Міжнародна економіка
9.3. Державне регулювання платіжного балансу
Одним з важливих об´єктів державного регулювання є платіжний баланс. Державне регулювання платіжного балансу - це сукупність економічних заходів держави (валютних, фінансових, грошово- кредитних тощо), направлених на формування основних статей платіжного балансу, а також покриття сальдо, що склалося, залежно від валютно-економічного положення і стану міжнародних розрахунків країни.
Основними функціями державного регулювання платіжного балансу є:
- регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів і органів державного контролю;
- безпосередня участь держави в міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів, кредитора, позичальника;
- визначальна участь держави у перерозподілі частини
національного доходу через державний бюджет (40-50%);
- наявність державної власності, у тому числі золотовалютних резервів.
Розвиток економічної науки і теорії платіжного балансу посприяли появі значної кількості методів регулювання платіжного балансу. Їх застосування залежить від того, яке сальдо платіжного балансу має країна.
Країни з дефіцитним платіжним балансом можуть здійснювати наступні заходи:
- Дефляційна (антиінфляційна) політика. Така політика спрямована на скорочення внутрішнього попиту - це обмеження державних (бюджетних) витрат, заморожування цін і заробітної плати. При цьому урядом активно використовуються відповідні фінансові і грошово-кредитні важелі, такі як зміна облікової ставки Національного банку, встановлення меж зростання грошової маси, кредитні обмеження.
- Девальвація. Пониження курсу національної валюти спрямоване на стимулювання експорту і заборону імпорту товарів. Проте роль девальвації в регулюванні платіжного балансу залежить від конкретних умов її проведення і супутньої загальноекономічної і фінансової політики. Девальвація стимулює експорт товарів лише за наявності експортного потенціалу конкурентоспроможних товарів і послуг і сприятливої ситуації на світовому ринку.
- Валютні обмеження. Валютні обмеження слід розрізняти за сферами їх застосування: за поточними і фінансовими операціями платіжного балансу. При пасивному балансі вживаються заходи з обмежень вивозу капіталу і стимулювання припливу капіталу для підтримки курсу валюти. При активному платіжному балансі з метою заборони припливу капіталу і підвищення курсу національної валюти застосовуються форми валютного контролю за фінансовими операціями.
- Бюджетно-податкова і грошово-кредитна політика. Для зменшення дефіциту платіжного балансу зазвичай використовуються: бюджетні субсидії експортерам; протекціоністське підвищення імпортних мит; відміна податку з відсотків, що виплачуються утримувачам цінних паперів з метою припливу капіталу в країну. Серед регуляторів грошово-кредитної політики особливе місце належить обліковій ставці відсотка.
Особливе місце серед інструментів, що використовуються як засіб державного регулювання платіжного балансу, посідає валютний курс, підвищення або пониження якого безпосередньо впливає на економічний стан країни (змінюються її зовнішньоекономічні показники, валютні резерви, заборгованість, динаміка товарних і фінансових потоків).
Якщо запроваджується фіксований валютний курс (у тій чи іншій формі), то відбувається відновлення рівноваги безпосередньо за позиціями платіжного балансу.
За плаваючого валютного курсу, рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.
Економічна політика, що проводиться в сучасних умовах державою, є складною системою заходів, спрямованих на створення оптимальних умов функціонування народного господарства. Однією з умов ефективного функціонування відкритої економічної системи є відсутність (недопущення) дефіциту платіжного балансу країни.
В економічній теорії сформульовано і на практиці підтверджено ефективність застосування державних заходів досягнення рівноваги платіжного балансу. Серед них важливими є наступні:
1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу чи стану національної економіки:
а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скористатися офіційними резервами, утримуючись цим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного балансу стане додатним, то обсяг резервів поновлюється;
б) „дефіцит без сліз”, якщо валюта країни є ключовою у певній валютній системі. У цьому разі країна має більше можливостей утримуватися від коригуючи дій за наявності дефіциту платіжного балансу.
2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може ввести обмеження на придбання резидентами іноземної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити політику множинного валютного курсу.
3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому разі національна валюта знецінюється доти, доки на валютному ринку не відновлюється рівновага.
4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається „класичними ліками від платіжного дисбалансу” і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксованого курсу. Якщо нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і пропозиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному рівні.
5. Політика валютного компромісу. У цьому разі комбінуються елементи варіантів три та чотири, причому валютний курс використовується як інструмент стабілізації тільки частково:
а) змінний паритет (система типу Бреттон-Вудської) - у цьому разі країна підтримує фіксований валютний курс (варіант чотири) доти, доки це можна зробити за рахунок незначних змін у національній економіці, а коли такі можливості вичерпуються, то національна валюта девальвується, а валютний курс встановлюється на новому рівні;
б) кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не досягається нова рівновага.
Аналіз моделі малої відкритої економіки наочно демонструє, що міжнародні потоки товарів і послуг, відображені в поточному рахунку платіжного балансу, жорстко пов´язані з потоками коштів для накопичення капіталів, що відображаються з рахунку руху капіталу. Оскільки рахунок руху капіталу є різницею між інвестиціями і заощадженнями, вплив економічної політики на ці потоки завжди може бути визначений шляхом дослідження дії тієї або іншої політики на інвестиції та заощадження.
Політика, що стимулює інвестиції, веде до додатного сальдо рахунку руху капіталу і дефіциту рахунку поточних операцій. Політика, що стимулює заощадження, призводить до дефіциту рахунку руху капіталу і додатного сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу.
Оцінка економічної політики та її дії на відкриту економіку є предметом суперечок серед економістів і політиків. Наприклад, багато економістів дефіцит поточного рахунку вважають дуже серйозною проблемою. Оскільки він відображає низький рівень заощаджень у країні, це означає, що населення країни менше відкладає на майбутнє. У закритій економіці низький рівень заощаджень призводить до низького обсягу інвестицій, а відтак, до менших запасів капіталу у майбутньому.
У відкритій економіці низький рівень заощаджень веде до збільшення зовнішнього боргу, який природно, має бути виплачений. В обох випадках високий рівень поточного споживання веде до зниження рівня споживання у майбутньому, а це означає, що майбутні покоління повинні перейняти на себе тягар низького рівня національних заощаджень.
У той же час, дефіцит поточного рахунку не завжди відображає несприятливі процеси в економіці країни. Наприклад, коли країни, що розвиваються встають на шлях індустріалізації, вони часто фінансують великі обсяги інвестицій за рахунок зарубіжних позик. У цьому разі додатне сальдо руху капіталу і дефіцит рахунку поточних операцій є показником економічного розвитку. Т
Таким чином, не можна оцінювати стан економіки лише за станом рахунку руху капіталу і поточного рахунку. Навпаки, слід розглядати чинники, що визначають ці міжнародні потоки.
Рекомендована література
1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. - К.: Знання- Прес, 2012. — с. 223-233.
2. Внешнеторговые сделки/ Составитель И.С.Гринько - Сумы: Фирма “Реал ”, 2014. — с. 96.
3. Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. - Ч.ІІ. Международная макроекономика: открытая экономика и макроэкономическое программирование. Учебное пособие для вузов. — М.: Междунар. Отношения, 2013. — с. 126-151.
4. Международные валютно-кредитны и финансовые отношения: Учебник / Под. ред Л.Н.Красавиной. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 2013. - с. 211-228, 122-154.
5. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: підручник/ С.О.Гуткевич, М.Д.Корінько, М.І.Пугачов, Ю.М.Сафонов, Д.В. Солоха, Г.В. Дмитренко, І.Г.Оніщенко. - 3-є вид., доповнене.- Х.: Діса-Плюс, 2014. -702 с.
6. Міжнародна економіка: підруч. / С.О. Гуткевич, М.Д.Корінько, М.І. Пугачов, Ю.М.Сафонов. - 2-е вид., доповнене -Х.: «Діса-плюс», 2015. - 420 с.
7. Міжнародний менеджмент: підручник/ С.О.Гуткевич, Г.В. Дмитренко, І.Г.Оніщенко, Ю.М. Сафонов / за ред.проф. Гуткевич С.О. - К.:Кафедра, 2015. -526 с .
8. Рязанова Н.С.Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч.дисц. - К.: КНЕУ, 2014. — с. 94-105.
9. Шемет Т.С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг.ред. А.А. Мазаракі. - К.: Київ.нац.торг.-екон. ун-т, 2013. — с. 67-93.
10. International economics: textbook. / S. Gutkevych, M.Korinko, Y.Safonov. - Kharkiv: “Disa Plus”, 2018. - 152p.