Міжнародна економіка
5.3. Регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин
Система регулювання міжнародного обміну товарами та послугами являє собою сукупність взаємопов’язаних принципів, норм, правил та процедур впливу на формування регіональних та товарних структур експорту і імпорту за допомогою політичних, економічних, фінансових, правових та адміністративних інструментів. В її сучасному форматі можна виділити п’ять рівнів (корпоративний, національний, міждержавний, наднаціональний та глобальний), яким притаманні специфічні механізми та інструменти впливу на темпи, пропорції та структуру світової торгівлі (рис. 5.3).
За ступенем впливу на міжнародну торгівлю пріоритетним є національний рівень, що пояснюється відповідною пріоритетністю держави серед інших суб’єктів міжнародних економічних відносин, оскільки порівняно з ними держава: є основним адміністративним утворенням в світі; має суверенітет та право незалежного визначення своєї зовнішньої та внутрішньої політики; своєю зовнішньоторговельною політикою впливає на об’єкти регулювання зовнішньої торгівлі (товарні потоки), які мають національне походження; може прямо та опосередковано брати участь у зовнішньоекономічний діяльності, що здійснюється іншими суб’єктами; має більшу можливість реалізації принципів міжнародних економічних відносин, зокрема торговельно-економічних.
На корпоративному рівні (переважно ТНК) регулювання міжнародної торгівлі отримало назву обмежувальної ділової (або торговельної) практики.
Обмежувальна ділова практика - це сукупність дій, заходів, прийомів, що формують ринкову поведінку підприємств чи їх об’єднань з метою досягнення та утримання провідної позиції на ринку шляхом обмеження або послаблення конкурентної боротьби. Вона може здійснюватися в декількох формах: індивідуальній або груповій; організаційній або оперативній.
Національний рівень регулювання міжнародної торгівлі виокремлюється внаслідок існування державно оформлених національних господарств країн, уряди яких спрямовують свою діяльність на досягнення національних інтересів - політичних, економічних, соціальних. Зміст, структура та напрями зовнішньоторговельної політики визначаються такими складовими:
- експорт та імпорт (товарна та регіональна структури, обсяги, співвідношення, динаміка);
- мито та митні податки (елементи митного тарифу, система
товарної класифікації тарифу, структура тарифу, методи визначення країни походження товару, види та рівень ставок мита; склад та рівень митних податків);
- кількісні обмеження (види, контингенти, рівень);
- нетарифні методи регулювання (технічні бар’єри, адміністративні формальності, валютно-кредитне регулювання тощо);
- підтримка національного експорту (фінансово-кредитна, податкова, валютно-кредитна, організаційно-технічна тощо).
Національний рівень характеризується розгалуженою системою інструментів регулювання міжнародної торгівлі, які застосовуються при реалізації зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політик.
Всі інструменти регулювання міжнародних торговельних відносин можна класифікувати на дві групи: тарифне регулювання та нетарифне регулювання.
Що стосується мита, то під ним розуміють обов’язковий грошовий збір, що стягує держава через мережу митних закладів з товарів під час перетину ними митного кордону.
Митний тариф - це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік товарів із зазначенням мит, якими вони обкладаються під час перетину митного кордону держави. Митні тарифи розробляються на основі товарних класифікаторів, найпоширенішою серед яких є Гармонізована система описання і кодування товарів. Вона була прийнята у 1983р. і замінила Брюссельську митну номенклатуру, що діяла з 1978р. Більшість держав почали застосовувати Гармонізовану систему з 1988-1989рр., Україна - з січня 1991р. Митний тариф кожної країни складають конкретні ставки мита.
Відповідно до своєї природи мито виконує такі функції:
- протекціоністську - захист вітчизняного виробника від іноземних конкурентів;
- фіскальну - формування дохідної частини державного бюджету;
- балансування - регулювання обсягів експорту та імпорту. Систематизація видів митного тарифу здійснюється за наступними класифікаційними ознаками:
□ за об’єктом стягнення:
- експортне - мито, що встановлюється на вивіз товару;
- імпортне - мито, яке встановлюється на ввезення товару;
- транзитне - мито, що стягується з товару, який перетинає митну територію країни, не виступаючи об’єктом купівлі-продажу там;
□ за методом нарахування:
- адвалорне - ставка мита встановлюється у відсотках до митної вартості товару (20% від митної вартості);
- специфічне - ставка мита фіксується у грошових одиницях до фізичного обсягу товару (40 євро за тонну пшениці);
- комбіноване - ставка даного мата містить елементи адвалорного і специфічного мита (5% від митної вартості, але не менше 100 євро);
□ за терміном дії:
- постійне - постійно діюча ставка мита;
- тимчасове - мито, що вводиться на певний період;
- сезонне - мито, що вводиться на сезонний товар (як правило на сільськогосподарську продукцію, період дії - до 6 місяців);
□ за торгівельним режимом (розмір ставки):
- повне - ставка мита, що застосовується при звичайній торгівлі;
- преференційне - ставка мита, що застосовується при торгівлі з країнами, що розвиваються (нижча за повну);
- пільгове - ставка мита, що застосовується до торгівлі з країнами, з якими підписано угоду про вільну торгівлю;
□ за специфікою регулювання (особливі види мита):
- спеціальне - ставка мита до товарів з окремих країн (наприклад, у відповідь на підняття мита на експорт до цієї країни);
- компенсаційні - підвищена ставка мита на імпортні товари, при виготовленні яких було використано експортні субсидії;
- антидемпінгові - підвищена ставка мита у відповідь на демпінг.
Що стосується нетарифного регулювання, то воно є домінуючим у сучасному регулюванні міжнародних торговельних відносин. Вирізняють такі нетарифні інструменти, як кількісні важелі (квотування, «добровільні» обмеження експорту, ліцензування), а також фінансові (для державного регулювання експорту) та приховані заходи (для регулювання імпортних поставок).
Щодо кількісних обмежень, то вони є адміністративною формою регулювання торговельного обороту шляхом встановлення кількості і номенклатури товарів, дозволених для експорту чи імпорту.
Найпоширенішими кількісними інструментами регулювання міжнародної торгівлі виступають ліцензування та квотування. Ліцензування - регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом дозволу, який видається державними органами на експорт або імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу.
Розрізняють такі види ліцензій:
- разові - письмовий дозвіл терміном до 1 року на імпорт (експорт), що видається урядом, певній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної угоди;
- генеральні - дозвіл імпорт (експорт) певного товару протягом року без обмеження кількості угод;
- глобальні - дозвіл на експорт (імпорт) певного товару в будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості;
- автоматичні - дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера (імпортера) заявки, яка не може бути відхилена державним органом.
Квотування (контингентування) - це обмеження щодо вартості чи кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період.
Класифікація видів квот здійснюється: за напрямком їх дії:
- експортні - вводяться у відповідності з міжнародними стабілізаційними угодами, що встановлюють частку кожної країни в загальному експорті певного товару (експорт нафти з країн ОПЕК), чи урядом країни для попередження вивозу товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку;
- імпортні - вводяться національним урядом для захисту місцевих виробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.
за обсягом дії:
глобальні - встановлюються на імпорт або експорт певного товару на певний період часу незалежно від того, з якої країни він імпортується чи в яку країну він експортується; індивідуальні - встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує або імпортує товар.
Серед нетарифних методів регулювання важливу роль відіграють приховані методи, які ще називають методами прихованого протекціонізму. Незважаючи на їх численність (а за деякими даними їх налічується до кількох сотень), основними з них є: державні закупівлі, внутрішні податки і збори, технічні бар´єри та вимоги про вміст місцевих компонентів.
Розглянуті вище методи призначені здебільшого для обмеження імпорту. Тому логіка подальшого вивчення даної теми передбачає з’ясування та розкриття характеру і фінансових методів торговельної політики, які використовуються з метою стимулювання експорту. Найвагомішими з них, на яких необхідно акцентувати увагу, є: субсидії, експортне кредитування та демпінг.
Субсидії - це грошові виплати, направлені на підтримку національ-них товаровиробників. За характером виплат вони поділяються на: прямі (безпосередня оплата експортеру різниці між його витратами і отриманим доходом одразу ж після здійснення експортної операції), непрямі (приховане дотування експортерів через надання пільг в оподаткуванні, пільгових умов страхування, позик за ставками, нижчи-ми за ринкові, та ін.), внутрішні субсидії (бюджетне фінансування виробництва товарів, що реально конкурують з імпортними) та експортні субсидії (бюджетні виплати національним експортерам, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям за цінами, що нижчі від цін на внутрішньому ринку).
Що стосується експортного кредитування, то, розглядаючи цей метод стимулювання експорту, який передбачає державну фінансову підтримку національних товаровиробників, необхідно зосередитися на таких його формах, як:
• кредитування національних експортерів державними банками за пільговими ставками кредитування, нижчими від ринкових;
• державні кредити іноземним імпортерам за умови дотримання ними зобов´язань купувати товари лише у фірм країни;
• страхування комерційних та політичних експортних ризиків національних експортерів.
Ще одним методом субсидування експорту є демпінг, під яким розуміють вивезення товарів за цінами, нижчими, ніж на внутрішньому та світовому ринках, за рахунок державних субсидій експортерам або за рахунок зацікавлених фірм. При вивченні демпінгу доцільно зосередитися на таких його формах як: спорадичний (епізодичний) (епізодичний продаж зайвих товарів на зовнішній ринок за заниженими цінами); доцільний (експорт товарів за цінами, нижчими, ніж ціни внут-рішнього ринку, або навіть нижчими, ніж витрати виробництва); постійний (постійний експорт товарів за заниженими цінами); зворотний (завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу цих товарів на внутрішньому ринку); взаємний (зустрічна торгівля двох країн одним і тим самим товаром за заниженими цінами).
Одним з нетарифних засобів регулювання міжнародної торгівлі є правові інструменти, найважливішими з них є торговельні угоди, які укладаються між урядами країн здебільшого на 5-10 років і ратифікуються парламентами, та правові режими.
Міжнаціональний рівень є третім в системі регулювання міжнародної торгівлі. Торговельно-економічні відносини між країнами, які не є членами інтеграційного угруповання, можуть будуватися як на засадах лібералізації торгівлі, так і протекціонізму. В разі лібералізації торговельних відносин встановлюється преференційний режим, і країни на двосторонній основі, або в односторонньому порядку надають одна одній торговельні преференції. Проявом протекціонізму на міжнародному рівні є дискримінаційні торговельні режими, що реалізуються за допомогою заходів, які отримали назву реторсій і репресалій.
На наднаціональному рівні регулювання міжнародної торгівлі здійснюється за допомогою спільних заходів країн-учасниць інтеграційних угод. В останні десятиріччя інтеграційні об’єднання стали органічним елементом системи міжнародних економічних відносин. Спільні заходи інтеграційних об’єднань мають дуалістичний характер: з одного боку вони сприяють лібералізації торгівлі серед країн-учасниць, а з іншого - створюють протекціоністські бар’єри для доступу товарів та послуг інших країн на ринки країн-учасниць об’єднання. За економічною сутністю інструменти наднаціонального регулювання ідентичні заходам національних зовнішньоторговельних політик, але їх особливістю є колективний, узгоджений характер та спільні дії по досягненню співпадаючих економічних, соціальних, політичних інтересів країн-учасниць.
Глобальний рівень регулювання міжнародної торгівлі включає широкий спектр принципів, правил, міжнародних договорів та угод, що розробляються міжнародними організаціями, сферою діяльності яких є сприяння розвитку та регулювання міжнародних торговельно- економічних відносин. Центральне місце серед цих організацій посідає Світова організація торгівлі (СОТ).
Відповідно до Угоди про заснування Світової організації торгівлі, ця організація «забезпечує загальну інституційну основу для здійснення торговельних відносин між її членами».
Як регуляторна система, СОТ має свої цілі, принципи, функції, елементи та структуру. Основними цілями цієї системи відповідно до Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі є:
- сприяння підвищенню рівня життя країн-членів, забезпечення повної зайнятості та значного і постійного зростання реального доходу та ефективного попиту, розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними з одночасним забезпеченням оптимального використання світових ресурсів відповідно до цілей сталого розвитку, забезпечення захисту та збереження навколишнього середовища;
- забезпечення зростання участі країн, що розвиваються, та особливо найменш розвинених країн в міжнародній торгівлі, що відповідає потребам їх економічного розвитку;
- зниження тарифів та інших бар´єрів в торгівлі та усунення дискримінаційного режиму в міжнародних торговельних відносинах;
- створення та розвиток інтегрованої, стійкої багатосторонньої Торговельної системи.
Основні принципи СОТ містяться в її угодах та розповсюджуються на торгівлю товарами та послугами, торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, розв´язання торговельних суперечок, механізм огляду торговельної політики, проведення переговорів.
Принцип недискримінації реалізується шляхом застосування режиму найбільшого сприяння, при якому країна забезпечує однакові умови торгівлі для всіх учасників СОТ, та національного режиму, при якому імпортовані товари не можуть піддаватися дискримінації на внутрішньому ринку країни. Завдяки проведенню раундів багатосторонніх торговельних переговорів з метою ліквідації існуючих торговельних бар´єрів створюються умови для більш вільної торгівлі, тобто реалізації другого принципу. Забезпечення принципу передбачуваності досягається в СОТ двома шляхами: зв´язуванням тарифів по тарифних позиціях та забезпеченням прозорості національної торговельної політики. Правила та механізми СОТ, в тому числі зобов´язання щодо національного режиму та режиму найбільшого сприяння, спрямовані на створення умов для справедливої конкуренції між країнами. Членство в СОТ створює умови для використання урядами країн-членів потенційних переваг участі у міжнародній торговельній системі, для розвитку та економічних реформ, однак питання соціально-економічного зростання країн-членів вирішується безпосередньо урядами країн-учасниць організації.
Для досягнення своїх основних цілей, СОТ виконує наступні функції: сприяє реалізації, застосуванню, функціонуванню та досягненню цілей угод СОТ; виступає форумом для переговорів між її членами щодо їх багатосторонніх торговельних відносин; керує застосуванням Домовленості про правила і процедури врегулювання суперечок; керує застосуванням механізму огляду торговельної політики країн-членів; співпрацює з Міжнародним валютним фондом та Міжнародним банком реконструкції і розвитку та його підрозділами з метою досягнення більшого єднання у проведенні глобальної економічної політики.
В регуляторній системі СОТ можна виділити два взаємопов’язаних елементи: організаційно-інституційний механізм як систему органів та процедур реалізації функцій організації на визначених принципах та правову основу (угоди, домовленості, рішення СОТ тощо), що утворює сучасні правила міжнародних торговельно-економічних відносин.
Основною серед угод СОТ є Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року («ГАТТ 1994»), оскільки вона, по-перше, передбачає «зв´язування» поступок в режимі найбільшого сприяння (РНС), тобто визначення максимальних імпортних тарифів, які можуть застосовуватись до товарів членів СОТ. Зв´язування імпортних тарифів є важливим з точки зору забезпечення передбачуваності зовнішньоторговельних режимів країн в частині митно-тарифного захисту та забезпечення доступу до ринків інших країн. По-друге, передбачає зниження митних тарифів в результаті переговорів між членами.
Норми та правила ГАТТ спрямовані проти всіх видів протекціонізму, окрім митних тарифів. Однак існують випадки, коли країни можуть застосовувати кількісні обмеження як імпорту, так і експорту. Таке виняткове застосування квот, імпортних або експортних ліцензій, а також інших заходів нетарифного регулювання може бути пов´язане з критичним дефіцитом харчових продуктів або інших продуктів, застосуванням стандартів або правил класифікації, необхідністю тимчасового обмеження виробництва і продажу аналогічних вітчизняних продуктів, проблемами з платіжним балансом тощо.
У СОТ дозволяється застосування імпортних ліцензій та дозволів. Однак країна, що ввела ліцензії, повинна на вимогу будь-якої країни, зацікавленої у торгівлі товарами, відносно яких застосовуються обмеження, надати всю необхідну інформацію щодо ліцензій на імпорт, виданих за останній час, та розподілу таких ліцензій між країнами- постачальниками.
Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС) регулює застосування країнами-членами COT заходів в галузі торгівлі послугами. Основу ГАТС складають: зобов´язання загального характеру (розповсюджуються на всіх членів СОТ та на всі послуги); декілька додатків (охоплюють конкретні сектори, наприклад, телекомунікації, фінансові та авіатранспортні послуги або пов´язані з торгівлею питання, такі як переміщення фізичних осіб) та специфічні зобов´язання (конкретні зобов´язання країн, прийняті в результаті переговорів).
На відміну від ГАТТ для товарів, в ГАТС не існує загального зобов’язання надавати постачальнику послуг безумовного права входження на ринок. Умови доступу до ринку визначаються країнами в залежності від сектору і способу поставки послуги. При цьому країна зобов’язана надати доступ до ринку в тій мірі, в якій це передбачено в її розкладі зобов’язань.
Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) Додаток 1С - вимагає від членів СОТ забезпечення ефективного захисту авторських прав, товарних знаків, географічних зазначень в назвах товарів, промислових зразків, патентів, топографій інтегральних мікросхем та конфіденційної інформації (наприклад, торговельних секретів). Як і інші угоди СОТ, ТРІПС вимагає запровадження принципів прозорості, національного режиму та недискримінації, а також забезпечення принаймні мінімального рівня захисту прав інтелектуальної власності, які визначено в основних конвенціях про права інтелектуальної власності.
Важливою з точки зору принципу недискримінації країн-членів СОТ є Домовленість про правила і процедури врегулювання суперечок. Врегулювання суперечок відіграє провідну роль в міжнародній торговельній системі, де перевага надається розв’язанню спірних питань в режимі консультацій між сторонами. Якщо це не вдається, то сторони можуть використовувати чітко визначену поетапну процедуру, яка передбачає можливість вирішення проблемних питань групою експертів. Крім того, надається право подавати апеляцію на ухвалені рішення з відповідним правовим обґрунтуванням своєї позиції щодо цього питання.
Багатосторонні торговельні угоди з обмеженою кількістю учасників є обов´язковими лише для тих членів СОТ, що їх підписали. Вони включають Угоду про торгівлю цивільною авіатехнікою, Угоду про державні закупівлі та окремі секторальні угоди та ініціативи.