Міжнародна економіка
6.2. Концепції розвитку міжнародної економічної інтеграції
У рамках існуючих наукових шкіл виникли різні концепції міжнародної економічної інтеграції. Серед перевірених практикою розглядаються моделі двошвидкісної і багатошвидкісної Європи. Береться до уваги той факт, що внаслідок різних стартових умов учасники інтеграції, проголосивши спільні цілі, можуть витратити неоднакову кількість часу для їх досягнення. Прикладами різношвидкісної інтеграції є Маастрихтська угода (1992 р.) про критерії конвергенції щодо створення єдиного внутрішнього ринку ЄС та Європейського валютного союзу.
Із багатошвидкісною інтеграцією кореспондується теорія концентричних кіл. За цією концепцією перше коло формує високоінтегроване ядро країн, а друге - менш інтегровані країни. Зазначена теорія часто пов’язується з великим розширенням ЄС (20042007 рр.). Подібні процеси можуть відбуватися також у рамках FTAA - Зони вільної торгівлі Північної Америки та Південної Америки.
Концепція гнучкої геометрії або селективної інтеграції дає змогу членам об’єднання та третім країнам, залежно від політичних чи економічних обставин, брати участь лише в окремих інтеграційних заходах. На такій основі країни Центральної і Східної Європи співпрацюють з Європейським інвестиційним банком, розвивається кооперація між Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та ЄС тощо.
Близькою до попередньої є популярна в першій половині 50-х років ХХ ст. теорія секторальної інтеграції М. Шумана. Він став ініціатором створення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВУС) та Євратома, на основі яких пізніше створено Європейську економічну спільноту.
Теоретичні доктрини міжнародної економічної інтеграції передбачають можливість маневру з боку окремих країн щодо вибору форм, глибини, механізмів взаємодії їхніх економік у регіональних угрупованнях. Такі теоретичні висновки відповідають сучасним потребам України, економіка якої знаходиться в зоні дії силових ліній двох головних «гравітаційних полів» - Європейського Союзу та ЄЕП. Усвідомлення цієї геополітичної і геоекономічної реальності, її детермінованості сукупністю історичних, економічних, етнічних, психологічних та інших чинників спонукає до більш рішучих кроків щодо інтеграції України в Європейський економічний простір.
У світовій практиці застосовують два основні методи здійснення всіх типів міжнародної економічної інтеграції. За першим методом інтеграція розпочинається, розвивається і поглиблюється індустріальними, адміністративними заходами та акціями. Другий метод ґрунтується на принципах лібералізації економіки і зовнішньої торгівлі, яка лімітує адміністративні заходи на основі багатосторонньої угоди й забезпечує вільний обмін товарами між країнами у великому ринковому просторі згідно з вимогами закону попиту і пропозиції.
Відповідно до свого внутрішнього змісту та інструментарію, перший метод дістав назву інституціонального, а другий - функціонального. Слід підкреслити, що в реальній інтеграційній практиці взаємодіють та переплітаються обидва зазначені методи і відповідні інструменти. Їх співвідношення залежить від форми (стану) інтеграції та регіону, в якому відбуваються інтеграційні процеси.
Вважається, що необхідні умови для застосування функціональних інструментів існували у світовій економіці в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., коли діяла система золотого стандарту, відбувалась вільна конвертація валют і міжнародна мобільність факторів виробництва. Відомо також, що ця система поширювалася лише на групу розвинутих країн. Серед ліберальних механізмів та інструментів інтеграції можна назвати такі: вищий реальний дохід (і, відповідно, темпи зростання); більша рівність можливостей та доходів; збільшення свободи вибору.
Інтеграційні методи вимагають гармонізації, координації та уніфікації економічної і соціальної політики. Гармонізація передбачає, з одного боку, збереження важелів контролю держави над економічними процесами, а з другого - потребує адаптації національного законодавства до спільно вироблених нормативно- правових принципів. У реальній практиці інтеграції гармонізація має три головних виміри. По-перше, вона означає створення механізму перерозподілу шляхом запровадження системи трансфертів за допомогою різноманітних фондів. Зокрема в ЄС були організовані Європейський соціальний фонд, Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд гарантування аграрного розвитку, Європейський фонд регіонального розвитку. По-друге, гармонізація всередині інтеграційної спільноти призводить до відповідного зниження її рівня з третіми країнами. По-третє, зосередження перерозподілу в інтеграційному об’єднанні сприяє процесу централізації.
Координація означає добровільне узгодження тих чи тих сфер економічної політики. Уніфікація здійснюється на вищих рівнях економічної інтеграції. Приміром, у Європейському Союзі сьогодні вона охоплює монетарну політику.
Методи та інструменти міжнародної економічної інтеграції трансформуються в процесі поглиблення і диверсифікації інтеграційних утворень. Зокрема, останнім часом у науковій літературі обговорюються такі поняття, як неофункціоналізм, що передбачає підвищення ролі національних урядів у процесі інтеграційного об’єднання, та неоінституціоналізм, коли інтеграційні проблеми вирішуються на наднаціональному рівні шляхом узгодження і розробки спільної економічної політики.
Економічні інтеграційні угруповання країн можуть формуватися різними шляхами:
«знизу-догори», у процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами про створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв´язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв´язки активно підтримуються на державному рівні, водночас розробляються й реалізуються широкомасштабні двосторонні проекти поглиблення міжнародного економічного співробітництва. Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці, насамперед, між США та Канадою;
«згори-донизу», коли з різних політичних та соціально- економічних причин створюється інтеграційне угруповання країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції.
Переважно таким шляхом розвивалась економічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори і асоційовану участь окремих країн у діяльності інтеграційних угруповань, які вже функціонують. Зокрема, таким шляхом ідуть сьогодні країни Східної Європи, які реалізують мету інтеграції до Європейського союзу. Те саме можна сказати про Мексику, її причетність до формування та розвитку Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. Слід зауважити, що для становлення та розвитку конкретних форм міжнародної регіональної економічної інтеграції характерним є взаємозв´язок згаданих щойно шляхів.
В цілому послідовний розвиток форм міжнародної регіональної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найбільш раціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку.
Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок об´єктивно зумовленого зниження цін на основні товари та послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально- економічного розвитку. В зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються й реалізуються потужні та дійові механізми, інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.
Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної регіональної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння політичних і соціально-економічних проблем. Основні чинники, що зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі:
націоналізм; традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн; ідеологічні розходження;
політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; зростання затрат при реалізації регулятивних функцій на наднаціональному рівні; суперечності, пов´язані із розширенням інтеграційних угруповань тощо.
Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:
динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому, зумовлений як дією об´єктивних факторів, так і «ланцюговою» реакцією країн світу на розвиток окремих інтеграційних угруповань;
нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей економічного розвитку країн і регіонів світу;
розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів, які мають глибокі корені в історичних, політичних, економічних і соціальних закономірностях світового розвитку.
У сучасному світі інтеграція та дезінтеграція розвиваються асинхронно, як два різноспрямовані процеси. При цьому дезінтеграційні явища і процеси можуть мати не тільки локальний характер (провінція Квебек у Канаді, Шотландія та Уельс у Великобританії, Корсика у Франції, Каталонія та Країна Басків в Іспанії, роз´єднання Чехословаччини на дві держави тощо), але і глобальний.
Інтеграція та дезінтеграція являють собою об´єктивні взаємопов´язані процеси. Більше того, дезінтеграція формує передумови інтеграції на нових кількісних та якісних засадах. У окремих випадках можуть скластися умови для реінтеграції. Доцільно розрізняти: повну, часткову, розширену реінтеграції. У першому випадку мова йде про відновлення того чи іншого інтеграційного угруповання у попередньому складі на тих же політико-економічних засадах. Часткова реінтеграція має місце, коли об´єднуються окремі члени (учасники) інтеграційних угруповань на попередніх принципах або всі учасники, але на якісно нових засадах. Розширена реінтеграція суттєво характеризується включенням у інтеграційні об´єднання, що відновлюються, нових учасників на тих чи інших засадах.
Для розвитку міжнародних інтеграційних процесів необхідна наявність ряду об´єктивних і суб´єктивних передумов, ступінь розвитку яких суттєво відрізняється в окремих регіонах світового господарства. Це впливає на характер і рівень регіональної економічної інтеграції. Найважливішими об´єктивними передумовами є :
- сучасна науково-технічна революція, що є водночас і матеріальною основою для розвитку міжнародної економічної інтеграції. Якісні зміни в продуктивних силах, поява принципово нових засобів виробництва, технологій і зміни в цьому зв´язку самого характеру і структури виробництва заходять у суперечність з обмеженістю національних ринків, наявністю різних міждержавних бар´єрів на шляху руху капіталів, товарів та послуг, робочої сили. Масштабність і принципово новий характер проблем сучасного всесвітнього соціально-економічного розвитку роблять неможливим чи неефективним їхнє вирішення окремими країнами, стає очевидною необхідність об´єднання різноманітних видів ресурсів. Сучасна науково-технічна революція об´єктивно зумовлює формування оптимального господарського простору, в межах якого забезпечується поява і постійне оновлення широкого асортименту товарів та послуг, прибуткове функціонування виробництва, максимальне задоволення зростаючих потреб суспільства в межах однієї чи кількох країн;
- соціально-економічна однорідність національних господарств, що зближаються. На сучасному етапі всесвітнього економічного розвитку існують дві основні моделі національної організації виробництва і зовнішньоекономічних стосунків: ринкова і планова. Очевидно, що формування спільного господарського простору передбачає принципову подібність основ організації національного виробництва в окремих країнах, спільність умов господарювання виробників;
- наявність достатньо високих і близьких рівнів економічного розвитку країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів. Суттєві розбіжності в національних рівнях продуктивності праці, кваліфікації робочої сили, конкурентоспроможності продукції та послуг країн, що інтегруються, можуть стати основою одержання односторонніх переваг, однобокої спеціалізації окремих національних економік, призвести до виникнення економічних та адміністративних бар´єрів на шляху формування спільного господарського простору;
- наявність досить тривалого періоду й досвіду взаємного економічного співробітництва групи країн. Інтеграція являє собою продовження господарської взаємодії країн, її новий стан, вищий рівень економічного співробітництва. Інтеграція виникає на основі і в результаті поглиблення та розширення економічної взаємодії різних країн;
Для розвитку міжнародної економічної інтеграції важливе значення мають також економіко-географічна близькість країн, наявність спільних кордонів. Це суттєво інтенсифікує взаємні економічні зв´язки, знижує транспортні витрати, створює умови для реалізації великих спільних проектів співробітництва. Як правило, країни зі спільними історичними, культурними та іншими умовами розвитку більше тяжіють до економічної інтеграції.
Сприяти інтеграції може цілеспрямована діяльність соціальних груп і класів, партій, законодавчих і виконавчих органів країн щодо розвитку власне інтеграційних процесів. Ця передумова носить суб´єктивний характер і віддзеркалює об´єктивні економічні процеси, але водночас впливає на них, може деякою мірою сприяти розвиткові інтеграції чи гальмувати його.
Також важливо відзначити серед передумов інтеграції: тенденції демографічного розвитку;
- наявність і необхідність розв´язання глобальних і регіональних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної, використання Світового океану та космосу, економічного зростання та зростання народонаселення, економічної безпеки, роззброєння тощо);
- різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно- комунікаційних мереж;
- ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.
Інтеграція має декілька рівнів свого розвитку. Головне значення має взаємодія на рівні підприємств та організацій - безпосередніх виробників товарів та послуг. Саме тут виникають інтеграційні зв´язки в основних сферах відтворення, здійснюється структурна перебудова національних економік, що веде до їхнього взаємодоповнення і переплетення. З цієї причини зростання обсягів і розгалуження структур взаємної торгівлі, міжнародний рух капіталу, науково- виробнича кооперація, міграція робочої сили є вирішальними факторами розвитку інтеграційних процесів в цілому.
Інтегрування основних ланок економік різних країн доповнюється взаємодією на рівні держав. Така взаємодія здійснюється, по-перше, шляхом утворення умов інтеграційних процесів державними структурами, по-друге, безпосередньою участю державних підприємств та організацій у міжнародному економічному співробітництві.
Нарешті, рівень власне інтеграційного угруповання як економічної спільності з властивими їй характерними рисами та особливостями. Як результат міждержавного об´єднання (угоди), інтеграційне угруповання починає виступати як якісно нове та відносно самостійне утворення, що формує свою власну систему відносин як з кожним учасником об´єднання, так і поза ним. При цьому важливе значення мають чітке розмежування повноважень економічного угруповання як цілого та його окремих учасників, визначення умов взаємодії інтеграційної спільності з третіми державами, іншими міждержавними організаціями.
Будучи формою виявлення та етапом розвитку інтернаціоналізації господарського життя, економічна інтеграція водночас суттєво відрізняється від традиційного економічного співробітництва різних країн. З 1947 по 1995 р. у світі було створено більш 60 інтеграційних угруповань. Наразі у світі нараховується понад 200 міжнародних економічних об’єднань інтеграційного типу у різних регіонах світу. Їх діяльність супроводжується статичними та динамічними ефектами інтеграційного процесу.
Статичні ефекти інтеграційного процесу полягають у наступному. Внаслідок створення інтеграційного об’єднання реалізація принципу взаємної вільної торгівлі веде до зростання товаропотоків між його учасниками. Цей результат має назву ефект створення торгівлі. Разом з тим, протекціонізм у відносинах з третіми країнами та інтенсифікація взаємного товарообороту в межах інтеграційного угрупування призводить до певного згортання торговельно- економічних відносин між ними та членами об’єднання. Такий результат в економічній науці має назву ефект відхилення торгівлі. Створення торгівлі має місце тоді, коли економічна інтеграція веде до зміни походження продукту, тобто товар, виготовлений національним виробником при більш високих витратах, замінюється аналогічним продуктом, виготовленим в іншій країні - члені інтеграційного об’єднання, але при менших витратах ресурсів. Така заміна є кроком у напрямку розподілу ресурсів між галузями з використанням механізму вільної торгівлі. А це потенційно сприяє підвищенню добробуту країни.
Ефект відхилення торгівлі має місце тоді, коли імпорт товару з низькими витратами виробництва з країн, що не увійшли до об’єднання, замінюється імпортом товару з порівняно вищими витратами виробництва з країни - члена об’єднання. Така заміна означає відхід від розподілу ресурсів через механізм вільної торгівлі і веде до зменшення добробуту. Оскільки ці два ефекти мають місце одночасно, то країна матиме чистий виграш від участі в інтеграційному процесі тоді, коли ефект створення (збільшення) торгівлі буде в абсолютному вимірі більшим від ефекту відхилення. В протилежному разі країна зазнає чистих втрат внаслідок участі в тому чи іншому інтеграційному об’єднанні, і добробут нації зменшиться.
Також ефект спостерігається коли частина доходу держави від стягнення імпортного мита трансформується у виграш споживачів внаслідок зниження ціни товару. Оскільки після вступу до інтеграційного об’єднання споживачам стають доступні товари з нижчими витратами виробництва, то споживання даного виду товарів зросте.
Таким чином, сукупний вплив інтеграції на добробут країни визначається шляхом співставлення ефектів створення та відхилення торгівлі. Якщо перший ефект більший від другого, то добробут збільшується, в протилежному випадку добробут нації зменшиться.
Крім наведених вище, економічна інтеграція зумовлює й інші ефекти статичного характеру. Так, економічне об’єднання держав дає можливість кожному його учаснику зекономити на адміністративних витратах, оскільки в разі усунення різного роду бар’єрів, спрощення процедур митного оформлення вантажів зменшується (або взагалі зникає, якщо мова йде про вищі рівні інтеграції) потреба в складній системі безперервного контролю за рухом товарів та послуг, що перетинають взаємні кордони членів об’єднання.
По-друге, масштаби та глибина інтеграційних процесів може привести до поліпшення сукупних умов торгівлі економічного блоку у відносинах з третіми країнами порівняно з умовами торгівлі окремих країн. Кожен учасник інтеграційного об’єднання завдяки членству в ньому може посилити свої ринкові позиції у світовому господарстві , в тому числі у відносинах з третіми країнами.
Інтеграційний процес багато в чому трансформує умови та параметри функціонування національної економічної системи і наслідки такої трансформації мають назву динамічні ефекти економічної інтеграції, які полягають у наступному:
1. Зменшення (або повне скасування) обмежень руху товарів та факторів виробництва веде до створення більш конкурентного середовища для національних виробників та зменшує рівень їх монопольної влади на внутрішньому ринку порівняно з до інтеграційним періодом.
2. Можливість безперешкодного виходу виробників окремої країни на внутрішній ринок інтеграційного угрупування потенційно сприяє реалізації ефекту економії на масштабах виробництва певних експортних товарів.
3. Наслідком економічної інтеграції може бути також зміна структури споживання продукції.
4. Економічна інтеграція сприяє зростанню інвестицій в економіку країн - членів об’єднання з внутрішніх та зовнішніх джерел. Така активізація інвестиційного процесу зумовлюється структурними змінами у виробництві та споживанні, внутрішньою та зовнішньою економією на масштабах виробництва, а також зростанням доходу та реального попиту. Зростанню інвестицій сприяє і зменшення ризику та елементів невизначеності.
5. Крім цього, ділові кола третіх країн зацікавлені у вкладенні коштів у розвиток виробництва на території держав - учасників економічного блоку, щоб обійти торговельні бар’єри та інші обмеження, які застосовуються проти аутсайдерів.
6. Серед наслідків створення інтеграційного об’єднання слід назвати також зростання мобільності факторів виробництва в межах зони інтеграції. Внаслідок цього капітал та робоча сила переміщаються з галузей, де вони знаходяться в надлишку, до тих секторів економіки, які відчувають дефіцит цих виробничих ресурсів. А це веде до зростання економічної ефективності виробництва та, відповідно, збільшення віддачі на кожний виробничий ресурс, що застосовується в межах даного інтеграційного угрупування.
Конкретно визначити, на якому етапі розвитку знаходиться те чи інше інтеграційне угруповання, доволі складно. Проте є можливість класифікувати існуючі інтеграційні угруповання за цілями їх утворення, наслідками інтеграції тощо.