресурси - це ті корисні копалини, які повністю використовуються упродовж одного виробничого циклу. З економічної точки зору вони є енергоносіями та сировиною - це нафта, газ, інші енергоносії, руди металів, поклади неметалевих мінералів та інші корисні копалини.
Раніше непоновлювані за своєю природою ресурси здебільшого також розглядалися якщо як необмежені, проте на сьогодні вже існують конкретні розрахунки кількості цих видів ресурсів та хронологічного періоду, упродовж якого вони ще будуть використовуватися.
Отже, потенційна здатність ресурсів до поновлювання не є підставою для легковажного ставлення до них, а це не може не накладати адміністративно- регулятивних обмежень у процесі міжнародно-економічної діяльності країн.