Історія новітньої зарубіжної літератури
Заняття 6. Х. Кортасар. «Гра в класики». Маніакальний пошук осо-бистістю причин справжнього життя
План
- Історія написання роману, назва твору, тема, особливості композиції.
- Символіка імен та прізвищ героїв у романі, їх смислове вантаження.
- Образ Орасіо Олівейра як втілення поглядів письменника на проблему сучасного співіснування людини у світі. Трагізм головного героя.
Завдання для підготовчого періоду
- Подумайте та визначте риси, які об’єднували творчість Хуліо Кортасара із творчими здобутками представників літератури Латинської Америки.
- Доведіть, що роман «Гра в класики» є новаторським за формою. У чому полягає складність прочитання твору?
- Порівняйте образ Орасіо Олівейра з образами полковника (повість Г. Г. Маркеса «Полковнику ніхто не пише») та чоловічими образами родини Буендіа (роман Г. Г. Маркеса «Сто років самотності»).
- Поясніть причини трагізму образу Орасіо Олівера.
Література
- Андреев В. Примечание // Кортасар Х. Игра в класики — СПб: Азбука- классика, 2004. — С. 564—567.
- Мамонтов С. П. Испаноязычная литература стран Латинской Америки.- М.,1983.
- Назарець В. М. Біографічні літературні довідки: Амаду Доржі, Астуріас, Мі- гель Анхель, Кортасар Хуліо // Всесвітня література та культура. — 2005. № 9. — С. 36—38.
- Художественное своеобразие литератур Латинской Америки. — М., 1976.
Інструктивно-методичні матеріали
Роман Кортасара «Гра в класики» вийшов друком у 1963 році в Буенос-Айресі. У Росії читачі мали змогу ознайомитися з твором вже після смерті письменника у 1986 році. Книга принесла авторові популярність у світі. До 1967 року, коли з’явився роман Маркеса «Сто років самотності», це був найбільш популярний бестселер. Критики — літературознавці визнали книгу аргентинського письменника новаторською. Високу оцінку йому дали і аргентинські митці, серед яких Хорхе Луїс Борхес, Габріель Гарсіа Маркес, Пабло Неруда та ін. Наприклад, Варгас Льоса дав таку оцінку роману Кортасара: «До появлення самого значительного из романов Кортасара «Игра в классики» его творчество было попеременно то реалистическим, то фантастическим... Эти два направления соединяются в романе «Игра в классики», где не существует границы между реальным и воображаемым. Однако эти два мира не смешиваются, а сосуществуют таким образом, что невозможно указать черту, которая их разделяет».
Той факт, що книга вийшла у світ в Аргентині в той час, коли письменник жив у Парижі, це не випадково. Аргентинська ностальгійна нота звучить у деяких главах роману. Глави роману, присвячені Аргентині, письменник називав «З цієї сторони». Підтвердженням звернення до аргентинської тематики свідчив і той факт, що митець у творі використовував лундарфо — мову жителів Буенос-Айреса, яка багата всілякими словесними іграми. Назву твору тлумачать у декількох варіантах:
1) «Класики» — принцип руху від клітинки «земля» до клітинки «небо» — пошук рятівної гармонії, подолання розладу і людського роз’єднання.
2) «Класики» — принцип організації розповіді, тобто подорож розділами- клітинками послідовно або обговореним автором зигзагоподібним чином.
«Гра в класики» — це один із постмодерністських творів з оригінальною структурою. Книгу можна читати двома способами: «традиційним» — послідовним прочитанням 56 глав, які об’єднували дві частини твору, залишаючи поза увагою третю. У такому випадку до роману входила лише половина його сторінок; зигзагоподібним, застосовувати який потрібно було з глави 73, рухатися вперед зигзагоподібно і слідувати весь час вказівкам автора. Автор допомагав читачеві, націлюючи його звертати увагу на складену письменником таблицю.
Ці два, але не єдині способи прочитання роману, дали початок різним книгам. Крім автора і читача, у романі був ще й третій герой, роль якого така ж важлива — це культура. Цей персонаж займав третю частину роману. Кортасар зібрав ряд чужих текстів, які виступили як повноцінні глави роману. Таким чином, що стосувалося композиційної побудови, роман «Гра в класики» — твір із найбільш оригінальною структурою.
Тема роману — показ «плинності життя», роздуми про призначення людини.
У творі використані «метафори-прізвища».
Орасіо — іспанська форма імені Горацій, це нагадування про римського поета і персонажа із трагедії «Гамлет», трьох братів Гораціїв, які перемогли Кураціїв, поклавши кінець війни між Альба-Лонгой і Римом Це ім’я улюбленого письменника Кортасара Орасіо Кіроги (1878—1937), аргентинця, який, будучи тяжко хворим, наклав на себе руки.
Олівейр — слова «олива», оливкова гілка миру (мудрості й слави), гора олив у Гефсіманському саду. Контур класиків на асфальті нагадував хрест.
Рокамадур — назва містечка в південно-західній частині Франції, містечко паломництва, яке було пов’язане з культом Діви Марії.
Мага — жіночий рід від слова «маг».
Берт Трепа — слово, що означало «смерть». Піаністка синтезувала «Танець смерті» Сен-Саїса.
Старий Труя — це прізвище французького письменника — сюрреаліста Кловіса Труя (1889—1970).
Олівейр спокушав долю, укладав з нею парі. Його реальний маршрут: Париж — Монтевілео — Буенос-Айрес.
Дія роману відбувалася в 1950-ті роки. Головний герой, Орасіо Олівейра, сорокалітній аргентинець без певних занять, проживав у Парижі дуже скромно на гроші, які час від часу надсилали йому родичі з Буенос-Айреса. Його улюблене заняття — без мети ходити вулицями міста. Орасіо приїхав до Парижа, як і більшість його співвітчизників, «для виховання почуттів». Він постійно був заглиблений у себе, аналізував свій стан, і, нарешті, переконався у своїй несхожості і протиставив себе оточуючому світу. З часом герой зрозумів, що «гораздо легче думать, чем быть и действовать. Попытки найти себя в этой жизни — это топтание в кругу, центр которого — повсюду, а окружность — нигде».
Орасіо почував себе повністю самотнім. Він не зміг розібратися в стосунках із жінками — француженкою Полою та уругвайкою Магою. Дізнавшись про те, що Пола хвора (у неї рак груді), він порвав із нею будь-які стосунки і зробив свій вибір. Мага хоче стати співачкою і бере уроки музики. Свого маленького сина Рока- мадура вона залишила в сільській місцевості у годувальниці. Для економії засобів Мага і Орасіо вирішили оселитися разом. «Мы не были влюблены друг у друга, просто предавались любви с отстраненностью и критической изощренностью», — буде згадувати Орасіо. Час від часу Мага навіть дратувала героя, оскільки вона була не така освічена, не доволі начитана, він не знаходить у ній витонченої духовності, до якої прагне.
Орасіо мав компанію друзів, куди входили художники Етьєн і Перімо, письменники Вонг, Гі Моно, Осип Грегоровиус, музикант Рональд, керамістка Бепс. Свою інтелектуальну групу вони називали Клубом Змії і кожен тиждень збиралися у мансарді Рональда і Бепс у Латинському кварталі, де палили, випивали, при світлі зелених свічок слухали джаз зі старих витертих пластинок. Вони годинами розмовляли про мистецтво, літературу, філософію, але їх спілкування скоріше нагадувало не розмови друзів, а суперечку снобів. Але навіть спілкуючись зі своїми друзями та однодумцями, Орасіо не відчувавав глибокої прихильності до тих, з ким «чисто випадково перенісся в часі і просторі».
Коли Рокамадур захворів, Мага забрала дитину і доглядала за нею. Орасіо не міг перебороти розчарування і незадоволення. Не проявив ніяких емоцій герой навіть тоді, коли хлопчик помер. Мага покинула Орасіо, а герой, залишившись самотнім, лише тепер зрозумів, що кохав дівчину, а, втративши її, втратив життєвий стрижень.
Виявившись по-справжньому самотнім, герой шукав розради серед жебраків. Він потрапив до поліції, в результаті чого на нього чекала депортація.
І ось через багато років відсутності Орасіо знову опинився в Буенос-Айресі. Прибувши сюди, герой підтримував стосунки зі своїм давнім товаришем Тревеле- ром і його дружиною Талітою, які працювали в цирку. Таліта чимось нагадувала йому Магу, і герой відчував потяг до неї. Чоловік помітив знаки уваги до дружини збоку Орасіо, але не міг розірвати старої дружби. Хоча з часом Орасіо мало не розбив сімейних стосунків його друзів.
Одного разу господар цирку Феррагуто купив психіатричну клініку, і троє героїв влаштувалися туди працювати. У незвичній обстановці їм доводилося важко, а в Орасіо все частіше стають помітними прояви психічного захворювання. В його голові декілька разів з’являлися думки про самогубство. Одного разу, закрившись у кімнатці, він міркував: «Ужасно сладостный миг, когда лучше всего чуть наклониться вниз и дать себе уйти — хлоп! И конец!».
Але він знав, що на нього чекають друзі — Тревелер і Таліта.
Фінал роману Кортасар зробив відкритим. Чи зробив Орасіо свій останній крок у пустоту чи передумав — це доведеться вирішувати читачам. Але, здається, що, відчувши всю справжність людських стосунків, Орасіо погодився з тим, що «единственно возможный способ уйти от территории — это влезть в нее по самую макушку».