Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів

2.1.2. Психологічні особливості криз професійного становлення

У концепції професійного становлення особистості виділені наступні стадії цього процесу: оптація, професійна освіта і підготовка, професійна адаптація, первинна і вторинна професіоналізація і майстерність. Відповідно до визначення криз, перехід від однієї стадії до іншої породжує нормативні кризові явища. Розглянемо їх психологічні особливості згідно з логікою професійного становлення (табл. 2.3).

Таблиця 2.3. Кризи професійного розвитку особистості

Криза

Фактори, що зумовлюють настання кризи

Засоби подолання кризи

1

2

3

Криза навчально- професійної орієнтації (14-15 або 16-17 років)

Формування професійних намірів та їхня реалізація.

Становлення «Я-концепції» та її корекція. Випадкові життєво визначальні моменти життєдіяльності

Вибір професійного навчального закладу або способу професійної підготовки

Криза професійного

вибору

(16-18 років)

Незадоволення професійною освітою і професійною підготовкою. Зміна соціально-економічних умов життєдіяльності. Перебудова провідної діяльності

Зміна мотивів навчально- професійної діяльності. Корекція професійного вибору

Криза

професійних експектацій (18-23 роки)

Труднощі професійної адаптації. Освоєння нової провідної діяльності. Незбіжність професійних очікувань та реальної дійсності

Активізація професійних зусиль. Коректування мотивів праці та «Я- концепції». Звільнення, зміна спеціальності й професії

Криза професійного зростання (23-25 років)

Незадоволеність можливостями займаної посади й кар’єри. Потреба в подальшому підвищенні кваліфікації. Створення сім’ї і уповільнення фінансових можливостей

Підвищення кваліфікації. Кар’єра. Зміна місця роботи, роду діяльності. Хобі, сім’я, побут

Криза

професійної кар’єри (30-33 роки)

Стабілізація професійної ситуації. Незадоволення собою та своїм професійним статусом. Ревізія «Я- концепції». Нова домінанта професійних цінностей

Перехід на нову посаду або роботу. Опанування нової спеціальності та підвищення кваліфікації. Відхід у побут, сім’ю, дозвілля; соціальна ізоляція; сексуальні пригоди

Криза соціально- професійної самоактуалізації (40-42 роки)

Незадоволеність можливостями реалізувати себе в існуючій професійній ситуації. Коректування «Я-концепції». Незадоволення собою, своїм соціально- професійним статусом. Психофізіологічні зміни й погіршення стану здоров’я. Професійні деформації

Перехід до інноваційного рівня виконання діяльності (творчість, винахідництво, новаторство). Наднормативна соціально-професійна діяльність. Перехід на нову посаду або роботу. Зміна професійної позиції, сексуальних уподобань, побудова нової сім’ї

Криза втрати професійної діяльності (55-60 років)

Вихід на пенсію і нова соціальна роль. Новий спосіб життєдіяльності. Звуження фінансових можливостей. Психофізіологічні зміни і погіршення стану здоров’я

Соціально-психологічна підготовка до нового виду життєдіяльності. Організація соціально-економічної взаємодопомоги пенсіонерів. Залучення до суспільно корисної діяльності

Кризи соціально- професійної адекватності (6570 років)

Соціально-психологічне старіння, втрата професійної ідентифікації, незадоволеність життям

Соціально-психологічна активність, освоєння нових соціально корисних видів діяльності

Старшокласники, які продовжили навчання у 10-11 класах, виразно переживають цю кризу в 16-17 років, перед завершенням шкільної освіти. Ядром кризи є необхідність вибору способу отримання професійної освіти або професійної підготовки. Слід підкреслити, що в цьому віці, як правило, вибирається варіант продовження навчання, орієнтованого на певне професійне поле, а не на конкретну професію.

Переживання кризи, рефлексія своїх можливостей призводять до корекції професійних намірів. Вносяться також корективи до «Я-концепції», що вже сформована в цьому віці.

Деструктивне розв´язання кризи призводить до ситуативного вибору професійної підготовки або професії, випадення з нормальної соціальної сфери. Дівчата і хлопці потрапляють у спільноти з девіантною поведінкою. Асоціальна поведінка часто є формою компенсації нутрішньоособистісного конфлікту: переживання своєї неповноцінності, відторгненості, непотрібності.

  • На стадії професійної підготовки деякі учні, студенти, курсанти переживають розчарування в професії. Виникає невдоволення окремими навчальними предметами, з´являються сумніви у правильності професійного вибору, падає інтерес до навчання. Спостерігається криза професійного вибору. Як правило, вона чітко виявляється в перший і останній роки професійного навчання. В рідкісних випадках ця криза долається зміною навчальної мотивації на соціально-професійну. Подальше збільшення з року в рік професійної спрямованості навчальних дисциплін знижує незадоволеність.

Таким чином, криза ревізії та корекції професійного вибору на даній стадії не доходить до критичної фази, коли неминучий конфлікт. Можна відзначити уповільнений характер цієї кризи. Проте зміна соціальної ситуації розвитку та перебудова провідної навчально-пізнавальної діяльності у професійно-орієнтовану дозволяють виділити її в самостійну нормативну кризу професійного становлення особистості.

  • Після завершення професійної освіти настає стадія професійної адаптації. Молоді фахівці приступають до самостійної трудової діяльності. Кардинально змінюється професійна ситуація розвитку: новий різновіковий колектив, інша ієрархічна система трудових відносин, нові соціально-професійні цінності, інша соціальна роль і, звичайно, принципово новий вид провідної діяльності.

Основна причина кризи тут психологічна, що є наслідком незбігу реального професійного життя зі сформованими уявленнями і очікуваннями. Невідповідність професійної діяльності очікуванням викликає кризу професійних експектацій (очікувань).

Переживання цієї кризи виражається в незадоволеності організацією праці, її змістом, посадовими обов´язками, виробничими відносинами, умовами праці та зарплатою. Можливі два варіанти розв´язання цієї кризи:

- конструктивний: активізація професійних зусиль щодо якнайшвидшої адаптації та набуття досвіду роботи;

- деструктивний: звільнення, зміна спеціальності; неадекватне, неякісне, непродуктивне виконання професійних функцій.

  • Наступна нормативна криза професійного становлення особистості виникає на завершальній стадії первинної професіоналізації, після 3-5 років роботи. До цього часу спеціаліст освоїв і продуктивно виконує нормативно схвалювану діяльність, визначив свій соціально-професійний статус в ієрархії виробничих відносин. Динаміка минулого досвіду, інерція професійного розвитку, потреба у самоствердженні викликають протест, невдоволеність професійним життям. Свідомо чи несвідомо особистість починає відчувати потребу в подальшому професійному зростанні, в кар´єрі. За відсутності перспектив професійного зростання особистість відчуває дискомфорт, психічну напруженість, з´являються думки про можливе звільнення, зміну професії.

Криза професійного зростання може тимчасово компенсуватися різного роду непрофесійними, дозвільним видами діяльності, побутовими турботами або ж кардинально вирішуватися шляхом виходу з професії. Та навряд чи таке вирішення кризи можна вважати продуктивним. Стабілізація ж усіх сторін професійного життя сприяє професійній стагнації особистості: покорі та професійній апатії. Стагнація може тривати роками, іноді до виходу на пенсію.

  • Подальший професійний розвиток спеціаліста приводить його до вторинної професіоналізації. Особливістю цієї стадії є високоякісне і високопродуктивне виконання професійної діяльності. Способи її реалізації мають чітко виражений індивідуальний характер. Фахівець стає професіоналом. Йому притаманні соціально-професійна позиція, стабільна професійна самооцінка. Кардинально перебудовуються соціально-професійні цінності та відносини, змінюються способи виконання діяльності, що свідчить про перехід спеціаліста на нову стадію професійного розвитку, оскільки ці зміни сприяють суттєвому перетворенню і соціальної ситуації, і провідної діяльності, яка характеризується індивідуальним стилем та елементами творчості. У багатьох випадках якісне і високопродуктивне виконання діяльності сприяє переростанню особистістю своєї професії. Посилюється незадоволеність собою, своїм професійним становищем. Сформована до цього часу професійна самосвідомість підказує альтернативний сценарій подальшої кар´єри, і не обов´язково в рамках даної професії. Особистість переживає потребу в самовизначенні і самоорганізації. Протиріччя між бажаною кар´єрою і її реальними перспективами призводять до розвитку кризи професійної кар´єри. При цьому серйозній ревізії піддається «Я-концепція», вносяться корективи у сформовані виробничі відносини, тобто іде перебудова професійної ситуації розвитку.

Можливі сценарії виходу з кризи: звільнення, освоєння нової спеціальності в рамках тієї ж професії, перехід на більш високу посаду.

Одним із продуктивних варіантів виходу з кризи є перехід на наступну стадію професійного становлення - стадію майстерності.

  1. Стадія майстерності характеризується творчим та інноваційним рівнем виконання професійної діяльності. Рушійним фактором подальшого професійного розвитку особистості стає потреба в самореалізації, самоздійсненні. Професійна самоактуалізація особистості призводить до незадоволеності собою, навколишніми людьми.

Криза нереалізованих можливостей, або, точніше, криза соціально-професійної самоактуалізації, - це душевна смута, бунт проти себе. Продуктивний вихід з неї - новаторство, винахідництво, стрімка кар´єра, соціальна та професійна наднормативна активність. Деструктивні варіанти розв´язання кризи: звільнення, конфлікти, професійний цинізм, алкоголізм, створення нової сім´ї, депресія.

  1. Наступна нормативна криза професійного розвитку обумовлена відходом із професійного життя. Після досягнення певної вікової межі людина йде на пенсію. Передпенсійний період для багатьох працівників набуває кризового характеру. Це пов´язано з необхідністю освоєння нової соціальної ролі та поведінки. Вихід на пенсію означає звуження соціально- професійного поля і контактів, зменшення фінансових можливостей. Гострота протікання кризи втрати професійної діяльності залежить від характеру трудової діяльності (працівники фізичної праці переживають її легше), сімейного стану і здоров´я. Для зняття кризових явищ доцільно було б проводити курси з підготовки до виходу на пенсію, тренінги соціально-економічної взаємодопомоги, організовувати клуби дозвілля пенсіонерів.
  2. Після виходу на пенсію починається соціально-психологічне старіння. Воно виявляється у послабленні інтелектуальних процесів, підвищенні або зниженні емоційних переживань. Знижується темп психічної діяльності, з´являється настороженість до нововведень, до всього нового, спостерігається постійна заглибленість у минуле та орієнтація на минулий досвід. Відзначається також пристрасть до моралізаторства і засудження поведінки молоді, чітко простежується протиставлення свого покоління поколінню, яке йде на зміну. Невдало прожите життя завершується страхом смерті, постійними скаргами на здоров´я, близьких родичів, втрачені можливості. Ця незадоволеність сучасним життям обумовлена укороченням життєвої перспективи, аморфністю професійної ідентичності, соціальною ізоляцією і самотністю. Це - криза соціально-психологічної адекватності. Люди похилого віку можуть активно протистояти наступу безпорадної старості, і умовою подолання цієї кризи може стати визначення сфер вкладання накопиченого досвіду, в яких можна отримати підтвердження своєї корисності, потрібності. «Нові люди похилого віку» можуть освоювати і нові професії, не кажучи вже про вдосконалення у звичних сферах професійної діяльності. Літні люди можуть, нарешті, зайнятися узагальненням свого індивідуального досвіду у формі книги спогадів, декоративно-прикладними ремеслами тощо. Головне - наситити життя активною діяльністю. Тепер актуальним стає забезпечення повноцінної соціально-професійної діяльності людей похилого віку.

Крім нормативних криз, професійне становлення супроводжується ненормативними, обумовленими життєвими обставинами. Такі події, як змушене звільнення, перекваліфікація, зміна місця проживання, перерви в роботі, пов´язані з народженням дитини, втрата працездатності викликають сильні емоційні переживання і часто набувають чітко вираженого кризового характеру.

До ефективних психотехнологій подолання криз професійного становлення відносяться психопрофілактика криз, діагностика соціально-професійних якостей особистості як інформаційна основа корекції професійно-психологічного профілю особистості, тренінги особистісного і професійного зростання, рефлексія професійного розвитку і складання альтернативних сценаріїв професійного життя, індивідуальне консультування, прогноз бажаних професійних досягнень. Психотехнології подолання криз професійного становлення створюють умови для прогресивного цілеспрямованого професійного становлення, сприяють професійній само- актуалізації працівників.

Кризи професійного розвитку можуть також стати наслідком упровадження нової організації праці, нових технологій, атестації, тарифікації і т. п. Але вони не є предметом нашого аналізу, як і кризи, викликані великими життєвими невдачами і провалами.

  1. Кризи професійного становлення виражаються у зміні темпу і вектора професійного розвитку особистості. Факторами, що детермінують кризи, виступають:

- вікові психофізіологічні зміни;

- зміна соціально-професійної ситуації;

- якісна перебудова способів виконання професійної діяльності;

- тотальна заглибленість у соціально-професійне середовище;

- соціально-економічні умови життєдіяльності;

- службові і життєво важливі події.

Кризи можуть протікати короткочасно, бурхливо або поступово, без яскраво виражених змін професійної поведінки. У будь-якому випадку вони породжують психічну напруженість, незадоволеність соціально-професійним середовищем, собою.

Часто кризи протікають без яскраво виражених змін професійної поведінки. Однак перебудова значеннєвих структур професійної свідомості, переорієнтація на нові цілі, корекція соціально-професійної позиції підготовляють особистість до зміни професійної біографії.

  1. Кризи у професійному розвитку - явище нормативне. Вони є доленосними моментами в життєдіяльності людини. Знання психологічних механізмів, закономірностей і особливостей кризових явищ дозволить їх враховувати і конструктивно переборювати. Кризи не можна ігнорувати, не помічати. Відхід від них загрожує людині професійною дезадаптацією, катастрофою професійних надій, неспроможністю професійної біографії.
  2. Кризові явища - невід´ємний атрибут динамічного процесу професійного становлення особистості. Міра усвідомлення особистістю криз індивідуальна. Вона залежить від способу протікання кризової ситуації, оскільки в разі благополучного її проходження людина рідко усвідомлює дане явище як кризу.

Кількість виділюваних криз багато в чому залежить від соціально-професійної спрямованості, активності особистості. Людина, яка цікавиться своїм внутрішнім світом, яка прагне пізнати себе і відчуває внаслідок цього незадоволеність, розглядає у своїй професійній біографії більшу кількість кризових явищ. Якщо ж особистість ухиляється від кризи, намагається її ігнорувати, то вона частіше стикається з катастрофою професійних надій, неспроможністю своєї професійної біографії.

3. Настання кризи обумовлене цілим рядом факторів: поступовими якісними змінами способів виконання діяльності, соціально-професійною активністю особистості, соціально- економічними умовами життєдіяльності, віковими психофізіоло гічними змінами, а також повною заглибленістю у професійну діяльність. Однак на будь-якій стадії професійного становлення як фактор, що детермінує виникнення кризи, частіше виділяється соціально-професійна активність.

Саме почуття постійної невдоволеності собою, пошук нових форм і способів самовдосконалення у професійній діяльності, концентрація на питаннях професійного розвитку особистості неминуче призводять до протиріччя з реальністю, породжують конфлікт із собою.

4. Переживання кризи викликає перебудову психологічної структури особистості, зміну соціально-професійної спрямованості. Породжуючи психічну напруженість, кризи стимулюють професійний розвиток особистості. Переживаючи кризу, особистість, як правило, піднімається на більш високий рівень розвитку.

Більшість працівників не вказує на деструктивну функцію кризових явищ. Людина, яка знаходиться в постійному пошуку нових способів виконання діяльності, яка підвищує свою кваліфікацію, яка прагне реалізувати себе в роботі, має більше шансів на успішне подолання криз. До деструктивного виходу з кризи відноситься пошук реалізації себе поза професійною діяльністю (у побуті, в хобі і т. п.), а також поява професійно небажаних якостей особистості. Якщо при конструктивному виході з кризи професійно небажані якості переборюються особистістю, то при деструктивному вони стають усе більш вираженими.

5. Подолання кризових явищ вимагає від особистості професійного вчинку і психологічно компетентного ставлення до себе. Не всяка особистість може самостійно знайти конструктивний вихід із кризи. Висока психічна напруженість, негативні емоції, пасивність щодо себе, занижена самооцінка часто призводять до деструктивної професійної поведінки.

Особистість, яка перебуває в ситуації кризи, має потребу у своєчасній психологічній підтримці і допомозі керівників, друзів. Компетентну допомогу можуть надати практичні психологи. Дієвим засобом подолання криз є тренінги особистісного і професійного зростання, семінари з вироблення альтернативних сценаріїв професійного становлення, складання психобіографії і траєкторії професійного становлення особистості.