4.7. Іван Франко - будівничий золотих мостів

За класичним визначенням І. Франка,

переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народу являються важним культурним чинником, даючи можність широким народним масам знайомитися з творами й працями людського духу, що в інших краях у різних часах причинялися до ширення просвіти та підіймання загального рівня культури. Добрі переклади важних і впливових творів чужих літератур у кожного культурного народу, починаючи від старинних римлян, належали до підвалин власного письменства.

Із таких засад І. Франко виходив і в практичній своїй діяльності. Друкувався письменник не лише в українських, а й польських, австрійських, німецьких, чеських, російських, угорських виданнях. Його переклади (здійснені з рідкісних мов переважно через німецьке посередництво) в сукупності своїй складають грандіозну антологію поезії різних епох і народів. Тут і ассиро-вавилонські гімни, староіндійські легенди, давня арабська й тюркська поезія; гомерівський епос, лірика й драма античної Греції та Риму; цикли старовинних шотландських, англійських, норвезьких, ісландських балад; болгарські, сербські, албанські, італійські, іспанські, португальські, німецькі, румунські, угорські, циганські народні пісні; твори численних польських, чеських, словацьких, російських, німецьких, австрійських, швайцарських, французьких, англійських поетів. Перекладав І. Франко і прозу - не лише багатьох європейських, а й американських і австралійських авторів.

Надзвичайно багато зробив він і як видавець та перекладознавець. Переклади українських поетів (зокрема Кулішеві інтерпретації Шекспіра), що їх опублікував І. Франко зі своїми передмовами й коментарями, становлять цілу бібліотеку. Закликаючи з особливим тактом і обережністю підходити до перекладання поезії, яка відзначається яскравою індивідуальністю, самобутністю й національним колоритом, І. Франко застерігав від того, щоб задля дотримання розміру й рими занехаювати точне відтворення змісту оригіналу, природність, мелодійність, граціозність його звучання Аналізуючи німецькі переклади віршів Т. Шевченка, він зазначав, що незвичайна простота, мальовничість і натуральність Шевченкового вислову ваблять перекладача, але заразом доводять до розпуки, коли він хоче своїм перекладом передати не лише значення Шевченкової поезії, але й, хоча б приблизно, мелодійність поетичної його мови, глибоке емоційне та інтелектуальне враження, яке справляє оригінал на читача.

У широкій і багатогранній перекладній спадщині І. Франка втілена його концепція мистецького перекладу як особливого різновиду творчої діяльності, важливого засобу взаєморозуміння народів і взаємозбагачення національних культур:

...думаю, що передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями.