Міжнародна економіка

6.1. Поняття та основні риси міжнародної економічної інтеграції

Розвиток світової економіки на сучасному етапі все більш набуває характеру цілісності та безперервності її національних елементів. Це обумовлює перевагу доцентрових сил у розвитку світового господарства та зростання відкритості національних економік, виступає каталізатором інтернаціоналізації господарського життя. Сучасний світовий економічний розвиток характеризується двома головними тенденціями. З одного боку, зростають, посилюються і домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція як явище характеризується відсутністю будь яких форм дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, а як процес виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб´єктами різних країн. А з іншого боку дані процеси проходять не прямолінійно, оскільки поряд з інтеграційними процесами в окремих регіонах світу мають місце й дезінтеграційні процеси, що викликані політичними, національними та релігійними причинами (наприклад, у Центральній і Південно-Східній Європі, на Балканах та ін.).

Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин. Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб´єктами - представниками різних держав.

На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування.

Вертикальна інтеграція передбачає об´єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:

- інтеграція «вниз» (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

- виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

- невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу.

На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації. Вони є найбільш інтегрованими структурами (зокрема, Chrisler, General Motors, Volkswagen, Toyota, Honda - вертикальна, a Exoon, Mobil, Texaco - горизонтальна інтеграція).

На рівні національних економік інтеграція розвивається на основі формування економічних об´єднань країн з тим чи іншим ступенем узгодження їх національних політик. Тут йдеться про явище економічного регіоналізму. Отже, маємо дворівневу структуру інтеграційного процесу.

Характерною особливістю світової економіки на сучасному етапі є створення і розвиток інтеграційних угруповань на макрорівні (від угод про співробітництво до економічних союзів) та мшрорівні (від угод про кооперацію у виробництві до створення транснаціональних компаній).

Міжнародна економічна інтеграція - це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у тісній взаємодії та взаємозалежності національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики, я між собою, так і у відносинах з третіми країнами.

Спостерігається високий рівень інтернаціоналізації виробництва на основі розвитку глибоких стійких взаємозв’язків і поділу праці між національними господарствами

Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн. На етапі економічної інтеграції:

а) формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;

б) зростає можливість об´єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

в) основою інтеграційних процесів є не лише зовнішньоторговельний обмін, а тісна взаємодія в галузі виробничої та наукової діяльності, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;

г) інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

Існує декілька визначень інтеграції, що сформулювали різні наукові школи сучасної економічної думки, а саме: ринкова, ринково- інституційна, структурна (структуралістська).

Концепція ринкової школи полягає в тому, що в інтегрованому господарському просторі повинні виконуватись такі самі умови для руху факторів виробництва, як і в національній ринковій системі. В єдиному господарському просторі декількох країн забезпечується конкуренція й повна свобода для дії ринкових сил. Міжнародна економічна інтеграція в такому разі вважається тим глибшою, чим вільнішою є дія ринкових сил та чим меншим є регулюючий вплив держави.

Інший напрям сучасного неолібералізму дістав назву ринково- інституційного. Його прихильники намагаються знайти компроміс між ринковими та державними регулятивними механізмами міжнародної економічної інтеграції, вважаючи, що інтеграція є втіленням певної єдності економічних і політико-правових аспектів. На відміну від представників ринкової школи, інституціалісти визнають, що національні господарства неможливо інтегрувати лише ринковими методами.

Ринково-інституційна школа акцентує увагу на заходах, спроможних усунути дискримінацію у взаємному співробітництві, відновити провідну роль ринкового механізму регулювання економічних процесів, мінімізувати державне втручання у сферу міжнародної господарської інтеграції. Окремі дослідники вбачають початок інтеграції в заходах урядів країн, які усувають дискримінацію. При цьому пропонують розрізняти інтеграцію та звичайне співробітництво, коли відмінність є не якісною, а кількісною. В той час, як співробітництво включає дії, що мають за мету зменшення дискримінації, процес економічної інтеграції полягає в засобах, які тягнуть за собою усунення різних форм дискримінації.

Погляди представників структурної школи суттєво відрізняються один від одного. Для них справжня інтеграція - це дещо більше, ніж просто об’єднання декількох національних господарств. Вона можлива лише на стадії економічного союзу, коли відбувається взаємопроникнення національних господарств, що є невід’ємною складовою невідворотного процесу зміни їх структури.

Інакше кажучи, для повної інтеграції важливо не стільки забезпечення абсолютної свободи руху товарів та факторів виробництва, тобто свобода дії ринкового механізму, скільки координація економічної політики держав, що мають за мету пом’якшити нерівномірність економічного розвитку окремих країн інтеграційного комплексу і окремих регіонів усередині цих країн, а також забезпечити усталеність національних платіжних балансів. Інтегрування повинно означати не просто суму національних економік, а якусь нову якість, більш досконалий господарський організм.

Міжнародна інтеграція має конкретні цілі:

1. Підвищити конкурентоздатність національних економік країн - учасниць інтеграції, спільно протидіяти викликам глобалізації.

2. Використовувати переваги «економіки масштабу», які дозволяють розширити розміри ринку, стимулювати надходження прямих іноземних інвестицій.

3. Сприяти структурним реформам в економіці країн - учасниць інтеграції.

4. Приєднати країни, які здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торгових угод країн з вищим рівнем розвитку. Країни з вищим рівнем розвитку, залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні реформ, створенні там повноцінних ємких ринків.

5. Отримати для національних виробників простіший доступ до фінансових, трудових, матеріальних ресурсів, до нових технологій, працювати на ширший (більший) ринок.

6. Встановити добросусідські відносини між країнами за всіма напрямками.

7. Підвищити вплив інтегрованих учасників на світовому ринку. Інтеграція дозволяє виступати спільно в міжнародних організаціях тощо.

Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об´єднуються разом для створення ширшого економічного простору. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, хоча можуть також переслідувати політичні та інші цілі. На макрорівні розглядають такі основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

Форми міжнародної економічної інтеграції	Ключові характеристики
Форми міжнародної економічної інтеграції	Зниження внутрішніх тарифів	Усунення внутрішніх тарифів	Спільний зовнішній тариф	Вільний рух капіталів та робочої сили	Г армонізація економічної політики	Політична інтеграція
Зона преференційної торгівлі	Х
Зона (асоціація) вільної торгівлі	Х	Х
Митний c оюз	Х	Х	Х
Спільний ринок	Х	Х	Х	Х
Економічний союз	Х	Х	Х	Х	Х
Політичний союз	Х	Х	Х	Х	Х	Х

Зона преференційної торгівлі - зона з пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (з 1932 р.), що об´єднувала 48 держав.

Зона вільної торгівлі характеризується відсутністю обмежень торговельного обміну (митних тарифів, квот) між учасниками зони. Але при цьому кожна країна зберігає такі обмеження та бар’єри по відношенню до третіх країн (не членів об’єднання). Принципи зони вільної торгівлі можуть застосовуватися як до всіх так і до обмеженого кола товарів. Перевагою такого угрупування порівняно з іншими формами інтеграційних об’єднань є те, що його члени мають погоджувати свої інтереси у відносно вузьких межах. Недоліком є те, що оскільки країни-члени угоди застосовують різні тарифи в торгівлі з третіми державами, то країна-аутсайдер може вийти на внутрішній ринок об’єднання через територію того члена угрупування, ставки мита якого по відношенню до не членів мінімальні. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона вільної торгівлі «США—Канада» (1988 р.), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Наступною етапом (формою) міжнародної економічної інтеграції є митний союз.

Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.

Угоди про створення митного союзу діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), В Європейському союзі (з 1968 р.).

Митний союз перетворюється у спільний ринок з усуненням будь- яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів - капіталу і робочої сили.

У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні для процесу інтеграції Європейського союзу.

Передумови переходу до спільного ринку створює митний союз, оскільки він ліквідує митні податки між державами-учасницями і розробляє єдину торгівельну політику щодо третіх країн. Проте для створення спільного ринку лише цього недостатньо, оскільки потрібно вирішити ще декілька надзвичайно важливих завдань, а саме:

- розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В процесі інтеграції Європейський Союз при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство та транспорт);

- створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення товарів);

- сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку.

Ці економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та уніфікації національних законів, а тим самим потребують формування наднаціональних органів управління і контролю.

Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції - економічного союзу.

В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.

Ознаками економічного союзу є:

- ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики;

- вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян;

- жорстка координація (по суті - єдність) економічної, фінансової та соціальної політики.

Прикладом економічного союзу є Європейський союз.

Великою складовою економічного союзу є валютний союз - введення єдиної регіональної валюти, формування єдиного регіонального банку, який є емісійним центром цієї валютної одиниці, забезпечується узгодження і становлення єдиної валютно-кредитної, скоординованої макроекономічної політики тощо.

На основі економічних створюються і політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.

Економічна природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлюють логіку і наступність у становленні та розвитку форм міжнародної регіональної економічної інтеграції.

При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвивається торговельна інтеграція. Глибші форми міждержавної координації створюють умови для інтеграції і у сфері виробництва. Рівні, форми та типи міжнародної економічної інтеграції тісно взаємопов´язані.

Для створення економічного інтеграційного угруповання двох чи кількох країн необхідні певні політико-правові, економічні, соціально- культурні та інфраструктурні умови. З політико-правової точки зору принципове значення мають сумісність політичних устроїв та основного законодавства країн, що інтегруються.

Ключовими щодо економічних умов інтеграції є такі критерії: рівень розвитку країн, їх ресурсні та технологічні потенціали; ступінь зрілості ринкових відносин, зокрема національних ринків товарів, послуг, капіталу та праці; масштаби та перспективи розвитку економічних взаємозв´язків країн тощо; важлива також інфраструктурна та соціально-культурна сумісність. При цьому процеси формування економічних інтеграційних угруповань країн мають яскраво виражену регіональну специфіку.