Іпотека: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку

§ 23. Глобалізаційні процеси та їх вплив на іпотечний і фінансовий ринки України

Дослідження розвитку економічних систем дозволяє зробити висновок про постійно наростаючу тенденцію до посилення світових інтеграційних процесів в контексті активізації такого явища як глобалізація. Сьогодні все більше країн світу втягуються в процес глобальних трансформацій, відкриваючи для міжнародної співпраці ті чи інші сторони свого національного господарства. Не стоїть осторонь цього процесу й Україна, особливості політичного, соціально-економічного розвитку, територіальної дислокації якої зумовлюють високу багатогранність процесу інтеграції у світову спільноту, який, з одного боку, передбачає цілу сукупність небезпек та загроз, а з іншого - відкриває унікальні можливості для реалізації та подальшого зміцнення власних позицій, які дозволять вивести країну на новий якісний рівень суспільного розвитку. Суть стратегій національного розвитку має зводитись до максимальної мінімізації небезпек та максимізації можливостей для реалізації власних економічних можливостей з метою ще більшого зміцнення своїх позиції на світовій арені. Можна погодитись з думкою М.А.Павловського та О.Г.Білоруса, що «у системі майбутнього глобального правління світом, в його структуризації особливе місце посядуть глобальні, регіональні та національні стратегії розвитку: стратегії безпеки, стратегії виживання, стратегії сталого розвитку, антикризові стратегії» [246, с.87; 29]. Подібного роду стратегії мають розроблятися і на рівні суб’єктів ринку, серед яких чільне місце відводиться фінансовим установам, передусім банкам.

Одну з провідних ролей у процесі світової економічної інтеграції відіграє фінансовий ринок, адже для капіталу, як відомо, немає кордонів. Як вірно зазначає В.М.Шелудько, «процес інтеграції фінансових ринків, який зараз триває в світі, пов’язаний із багатьма процесами, що відбуваються на національних та міжнародних ринках. Найважливішу роль серед них відіграють: розвиток новітніх технологій, що робить високоефективними інформаційну інфраструктуру фінансового ринку та систему розрахунків між учасниками ринку; концентрація діяльності учасників ринку в світових фінансових центрах; інституціоналізація фінансових ринків, тобто постійне збільшення частки інституційних учасників ринку (інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів тощо); лібералізація фінансових ринків, тобто створення законодавства, що сприяє проникненню учасників ринку на фінансові ринки різних рівнів і стимулює їх активність» [415, с.25]. Відкритість національних економік сприяє диверсифікації механізмів залучення в них іноземного капіталу, тим самими розширюючи ємність складника фінансового ринку національного ринку в частині складових частин останнього - внутрішнього та зовнішнього (іноземного) ринків (якщо виходити з класифікації фінансового ринку за ознакою глобальності [415, с.23]), а також, що найголовніше, розширюючи можливості задоволення попиту саме на «довгі» гроші. Для країн з перехідною економікою пошук джерел довгострокового капіталу, як вже неодноразово зазначалося, традиційно залишається актуальною проблемою.

Для України процес інтеграції у світовий фінансовий ринок пов’язаний, насамперед, із створенням на її території іноземних банків як із змішаним капіталом, так і зі стовідсотковим іноземним капіталом. За останнє десятиріччя цей процес відбувався досить активно (табл. 8.5).

Таблиця 8.5. Банки з іноземним капіталом в Україні у 1995-2007 рр.

Показники	Роки
Показники	1995	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	І півр. 2007
Банки з іноземним капіталом:
- кількість банків	12	31	21	20	19	19	23	35	42
у тому числі зі 100% іноземним капіталом	1	7	6	7	7	7	9	13	17
- статутний капітал, млн. грн.	6	725	946	1046	1152	1630	2074	-	-
у тому числі зі 100% іноземним капіталом	-	225	265	365	414	689	1025	-	-

І, як показують монографічні дослідження цього процесу, він у найближчій та середньостроковій перспективі набиратиме поширення.

Прихід іноземного банківського капіталу на український фінансовий ринок сьогодні сприймається досить неоднозначно серед науковців та представників самої банківської системи.

Серед останніх у першу чергу слід відзначити Асоціацію українських банків, яка досить критично відреагувала на вимогу Національного банку України щодо нарощування до кінця 2006 р. капіталів банків, мотивуючи свою позицію високою ймовірністю виникнення «системної кризи», оскільки дві третини банків не спроможні будуть виконати таку вимогу. Національний банк України, у свою чергу, стоїть на позиції, що «... у банкірів є час знайти інвестора чи піти шляхом об’єднання. Іноземні банки наступають, і чим швидше дрібні банки об’єднаються, тим краще» [381, с.8]. І з такою позицією загалом варто погодитись. Адже навряд чи можна миритись із ситуацією, коли, за оцінками тієї ж Асоціації українських банків, нині дві третини банків не мають регулятивного капіталу, необхідного для отримання дозволу на інвестиційну діяльність [381, с.8]. Період, коли банки створювались заради власної примхи окремих
бізнесменів, минув. На часі - створення потужної банківської системи країни, інтегрованої в єдину систему національної економіки як чинника її сталого розвитку. Крім того, у сучасного бізнесу має бути кардинально змінений погляд на природу банку. У даному випадку слід погодитися з позицією, що «банк не є суто комерційною установою. Навіть з урахуванням того, що він створений на кошти приватних осіб, банк виконує важливу суспільну функцію. Акціонери та учасники банку, які вкладають кошти у його статутний фонд, мають розуміти природу цієї установи. В іншому випадку сподівання акціонерів та учасників щодо доходу на вкладений у банківський бізнес капітал заздалегідь приречені на невиконання. Наслідком цього є зростання недовіри до банківської системи» [449].

Серед негативних наслідків експансії іноземних банків на український ринок відзначаються наступні: підвищення ймовірності відпливу українського капіталу до зарубіжних країн; обмеження доступу національних позичальників до внутрішніх заощаджень, використання мобілізованих філіями іноземних банків ресурсів для зовнішніх активних операцій; ускладнення банківського нагляду за операціями філій іноземних банків; підвищення вразливості банківського сектору до коливань на світових фінансових ринках; кошти іноземних банків не є надійним джерелом кредитування національної економіки, оскільки у разі фінансової кризи вони залишають ринок приймаючої країни без спроби відшкодування своїх витрат; прихід філій іноземних банків, які не мають високих міжнародних рейтингів та достатніх обсягів капіталу; зосередження діяльності на найприбутковіших операціях із відмивання «брудних» грошей та спекулятивних фінансових операціях; ймовірність посилення іноземного контролю за банківською системою України, що може негативно позначитися на економічній безпеці держави; загострення міжбанківської конкуренції створить тиск на вітчизняні банки, що сприятиме їхній ліквідації [300, с.13]. Викладені положення загалом заслуговують на увагу. Разом із тим, окремі з них не сприймаються так однозначно, а тим більше песимістично. Щодо деяких положень висловимо певні міркування.

Щодо положення «кошти іноземних банків не є надійним джерелом кредитування національної економіки, оскільки у разі фінансової кризи вони залишають ринок приймаючої країни без спроби відшкодування своїх витрат» слід зауважити, що поведінка вітчизняних банків при загостренні кризи не набагато краща. Вони або взагалі банкрутують, або ж, в кращому випадку, суттєво зменшують обсяги кредитування економіки та заморожують депозити. Для економіки загалом та громадян зокрема немає різниці, який банк - вітчизняний чи іноземний - виходить з ринку чи звужує на ньому свою присутність, або ж ігнорує інтереси своїх клієнтів.

Проблема приходу на український ринок філій іноземних банків, які не мають високих міжнародних рейтингів та достатніх обсягів капіталу, по-перше, знаходиться в площині регулятивної політики Національного банку України, а, по-друге, досить успішно, як свідчить світовий досвід, вирішується з часом. У даному випадку ми погоджуємось з думкою Н.Бицької, що «збільшення установ іноземних банків в Україні відбуватиметься поступово (особливо на першому етапі), за рахунок: 1) банків із країн з аналогічним суверенним кредитним рейтингом ... , а також 2) середніх західних банків. ... Можна також очікувати приходу західних банків на вітчизняний ринок через філії східноєвропейських банків, які належать західному капіталу. Лише за кілька років, можливо, з’являться філії великих банків» [34, с.48-51]. При цьому вже сьогодні можна констатувати, що «останніми роками загальний обсяг іноземних інвестицій до банківського сектору України становив 207,6 млн. доларів, або 12,57% від загальної суми його капіталу. В цих інвестиціях частка країн ЄС наближається до 40%, а європейських країн загалом (без Росії) - майже до 65%» [34, с.49]. Що ж до проблеми банківського нагляду, зауважимо, що на сьогодні робляться відповідні кроки на міжнародному рівні в контексті наростаючої глобалізації та розвитку світових фінансових ринків. Так, з метою запровадження нових змін в організації систем банківського нагляду та регулювання «Базельський комітет розповсюдив серед центральних банків консультативну доповідь «Нова схема достатності капіталу», відому під назвою Базель-2, у якій викладено нові підходи до проблеми забезпечення адекватності капіталу та поліпшення контролю за дотриманням банківськими установами пруденційних норм. Основною метою Базеля-2 є сприяння адекватній капіталізації банків і вдосконаленню системи управління ризиками, тобто посиленню банківської системи в цілому. ... Нині Національний банк України послідовно впроваджує вимоги Базельського комітету щодо капіталу» [227, с.44].

Щодо положення «зосередження діяльності на найприбутковіших операціях, операціях із відмивання «брудних» грошей та спекулятивних фінансових операціях» зауважимо наступне. Проблема відмивання «брудних» грошей на сьогодні є виключною компетенцією відповідних контролюючих органів щодо питань нагляду за банківською системою, що, до речі, поширюється не лише на іноземні банки, а й на вітчизняні. Що ж до високого інтересу до спекулятивних та найприбутковіших (які, до речі, часто бувають саме спекулятивними) операцій, то займатися такими (та, зрештою, і займаються) зовсім не проти і вітчизняні банки. Головне, щоб такі операції були законними.

Завищеною видається оцінка такої загрози як загострення міжбанківської конкуренції, яка призведе до ліквідації вітчизняних банків. Зауважимо, що українські банки досить «успішно» ліквідуються і без тиску на них з боку іноземного капіталу. Так, за період з 1992 по 1999 рр. було ліквідовано 69 банків з причин порушення банківського законодавства та інших причин, а з 2000 р. ліквідації зазнало ще 39 банків. Проблема тут, як можна побачити, в порушенні банківського законодавства, низькому ризик-менеджменті, що можна спостерігати найбільше в малих банках, а таких більшість. Зрештою, в банківській системі України існує четверта група банків, діяльність яких фахівцями оцінюється як низькоефективна, конкурентоспроможність - як низька, а можливості розвитку - обмежені, що загалом дає підстави кваліфікувати її як одну з найризикованіших [163, с.45]. Що ж до тиску на вітчизняні банки, то в певних межах він потрібний саме для їх зміцнення, потребу в чому досить гостро відчуває національна економіка. До речі, сам же автор (тобто Л.М.Алексеєнко) серед позитивів проникнення на український ринок іноземного банківського капіталу відзначає такий як «витіснення з ринку економічно слабких банків, що сприятиме посиленню довіри до вітчизняної банківської системи, а також формуванню конкурентоспроможнішої та фінансово стійкішої банківської системи» [300, с.13].

Власне і вітчизняні банкіри (і не лише вони) не проти купівлі іноземних банків. Навпаки, активність їх у цьому напрямі досить велика. Взяти хоча б ситуацію навколо виграшу української сторони у тендері з придбання одного із земельних банків Німеччини, з приводу чого нині йде судовий розгляд справи.

Не вважаючи за доцільне продовжувати подібну дискусію, зупинимось на позитивах експансії іноземних банків на український ринок, тим більше, що це процес неминучий і таким шляхом йде увесь цивілізований світ. Серед таких, зокрема, виділяють: прискорення впровадження новітніх банківських технологій; впровадження міжнародного досвіду банківської справи; поліпшення обслуговування клієнтів; розширення асортименту банківських послуг та підвищення їхньої якості; здешевлення вартості ресурсів через надходження на ринок України дешевих ресурсів та суттєве збільшення обсягів інвестицій; загострення конкуренції між іноземними та вітчизняними банками, між вітчизняними банками, що сприятиме, зокрема, здешевленню надавання кредитів і обслуговування клієнтів, прискорить процес реформування банківського сектору; створення умов для можливого повернення «вивезеного» українського капіталу; консолідація банків, витіснення з ринку економічно слабких банків, що сприятиме посиленню довіри до вітчизняної банківської системи юридичних та фізичних осіб, а також формуванню конкурентоспроможнішої та фінансово стійкішої банківської системи [300, с.13]. На нашу думку, перелічені позитиви суттєво схиляють шальки терезів не на користь негативів, тим більше, що окремі з наведених положень нівелюють вплив окреслених негативних наслідків.

Прихід іноземного банківського капіталу на фінансовий ринок України слід розглядати, насамперед, у площині збільшення ємності інвестиційного ринку країни, з одного боку, та посилення конкурентного середовища у банківському секторі - з другого.

Перший аспект полягає у збільшенні обсягу пропозиції відносно дешевого та довгострокового кредитного ресурсу, потребу в якому у повному обсязі на сьогодні не спроможна задовольнити вітчизняна банківська система. Присутність іноземного капіталу дозволяє збільшити, в структурі фінансового ринку, саме частку ринку капіталів через розширення використання на ньому таких фінансових інструментів як середньо- та довгострокових кредитів, середньо- та довгострокових боргових цінних паперів. Іпотечного ринку це стосується у першу чергу, адже такі його сегменти як ринок іпотечного житлового кредитування та ринок іпотечного кредитування в аграрній сфері під заставу земель сільськогосподарського призначення, як ніякі інші, потребують саме довгострокових інвестиційних ресурсів. Крім того, наявність довгострокового капіталу формує економічне підґрунтя для розвитку вторинного ринку іпотечних цінних паперів через механізм сек’юритизації як ефективного способу збільшення обсягів рефінансування іпотечних кредитів.

Банки з іноземним капіталом, як правило, є більш потужними порівняно з вітчизняними банками (табл. 8.6).

Таблиця 8.6. Іноземні та українські банки на ринку України в 2006 р.

Показники	Всього по банківській системі України	В тому числі:
Показники	Всього по банківській системі України	Іноземні банки зі 100% іноземного капіталу	Іноземні банки із змішаним капіталом	Українські банки
Кількість банків, од.	193	11	19	163
Статутний капітал, млн. грн.	26732	1594	4768	21270
Частка в загальній кількості банків, %	100,0	5,7	9,8	84,5
Частка в сукупному статутному капіталі, %	100,0	6,0	17,8	79,6
Статутний капітал в розрахунку на 1 банк, млн. грн.	138,5	144,9	250,9	130,5

Як видно з даних табл. 8.6, за розміром статутного капіталу в розрахунку на один банк, іноземні банки зі стовідсотковим іноземним капіталом суттєво випереджають «чисто українські» банки. Відповідно і можливості щодо здійснення активних операцій у перших значно більші.

Другий аспект проблеми не слід розглядати однобоко, лише під кутом ймовірної загрози для вітчизняного банківського сектору. А саме такий підхід нині часто зустрічається при дискутуванні проблеми щодо допуску і рівня такого допуску іноземного капіталу у банківську систему України. Логічно виходити з того, що характер розвитку економічної системи країни об’єктивно вимагає трансформації вітчизняної банківської системи у напрямі трансформації її в чинник економічного зростання. Сьогодні в Україні досить обмежені можливості для реалізації великих інвестиційних проектів, у зв’язку із чим інвестиційний ресурс залучається переважно під державні гарантії, що призводить до збільшення зовнішнього державного боргу. Від українських банків вагомої альтернативи цьому можна очікувати, на нашу думку, лише за умови збільшення розміру капіталу банків, що, у даному випадку слід погодитись з думкою Н.Бицької, слід розглядати як «шлях до зміцнення і посилення нашої банківської системи, одну з умов подальшої інтеграції вітчизняних банківських структур у світову банківську систему» [34, с.51].

Вимоги до капіталу банків мають зайняти одне з ключових місць у практиці банківського регулювання. Не завжди можна цілковито погодитися з тезою, що «жорсткі вимоги до капіталізації банків з урахуванням того, що кредитна система складається і з інших агентів, щодо яких такі суворі вимоги не висуваються (зокрема страхові компанії), призводять до перетоку капіталу із банківської системи до менш зарегульованих сегментів грошово-кредитного ринку» [449]. Така оцінка вектора на посилення вимог до капіталу банків може бути сприйнята лише у короткостроковій перспективі, та й то досить умовно. В стратегічному ж плані ігнорування проблеми необхідності капіталізації банківського сектору, у першу чергу, негативно позначиться саме на цьому секторі, який виявиться неспроможним виконувати більшість з покладених на нього функцій в умовах наростаючої конкуренції як з боку вітчизняних небанківських агентів, спроможних виконувати аналогічні функції (адже вже сьогодні з банками у сфері кредитування досить успішно конкурують кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи, а в акумулюванні коштів населення зростає роль страхових установ, інвестиційних фондів, тих же кредитних спілок тощо), так і з боку іноземних суб’єктів, входження яких на вітчизняний фінансовий ринок - річ об’єктивна і незаперечна.

На сьогодні світова практика володіє значним досвідом збільшення капіталу банків. Серед шляхів такого збільшення можна відзначити: збільшення капіталу за рахунок субординованого боргу (вдосконалення механізму залучення субординованого боргу, залучення субординованого боргу за рахунок випуску депозитних сертифікатів, випуску банківських облігацій, банківських єврооблігацій); збільшення капіталу за рахунок консолідації банківської системи (консорціумне кредитування, створення банківських об’єднань, груп та корпорацій тощо, злиття банків); збільшення статутного капіталу, додаткового капіталу та механізму розрахунку капіталу (збільшення капіталу шляхом удосконалення механізму розрахунку регулятивного капіталу, збільшення капіталу за рахунок зростання банківського прибутку, додаткових внесків акціонерів/учасників банків, випуску банками привілейованих акцій) [34, с.50]. Україна має з чого вибирати, керуючись власними вигодами з цього процесу та умовами, в яких той чи інший напрям реалізовуватиметься.

В контексті вирішення проблеми концентрації банківського капіталу одним з найбільш ефективних шляхів видається об’єднання банків. Підвищення рівня концентрації банківського капіталу, в тому числі й шляхом об’єднання банків, нині фахівцями банківської системи розглядається під кутом «розвитку стійкої конкурентоспроможної ... вітчизняної банківської системи, діяльність якої має бути спрямована на економічний і соціальний розвиток країни в цілому» [227, с.45].

Процес концентрації слід розглядати також не лише з точки зору збільшення інвестиційного потенціалу банківської системи, а й в плані посилення конкурентних позицій вітчизняної банківської системи на внутрішньому ринку банківських послуг. Останнє, у свою чергу, має спонукати прихід на український фінансовий ринок ще більш потужних іноземних банків, ніж ті, що працюють нині на ньому (або/чи збільшення капіталу останніх). Варто звернути увагу на досвід постсоціалістичних країн Східної Європи - Угорщини, Польщі, Чехії, де частка іноземних банків у банківських активах сягає 50% [346, с.26]. Посилення конкуренції на фінансовому ринку сприяло зниженню вартості послуг фінансових посередників. Зниження ціни фінансових послуг банківських інститутів слід очікувати і на вітчизняному ринку у зв’язку з проникненням на нього ширшого кола потужних іноземних банків, спроможних суттєво збільшити пропозицію більш привабливих для вітчизняного товаровиробника інвестиційних продуктів.

Слід зазначити, що поглиблення концентрації банківського капіталу є незаперечною тенденцією в умовах глобалізації. Перед Україною, як ні перед жодною з країн перехідної економіки, завдання впровадження ефективних форм концентрації банківського капіталу стоїть надзвичайно гостро, зважаючи на той факт, що саме тут, як зазначає В.Матвієнко, «фінансовий потенціал українських банків майже в 203 рази поступається перед активами банківського сектору Японії, в 2,6 раза - Росії. І скільки б нарікань не було зараз на адресу великих банків, саме вони є економічною основою розвитку промислового потенціалу. ... Тільки концентрація капіталу може бути тим засобом, за допомогою якого можна проводити великі інвестиції у пріоритетні проекти. . в цивілізованому світі . банки, і передусім великі, є справжнім фундаментом економіки» [275, с.4, 10]. Цілі ж, які Україна має досягти у напрямі створення моделі інноваційного розвитку, можливо забезпечити лише за наявності потужних інвестиційних ресурсів, спроможність формування яких слід розглядати в аспекті концентрації банківського капіталу.

Доцільно відзначити, що необхідність активізації процесу злиття та об’єднання банків, як підтверджує аналіз світової практики, зумовлена загостренням конкурентного середовища на ринку банківських послуг, зокрема, у сфері депозитів населення, причому не лише з боку банківських структур, а й інших суб’єктів ринку. У Великобританії, наприклад, лише «за неповний рік діяльності гіганти роздрібних торговельних мереж - Tesra і Sainsbury - відкрили понад 1,25 мільйона рахунків, залучивши на депозити відповідно 1,5 млрд. та 600 млн. фунтів стерлінгів. ... Крім супермаркетів, серед нових суперників банків - такі всесвітньо відомі корпорації, як Ford, General Motors, Volvo, General Еіесйіс, IBM, AT&T, Marks&Speer, Merril Lyn» [351, с.38]. Таке інтенсивне проникнення на ринок традиційних банківських послуг інститутів, по суті, торговельного спрямування зумовлене, передусім, низкою переваг, які підвищують їх привабливість серед населення як джерела прирощення їх багатства.

Слід зазначити, що процес експансії іноземного капіталу не оминув й інших суб’єктів фінансового ринку України. Взяти хоча б страхові компанії, які дедалі більше стають привабливими для іноземних інвесторів. На сьогодні близько 70 страхових компаній (майже п’ята частина) працюють із залученням іноземного капіталу, і з кожним роком їх контингент зростає [360].

В цілому це об’єктивний і закономірний процес, зумовлений загальним характером розвитку глобалізаційних процесів. Глобалізацію, до речі, в економічній літературі прийнято класифікувати як процес зближення споживчих переваг і універсалізацію асортименту пропонованої продукції у всьому світі, в процесі чого всесвітні продукти витісняють місцеві [53]. Український ринок страхових послуг є досить привабливим для представників світового страхового ринку як у плані його потенціалу ємності, так і низької конкурентної позиції вітчизняних страховиків та їх продуктів. Найбільшої конкуренції вітчизняним страховикам слід очікувати, насамперед, від іноземних страхових компаній з високими інвестиційними рейтингами, наприклад ААА AIG.

Чи є такий процес позитивним для вітчизняного страхового, а, зрештою, й для інвестиційного ринку? Слід, на нашу думку, виходити з аналізу інтересів учасників цього ринку, які вони переслідують і які трансформуються в процесі такої експансії.

У відношенні до страховиків цей процес має двоякий бік. З одного боку, загроза їх ринковим позиціям з боку іноземних страховиків є цілком очевидною. З другого, створюється ситуація, яка вимагає здійснення суттєвих кроків у напрямі підвищення конкурентоспроможності власного продукту, запровадження ефективних систем управління цим продуктом, що базуються на системному економічному мисленні, прогресивних стратегіях розвитку, виживання, лідерства, кращих стандартах навичок і вмінь інформаційного і фінансового посередництва. Посилення конкуренції на страховому ринку формує певний контингент його суб’єктів, орієнтованих на отримання максимальної вигоди з глобалізаційних процесів. На відміну від тих, хто турбується про звуження (а то й повне закриття) ринкової ніші, такі суб’єкти намагаються «виробити релевантне позиціювання, з тим, щоб максимально підвищити вигоди і знизити негативний вплив від глобалізації. ... нова парадигма, щось інше як процес змін, який змушує адаптуватися, в деяких випадках вирішуючи питання виживання, а в інших - розвитку і процвітання. ... Глобалізація і прихід на ринки СНД західної споживчої культури з можливістю задовольняти будь-які зростаючі потреби обумовив гостру конкуренцію за володіння, контроль і розподіл фінансових ресурсів» [53]. Загалом ми погоджуємося з висновком, що «глобалізація економічного розвитку всіх сторін господарської діяльності диктує відповідні вимоги, кількісні та якісні параметри для української економіки. А тому відповідність української економіки світовим стандартам вимагає від страхових компаній розгляду якісно нового підходу при організації страхової діяльності ... « [31].

Такі процеси, до речі, відбуваються в Росії, де вітчизняні страхові компанії спромоглися створити значну конкуренцію іноземним суб’єктам, виступаючи на певному етапі вже як представники світового капіталу у відношенні до інших країн, в які здійснюється його експансія. Досвід Росії підтверджує вірність обраного вітчизняними страхувальниками шляху в умовах посилення конкуренції з боку іноземного капіталу, який є єдино вірним в конкурентній боротьбі як за страхувальників, так і за ніші на інвестиційному ринку.

З точки зору страхувальників безперечно процес експансії іноземного капіталу є позитивним явищем, яке дозволяє диверсифікувати асортимент страхових послуг на вітчизняному ринку, підвищити стандарти страхування та доступність страхових продуктів для ширшого кола потенційних страхувальників, які на сьогодні через низьку платоспроможність не спроможні скористатися послугами страховиків. У перспективі, ми цілком поділяємо точку зору А.Ю.Лайкова, за якою те, що впливає на стан і динаміку платоспроможного попиту на страхування, визначатиме стан і перспективи страхового бізнесу на внутрішньому страховому ринку, а відтак і його інвестиційну привабливість [197].

З точки зору забезпечення балансу інтересів страховиків і страхувальників наслідки глобалізаційних процесів у страховій сфері мають стратегічну перспективу. У даному випадку, ми цілком погоджуємося з В.Веретновим, на думку якого «зближення позицій суб’єктів страхового ринку і гармонізація їх взаємовідносин на довгостроковій основі приводить до аутосортизації страхового ринку. Аутосортизація в страховій сфері, як постглобалізаційна система взаємовідносин, покликана знизити маніпулятивний вплив у сфері управління ризиками страхувальників з боку страховиків» [53].

До числа прихильників глобалізаційних процесів слід також віднести і третіх осіб, які з внесенням на вітчизняний ринок нових стандартів страхування мають можливість отримати належний фінансовий захист за договорами страхування різних видів відповідальності перед третіми особами, а також різноманітних професійних об’єднань (консалтингових фірм, інститутів менеджменту тощо), які з посиленням глобалізаційних процесів можуть розраховувати на обмін професійним досвідом, міжкорпоративне спілкування, участь у різноманітних міжнародних форумах, освітніх програмах з підготовки фахівців страхового ринку.

Позитивним процес глобалізації є для суб’єктів страхового бізнесу, які працюють у сфері перестрахування. З посиленням інтеграційних процесів та зміцненням конкурентних позицій вітчизняних суб’єктів страхового ринку слід очікувати суттєвого розвитку ринку перестрахування в Україні за рахунок припливу на нього капіталу іноземних суб’єктів страхового бізнесу. Такий процес відбувається в Росії, ринок перестрахування якої є привабливим для страхових компаній Угорщини, Литви, інших країн Східної Європи, а також країн СНД, в тому числі й України (за даними Держфінпослуг України, в 2005 р. Росія займала перше місце серед країн, компанії яких перестраховували ризики України). Ріст капіталів перестрахувальників у Росії значно (у півтора рази) перевищує ріст капіталізації страхової галузі в цілому [404]. Таким чином формується позитивна динаміка переорієнтації країни із статусу донора ризиків, що своїм наслідком має витік капіталу за кордон, на країну з вхідним перестрахувальним потоком з відповідним позитивним наслідком - припливом іноземного капіталу на вітчизняний перестрахувальний ринок. На сьогодні можна констатувати факт формування такої тенденції і в Україні.

Подальші перспективи України у розширенні сегмента саме вітчизняного перестрахувального ринку, який доцільно розвивати за рахунок переорієнтації перестрахувальних премій на внутрішній ринок та стимулювання припливу на нього іноземного капіталу, слід пов’язувати з підвищенням інвестиційного рейтингу країни загалом.

В узагальнюючому вигляді соціально-економічні наслідки для вітчизняного страхового бізнесу можна окреслити наступним чином: перехід на стандарти всесвітньої страхової культури; формування великих вітчизняних інституційних інвесторів, які відіграватимуть дедалі вагомішу роль як в національній економіці, так і в інтеграційних процесах у світову економіку; подальша концентрація капіталу в страхових групах і їх злиття з банківським і фінансово-промисловим капіталом, підвищення на цій основі рівня участі страхового бізнесу в інвестиційних процесах; запровадження інноваційних механізмів в просування страхового продукту на ринок (наприклад, он-лайнове страхування через систему Інтернет).

З розвитком страхового ринку слід очікувати подолання нинішньої ситуації, яка полягає в несприйнятті владою та бізнесом фінансового ринку як серйозного джерела залучення інвестиційних ресурсів. Такий висновок був зроблений учасниками четвертого фінансового форуму «Фінансовий ринок, інновації та державне регулювання 2006», що відбувся у червні 2006 р. і офіційно оформлений як пропозиції учасників цього форуму [374]. Такий підхід до фінансового, в тому числі і страхового ринку, формує небезпечну ситуацію, у першу чергу, для вітчизняних суб’єктів фінансового ринку з точки зору їх конкурентоспроможності, а отже здатності протистояти експансії іноземного капіталу. Забезпечення конкурентоспроможності національних фінансових інститутів у контексті інтеграційних процесів, в тому числі і суб’єктів страхового ринку, вбачається, насамперед, в законодавчому вирішенні питання поетапного допуску іноземних фінансових інституцій в Україну за умов створення рівних конкурентних умов для вітчизняних та іноземних суб’єктів. Крім того, ставляться завдання: удосконалення інфраструктури пенсійної системи, інвестиційного бізнесу та фондового ринку, створення єдиного біржового торговельно-інформаційного простору; скасування заборон та існуючих обмежень на рух капіталу (зокрема, щодо репатріації інвестицій та доходів від інвестиційних операцій, інвестування коштів резидентів за кордоном та інвестування нерезидентів в Україні), зняття тотального контролю за операціями з фінансування нерухомості та у сфері довгострокового кредитування; створення сприятливих умов для реалізації прав інвесторів на придбання цінних паперів на міжнародних фондових ринках; внесення змін до податкового законодавства, спрямованих на відмову від оподаткування інфляційної складової у вартості власного капіталу та курсової різниці інвестицій, внесених у валюті; скасування податку на дивіденди фізичних осіб і нерезидентів (як подвійного податку на інвестиційні доходи); подальший розвиток саморегулювання на фінансовому ринку; підвищення капіталізації страхових компаній та конкурентоспроможності національного страхового ринку; запобігання використанню страхової системи для тінізації доходів, ухилення від оподаткування та виведення капіталів за кордон; розвиток нових видів страхування та удосконалення діючих страхових продуктів з метою суттєвого збільшення сфери користування цими продуктами населенням України; запровадження уже випробуваних в цивілізованому світі видів страхування, зокрема відповідальності власників автотранспортних засобів, відповідальності роботодавців, медичного, екологічного страхування, страхування інвестиційних ризиків тощо; розширення форм і методів співпраці між страховиками, зокрема співстрахування, товариств взаємного страхування, спеціалізованих страхових пулів; формування адекватної системи фахової підготовки і сертифікації фахівців зі страхування; підвищення рівня страхової культури населення та запровадження ефективних організаційно-правових механізмів захисту інтересів споживачів страхових послуг [374].

Ще одна принципова позиція, на якій слід акцентувати увагу, полягає в тому, що найближчі сусіди України в межах СНД, у першу чергу Росія, розуміючи невідворотність глобалізаційних процесів на фінансовому ринку, роблять усе можливе на державному та бізнесовому рівнях для зміцнення конкурентних позицій вітчизняних суб’єктів ринку, а також для нарощування їх інвестиційного потенціалу з орієнтацією на здійснення зовнішньої експансії на фінансові ринки інших країн. Україна не може і не повинна залишатись осторонь цих процесів. Інакше конкурентні позиції на фінансовому ринку вітчизняними суб’єктами будуть втрачені, що створюватиме загрози та небезпеки для фінансової системи країни в цілому.

На порядок денний ставиться завдання об’єднання зусиль вітчизняних суб’єктів страхового, банківського та інвестиційного бізнесу, в тому числі у напрямі удосконалення методичного забезпечення страхування страхових ризиків, страхування інвестиційних та інноваційних проектів, створення методик рейтингової оцінки кредитного рейтингу фінансових організацій і їх клієнтів, погодження єдиної методики андерайтингу в страховому бізнесі тощо.

Слід зазначити, що інтеграція банківського і страхового бізнесу упродовж кількох десятиліть є загальносвітовою тенденцією, яка, до того ж, розвивається за наростаючою траєкторією. Злиття і поглинання, як зазначає Д.Гармаш, «з початку 1990-х рр. загалом стали своєрідним атрибутом розвитку банківського і страхового секторів економіки. ... за даними Speer & Assoriates , найбільші 100 банків планети беруть участь у кількох тисячах партнерських союзів» [65]. Страхування дедалі сильніше стає невід’ємним елементом такого ланцюга як поточний рахунок - накопичення - кредитування - страхування - ризик-менеджмент. Для суб’єктів страхування вигоди від такого злиття зводяться до: отримання доступу до розгалуженої філійної мережі банків, а на цій основі - до ширшої клієнтської бази; додаткового забезпечення операцій при здійсненні страхування; отримання доступу до ефективних систем управління інвестиціями. Банки ж, в силу диверсифікації банківських продуктів, фінансових інструментів, розширення клієнтської бази, що призводить до збільшення ризиків, мають змогу органічно вписувати систему страхування в загальний механізм банківського ризик- менеджменту. У свою чергу, зростання потреби банків на продукт суб’єктів страхового ринку вимагає від останніх докладання постійних зусиль у напрямі розробки продукту, спроможного задовольнити вимоги банків щодо ефективних механізмів мінімізації ризиків.

Така велика увага до проблем експансії іноземного капіталу на український фінансовий ринок та необхідності зміцнення вітчизняної банківської системи інших учасників фінансового ринку, які традиційно вважаються інституційними інвесторами на іпотечному ринку, цілком обґрунтована і безпосередньо стосується теми нашого дослідження - ринку іпотечного кредитування, адже потенційні можливості останнього значною мірою пов’язані з проникненням іноземного капіталу на український фінансовий ринок через інститути, які безпосередньо задіяні в іпотечних схемах. Підсумовуючи, коротко зупинимось на окремих моментах трансформації позиціювання основних інститутів ринку - іноземних та вітчизняних банків, інституційних інвесторів, зокрема з числа страхових компаній - в контексті входження на вітчизняний ринок іноземного фінансового капіталу.

Іноземні банки. Зазначені суб’єкти потенційно мають кращі можливості для успішного закріплення на ринку іпотечного кредитування України.

По-перше, ресурсна база іноземних банків, передусім зі стовідсотковим іноземним капіталом, значно перевищує за цим показником вітчизняні банківські структури. Це дозволяє їм претендувати на досить значний сегмент ринку іпотечного кредитування через достатньо високий обсяг пропозиції іпотечних кредитів.

По-друге, з приходом на український ринок іноземних банків, як вже зазначалося, очікується збільшення пропозиції саме «довгих» кредитних ресурсів, що надзвичайно важливо, передусім, для формування ринку іпотечних цінних паперів.

По-третє, іноземні банки мають реальну можливість збільшення пропозиції на українському іпотечному ринку відносно дешевих кредитів. Це можливо, насамперед, за рахунок їх потужної ресурсної бази, а також завдяки можливостям зазначених суб’єктів залучати ресурси для подальшого кредитування на світових фінансових ринках. Таке джерело, як правило, виявляється дешевшим порівняно з депозитною базою на внутрішньому ринку. Здешевлення кредитів дозволяє суттєво розширити коло їх користувачів, особливо з числа тих, які дійсно потребують поліпшення житлових умов, а не займаються пошуком ефективних шляхів збереження своїх заощаджень, що, власне, сьогодні відбувається на ринку іпотечного житлового кредитування. Крім того, дешеві кредити мають сприяти територіальній диверсифікації ринку іпотечного житлового кредитування, який на сьогодні обмежується фактично одним регіоном - столицею.

По-четверте, іноземні банки мають значні можливості для здешевлення іпотечних кредитів за рахунок скорочення витрат на утримання філійної мережі. Такі суб’єкти можуть просувати власний продукт на ринок через існуючу мережу філій українських банків, витрати на що виявляються значно меншими, ніж на створення власної мережі. Запас міцності в іноземних банків у даному випадку формується також за рахунок формування дешевого кредитного ресурсу шляхом зовнішніх запозичень. Така практика, зокрема, має місце в українській дійсності - взяти хоча б Міжнародний іпотечний банк.

По-п’яте, прихід на український ринок банків з високими кредитними рейтингами суттєво зміцнить їх позиції на внутрішньому депозитному ринку, тим самим забезпечить їм доступ до вітчизняного інвестиційного ресурсу.

По-шосте, потужні іноземні банки слід розглядати в контексті виходу на український іпотечний ринок не лише потенційного кредитора, а й потенційного інвестора, який формуватиме реальний попит на іпотечні цінні папери, емітовані як банками, так й спеціалізованими іпотечними установами, в тому числі Державною іпотечною установою, тим самим забезпечуючи функціонування механізму рефінансування іпотечних кредитів.

Українські банки. З посиленням відкритості національної економіки українські банки, очевидно, зазнають конкуренції з боку іноземних банків, на чому вже неодноразово наголошувалося в монографії. Це, у свою чергу, має стати поштовхом для нарощування капіталу банків, а також перегляду власних продуктових стратегій, підходів до ціноутворення на банківські продукти, зрештою, рентабельності власної діяльності та позиціювання себе в сегменті загальних соціально-економічних відносин.

Інституиіональні інвестори. З числа таких найбільш прогнозованими на іпотечному ринку видаються страхові компанії та недержавні пенсійні фонди. Щодо перших слід зауважити, що з приходом на страховий ринок України іноземного капіталу інвестиційна активність суб’єктів цього ринку має суттєво зрости. Головне, щоб пропозиція фінансових інститутів зростала адекватно зростанню інвестиційного потенціалу інституційних інвесторів. В черговий раз наголошуючи на тезі, що страховиків слід розглядати, насамперед, щодо наявності у них «довгих» грошей, а одним з найбільш надійних об’єктів інвестування для зазначених суб’єктів є високоліквід- ні іпотечні цінні папери, особливо емітовані Державною іпотечною установою, можна прогнозувати суттєве зростання ролі страхових компаній у розширенні ємності ринку іпотечних цінних паперів. Привабливість страхового ринку України для іноземних інвесторів одночасно зростатиме із запровадженням різноманітних видів страхування, наприклад страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту, а також із розширенням самого ринку іпотечного кредитування. Останнє об’єктивно супроводжується страхуванням предмета іпотеки, життя позичальника, страхування його на випадок втрати працездатності чи роботи, що неминуче збільшуватиме інвестиційний ресурс страхових компаній.

У даному випадку можна прогнозувати значно вищі конкурентні позиції зазначених суб’єктів порівняно з недержавними пенсійними фондами на іпотечному ринку, механізми формування ресурсної бази яких на сьогодні досить слабо задіяні на практиці. Разом із тим, не слід виключати ситуацію, за якої недержавні пенсійні фонди можуть скласти певну конкуренцію банкам в плані формування депозитних ресурсів останніх. З формуванням потужної мережі надійних недержавних пенсійних фондів можна очікувати щонайменше уповільнення припливу грошових коштів населення на банківські депозити та збільшення накопичень саме в таких фондах.