• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародна економіка

1.1. Сутність та характерні риси світового господарства

Світове господарство - це система національних господарств, що пов’язані й взаємодіють за законами міжнародного поділу праці. Взаємодія національних господарств відбувається на основі різноманітних виробничих, економічних та політичних відносин, які реалізуються через торгівлю, надання послуг, рух капіталу, обмін науково-технічною інформацією та здобутками культури, і через міграцію робочої сили.

Перш, ніж досягти сучасного рівня економічної взаємодії світова спільнота пройшла важкий і тернистий шлях, на якому було зламано господарську відокремленість окремих країн, що гальмувала прогрес. Можна виділити чотири основних етапи цього розвитку:

• I етап. Великі географічні відкриття ХУ—ХУІ століть — промислова революція (кінець XVIII — початок ХІХ ст.).
• II етап. Промислова революція — кінець ХІХ—початок XX ст.
• III етап. Кінець ХІХ—початок ХХ ст. — 60-ті роки ХХ ст.
• IV етап. 60-ті роки ХХ ст. — теперішній час.

Протягом історії суспільству на шляху до єдності світу доводилося долати не тільки географічний простір, природні та національні бар’єри, а й політичні догми і перешкоди політичного суперництва. Проте в сучасному світі зберігається різка диференціація в рівнях розвитку окремих країн. Неоднаковими є економічні можливості країн різного типу, а відтак і цілі, до яких вони прагнуть, точніше прагнуть їх підприємницькі кола та політична еліта. І якщо головні економічно розвинуті країни змагаються за сфери економічного та політичного впливу, то країни, що розвиваються, ведуть боротьбу за стале існування, а країни транзитивної (перехідної) економіки переживають непросту перебудову свого господарства на засадах ринку.

Загальною ж закономірністю є те, що економічні зв’язки між країнами різних типів стають дедалі різноманітнішими, всеохоплюючими і взаємовигідними. Це - торгівля товарами, сировиною та послугами, створення спільних підприємств, співпраця в науково-технічній сфері, всезростаючий міжнародний рух капіталу та робочої сили, туристський обмін тощо. Зміцнення економічних зв’язків між країнами різного рівня розвитку створює фундамент нових відносин добросусідства, сприяє взаєморозумінню. Постійне ж вдосконалення економічних систем життєдіяльності у світовому господарстві є необхідною умовою розвитку суспільства, нехтування цього призводить до економічної відсталості і загострення соціальних проблем.

Характеризуючи економічну систему світу, можна помітити істотну особливість у розміщенні країн, що мають показники економічного розвитку вищі від пересічних по світу - вони утворюють кілька територіально близько розташованих груп. І це - не просто економічний факт, а одна з важливих закономірностей сучасного світового господарства: формується поліцентрична система його територіальної структури. Сучасна світова спільнота, перебуваючи в стані глобалізації, водночас створює певні системи інтеграційних угрупувань, що впливають на формування структури світового господарства.

Світове господарство є системою, яка має багато складних структур. Структура - це внутрішня будова системи та сукупність стійких зв´язків у ній, що забезпечують її цілісність.

Кожна система має велику кількість структур. Наприклад, сучасні господарства розрізняють такі прості структури як галузеву, суспільну, політичну, функціональну, територіальну тощо, а також складні структури - соціально-економічну, функціонально-господарську, територіально-господарську та інші. З поміж численних структур світового господарства найважливішими є соціально-економічна, функціонально - господарська та територіальна.

Під соціально-економічною структурою розуміють співвідношення економічних устроїв і систем власності, характер взаємодії держави і приватного капіталу, розстановку політичних та економічних сил у державах та у світі в цілому.

Співвідношення економічних устроїв і систем власності визначає, в чиїх руках у тій чи іншій країні знаходиться багатство і реальна влада. У світі ще трапляються регіони, де є дофеодальні устрої, там зберігається вплив родоплемінної общини, а влада належить племінним вождям. Це, наприклад, характерно для більшості країн тропічної Африки, острівних територій Океанії тощо. В десятках країн велике значення мають феодальні системи власності. Особливо це характерно для мусульманського світу. В країнах Південно-Східної Азії і Південної Америки значну роль відіграє поміщицьке господарство (господарство латифундій). Разом з тим, в окремих країнах продовжує відігравати велику роль поєднання державної і кооперативної форм власності й вплив відповідних партійних еліт. Це - країни централізовано керованої економіки та постсоціалістичні країни транзитивної економіки.

Але більша частина економічного потенціалу світу зосереджена в країнах, де власність і влада знаходяться в руках приватних і державно- корпоративних структур. Майно та капітали концентруються в руках великих фірм. Вони є основними власниками основних засобів, землі та інших природних ресурсів, зростає їхня фінансова могутність. Держава ж в основному забезпечує правову та організаційно-управлінську базу функціонування фірм. Державно-корпоративні структури прямо або опосередковано управляють виробництвом, контролюють політику, впливають на сферу культури, освіти та науки. Розвиток господарства в країнах з потужними державно-корпоративними структурами неминуче виходить за межі національних ринків. Інтернаціоналізація господарського життя стимулювала розвиток різноманітних міжнародних форм економічної діяльності, як, наприклад, транснаціональних корпорацій (ТНК).

Функціонально-господарська структура країни чи світового господарства залежить від сучасного стану розвитку суспільного поділу праці в усіх його формах, в тому числі стану міжнародного поділу праці. Наразі, аналізуючи стан господарства не тільки економічно- розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, вже недостатньо обмежуватися розглядом тільки галузей. Майже скрізь іде процес формування міжгалузевих систем, а в межах країн - і міжгалузевих комплексів. Цей процес зумовлений розвитком технологічних зв’язків, інвестиційної діяльності та вимогами сучасного менеджменту і маркетингу. На початку ХХІ ст. у різних регіонах сформувалися світові міжгалузеві системи енергетики, виробництва матеріалів, машинобудування, агробізнесу, транспорту тощо.

В економічно-розвинутих країнах, крім перелічених утворень, сформувалися міжгалузеві системи, які охоплюють національні ринки і набувають рис комплексів. Це - комплекси: військово-промислові (особливо США, ФРН, Франції, Китаю); наукових досліджень і конструкторських робіт, або науково-виробничі (найрозвинутіші - в США, Японії, ФРН, Великобританії, Франції, а також в Україні, Китаї); атомно-енергетичні (в усіх економічно розвинутих і найбільших країнах транзитивної економіки); аерокосмічні (особливо в США, Росії, Японії, Франції, Китаї; формується такий комплекс і в Україні); індустріально-екологічні. Формуються інші міжгалузеві утворення, наприклад, міжнародна індустрія туризму, міжнародна індустрія інформації тощо.

Територіальна структура світового господарства - це географія соціально-економічного, функціонально-галузевого спрямування. Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв´язки. Це пов´язано з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робоча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

Таким чином, світове господарство є складовою комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів. Для світового ринку характерне переважно міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує всі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва. Характерними рисами сучасного світового господарства є:

• розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення - вивезення капіталу, робочої сили і технології;

• зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;

• економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

• виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.

До особливостей сучасного етапу розвитку світового господарства відносяться:

- лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків країн, зняття бар’єрів на шляху переміщення капіталів, робочої сили, товарів між державами;

- активно проявляється тенденція до уніфікації та стандартизації в різних галузях міжнародного соціально-економічного життя, все ширше застосовуються єдині для усіх країн стандарти на технологію, екологію, діяльність фінансових організацій, бухгалтерську і статистичну звітність, відбувається уніфікація вимог до податкової політики, до політики в галузі зайнятості тощо;

- розвиток процесу транснаціоналізації виробництва. Економічна діяльність все більше зосереджується в транснаціональних, багатонаціональних підприємствах, що багато в чому визначає напрямки міжнародного руху факторів виробництва, міжнародної торгівлі; впливає на економіку і політику окремих країн;

- подальший розвиток процесу глобалізації господарського життя.

Процеси лібералізації, відкриття національних економік приводять до посилення конкуренції між національними та закордонними виробниками, банкрутств вітчизняних підприємств; зміни відносних цін та структурних зрушень. Не завжди лібералізація зовнішньоекономічних відносин країни із світовим господарством обумовлює підвищення ефективності функціонування національної економіки.

Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Початок ХХ I ст. є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою здебільшого стає не суперечність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Нівелюються, зближуються економічні рівні розвитку різних країн.

Інтернаціоналізація виробництва під науково-технічного прогресу створює таку ситуацію, коли країнам вже невигідно мати виключно все «своє виробництво». Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою нішу. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв’язків, їх розвитку дає змогу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення й об’єднання окремих країн у єдиний господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.

Провідним напрямом розвитку світового господарства останніх десятиліть є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного руху товарів і послуг та підприємництва, інтеграцію господарського комплексу у світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте відкрита економіка вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту; руху капіталу; митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо.