Міжнародна економіка

7.3. Механізм, критерії та основні етапи прийняття нових членів до ЄС

Соціально-економічні та політичні успіхи ЄС сприяють залученню нових членів. Адже сфери діяльності ЄС є досить широкими. Це - єдиний ринок, політики, економічний та валютний союз і міжнародні відносини (табл. 7.3).

Таблиця 7.3 . Сфери діяльності ЄС

Предмет	Складові
Єдиний ринок	Охорона принципів єдиного економічного простору від порушень країн - членів
Політика	Аграрна; транспортна; антимонопольна; податкова; соціальна; регіональна; екологічна; промислова; науково-технічна; розвиток «транс’європейських» шляхів сполучення; охорона здоров’я, молодіжна; загальна та професійна освіта; культура; захист прав споживачів; енергетична; туризм; захист громадянських прав, політика зайнятості; візова; надання притулку; імміграційна; координація діяльності митних служб
Економічний та валютний союз	Координація економічної політики, контроль за станом національних бюджетів; емісія євро
Міжнародні відносини	Зовнішньоторговельна політика; сприяння економічному розвитку країн, що розвиваються.

Одним з пріоритетів зовнішньої політики розширеного ЄС є формування відносин з сусідами. Цьому присвячена нова політика Європейського Союзу - Європейська політика сусідства (European Neighbourhood Policy). Вона має на меті створити на південь і схід від нових кордонів розширеного Європейського Союзу зону стабільності миру і добробуту шляхом налагодження тісних довготривалих відносин з сусідніми країнами.

Нормами ЄС чітко визначений порядок прийняття нових членів. Кожен інституційний орган Європейського Союзу має свої чітко визначені повноваження у справі прийняття нових членів до ЄС.

З точки зору послідовності дій та реалізації повноважень окремих інституцій ЄС (Ради, Комісії та Парламенту) можна виокремити наступні дванадцять кроків:

1) Європейська держава подає заявку про вступ до Європейської Ради;

2) Європейська Рада звертається до Європейської Комісії з проханням підготувати "Думку"("Оріпіоп" / "Avis");

3) Європейська Комісія представляє "Оцінку" Європейській Раді;

4) Європейська Рада одноголосна приймає рішення розпочати переговори про вступ з державою-кандидатом;

5) Європейська Комісія пропонує, а Європейська Рада одноголосна затверджує основні складові та принципи позиції ЄС на переговорах з державою-кандидатом;

6) Рада (Міністрів) проводить переговори з державою-кандидатом;

7) Проект Договору про вступ узгоджується між ЄС та державою- кандидатом;

8) Проект Договору про вступ направляється до Європейської Ради та Європейського Парламенту;

9) Європейський Парламент схвалює Договір про вступ більшістю голосів;

10) Європейська Рада одноголосне затверджує Договір про вступ;

11) Держави-члени та держава-кандидат офіційно підписують Договір про вступ;

12) Держави-члени та держава-кандидат ратифікують Договір про вступ згідно зі своїми конституційними нормами. Держава-кандидат стає членом Європейського Союзу.

Для вступу до ЄС необхідно відповідати критеріям. Умови вступу до ЄС визначені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені, що відбулась 21-22 червня 1993 року: "Асоційовані держави Центральної та Східної Європи, які висловили таке прагнення, можуть стати членами Європейського Союзу. Вступ відбудеться як тільки асоційована держава зможе взяти на себе обов´язки членства, задовольнивши необхідні політичні та економічні вимоги".

Ці вимоги отримали назву Копенгагенських критеріїв:

перший - "стабільність Інститутів, що є гарантами" демократії, верховенства права, прав людини і поваги та захисту прав меншин" (політичний критерій);
другий - "існування діючої ринкової економіки, а також спроможність впоратися з конкурентним тиском та ринковими силами в межах Європейського Союзу" (економічний критерій);
третій - "здатність взяти на себе обов´язки членства, включно з дотриманням цілей політичного, економічного та валютного союзу" (критерій членства);
четвертий - "спроможність Європейського Союзу абсорбувати нових членів, одночасно підтримуючи динаміку європейської інтеграції, є важливим фактором спільного інтересу як Союзу, так і держав-кандидатів". Іноді цей критерій називають "незалежним", оскільки його суть - забезпечення того, щоб вступ нових країн не послабив європейську інтеграцію.

У рішеннях Люксембурзької Ради (12-13 грудня 1997 року) зазначалося, що "дотримання Копенгагенського політичного критерію є передумовою для початку переговорів про асоціацію".

"Існування ринкової економіки ", як складова економічного критерію має бути задоволена перед початком переговорів.

"Спроможність впоратися з конкурентним тиском та дією ринкових сил в межах Європейського Союзу" (ця складова економічного критерію має бути задоволена у середньостроковій перспективі - 5 років.

Третій критерій - "критерій членства" є, як свідчать переговори країн-кандидатів, найважчим для виконання. При проведенні переговорів про набуття членства в Союзі, на сьогодні, для гармонізації конкретизовано 35 напрямків спільного доробку ЄС.

В процесі вступу до ЄС виокремлено п´ять основних етапів:

1. Консультативний етап - триває перед поданням країною заяви про вступ.

- Як показує практика, на цьому етапі країни-претенденти на вступ укладали один з трьох типів асоціативних угод:

- Європейську угоду (European Agreement). У 90-х роках такі угоди було укладено з десятьма колишніми соціалістичними країнами Центральної та Східної Європи: Польщею (1991 рік), Угорщиною (1991 рік), Румунією (1993 рік), Болгарією (1993 рік), Чехією (1993 рік), Словаччиною (1993 рік), Естонією (1995 рік), Литвою (1995 рік), Латвією (1995 рік), Словенією (1996 рік).

- Угоду про асоціацію (Association Agreement). Такі угоди були укладені з Туреччиною у 1963 році, Мальтою у 1970 році та Кіпром у 1972 році.

- Угоду про стабілізацію і асоціацію (Stabilization and Association Agreement). Такі угоди були підписані з балканськими країнами. Консультативний етап завершується поданням країною-претендентом заявки про вступ до Європейського Союзу.

2. Оціночний етап - триває між поданням країною заявки про вступ та початком переговорів про вступ. На цьому етапі країни намагаються якомога більшою мірою виконати критерії членства в ЄС. Держава офіційно стає країною-кандидатом на вступ до ЄС.

3. Переговорний етап - триває від початку й до завершення переговорів про вступ.

У процесі переговорів про вступ визначаються умови, на яких кожен кандидат може приєднатися до Європейського Союзу, та терміни прийняття, імплементації і правового впровадження acquis communautaire ("спільного доробку ЄС"). В окремих випадках можливе врахування перехідних заходів, але вони мають бути чітко визначеними за змістом і тривалістю.

Кожна країна-кандидат-діє за окремим графіком і може бути прийнята до ЄС настільки швидко, наскільки швидко вона досягне відповідності критеріям вступу та членським зобов´язанням.

Переговори відбуваються у формі серії двосторонніх конференцій між країнами-членами та кожною з країн-кандидатів за кожним із 35 розділів acquis communataire. Серед цих розділів - конкурентна політика, транспортна політика, енергетика, податкова політика, митний союз, сільське господарство, юстиція і внутрішні справи, фінансова сфера, регіональна політика, бюджетні асигнування тощо.

Загальний успіх у переговорному процесі оцінюється кількістю розділів, за якими переговори є цілком завершеними. Результати переговорів включаються до проекту угоди про вступ країни-кандидата до Європейського Союзу.

4. Ратифікаційний етап - триває між підписанням угоди про вступ та її ратифікацією.

Перед підписанням угоди про вступ вона має бути подана до Євро-пейської Ради для схвалення та до Європейського Парламенту для на-дання згоди.

Після підписання угода про вступ подається до країн-членів ЄС і країн-кандидатів для ратифікації та прийняття країнами-кандидатами рішення про вступ, за необхідністю - через процедуру референдуму. Саме тому успішний хід переговорів й, навіть, їх завершення, не є га-рантією вступу країни до ЄС.

Так, наприклад, Норвегія, уряд якої двічі (у 1972 та 1994 роках) успішно провів переговори й, навіть, підписав Угоду про вступ, так і не стала членом Європейського Союзу, оскільки противники вступу до ЄС двічі змогли з невеликою перевагою виграти референдум. Швейцарія одного разу вже подавала заяву на вступ, але процес не було завершено, оскільки на референдумі в грудні 1992 року швейцарці висловились проти ратифікації Угоди про Європейську економічну зону.

5. Імплементаційний етап - започатковується після виконання усіх ратифікаційних процедур та набуття угодою чинності. Лише після цього країна стає повноправним членом Європейського Союзу.

Відповідно до визначеного механізму прийняття нових членів до ЄС, європейською країною до Європейської ради подається заявка про вступ до ЄС.

Заявка країни - претендента на членство в ЄС оформлюється у довільній формі; установленого зразка чи вимог до оформлення заявки не існує. Головним є те, що це має бути офіційне звернення, у якому має бути чітко сформульоване прохання країни набути членства в ЄС, виконувати встановлені вимоги та нести відповідні зобов’язання.

З прикладів подачі заявок можна визначити, що це лист глави уряду країни - претендента на ім’я головуючого в Раді міністрів ЄС, у якому висловлюється бажання країни набути членства в ЄС і не міститься якихось розлогих пояснень, або лист - меморандум чи лист - заявка, до якого додається меморандум. У цьому випадку окреслюються підстави для подачі заявки, надаються історичні, культурні, політичні, економічні та інші аргументи належності країни до європейської сім’ї, характеризуються її успіхи протягом останніх років у здійсненні реформ тощо. Зазвичай, країни, більш готові до членства в ЄС, подають короткі листи заявки, менш готові доповнюють їх розлогими меморандумами.