Порівняльне літературознавство
12.7. На прикордонні: народи-сусіди, іноплемінні співвітчизники, «люди без батьківщини» в літературній іконографії
Поневіряння неприкаяної людини, що приречена шукати притулок під чужими дахами, здавна уявлялося народною свідомістю в образах Агасфера чи Марка Проклятого як покарання за певні гріхи. До витворення расових і культурних упереджень часто спричинявся замкнутий, кастовий спосіб життя етнічних груп, дистанційованих від соціального довкілля, як-от цигани чи євреї.
Вільнолюбне плем´я ромів зображувалося в літературі то в освітленні екзотичному («Цигани» Пушкіна, Есмеральда в романі «Собор Паризької богоматері» Гюґо, новела «Кармен» Меріме, за мотивами якої створив оперу Бізе), то соціальному (оповідання «Цигани» Франка), то психологічному («Циганка Аза» М. Старицького, «Парубоцька справа» Марка Черемшини), то естетичному (збірка «Циганський романсеро» Ф. Ґарсії Лорки), але скрізь можна відшукати проблему міжетнічних взаємин. Скажімо, сучасні дослідники розглядають природу конфліктів у повісті О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала» з погляду взаємопроникнення і взаємовпливу паралельно існуючих циганського та українського світів, кожен з яких захищає свою самобутність від асиміляції, вдаючись до відторгнення чужорідного елементу: спочатку циганський світ відмовляється від «білої» дитини та її матері, а згодом - український світ не приймає циганську дитину і циганське знахарство. Таким чином, механізм розгортання конфліктних подій, які призводять до трагічної розв´язки, міститься не в зовнішньому, подієвому, а у внутрішньому, екзистенційному, ментальному просторі
Широким є діапазон літературних стереотипів і мистецьких образів єврея: від Шекспірового лихваря Шейлока («Венеційський купець»), котрий уособлює демонічну владу грошей і підступну помсту, й до жида Янкеля - палкого патріота з епопеї Міцкевича «Пан Тадеуш».
Як представники пригніченої нації, українські письменники колоніальної доби не раз зображували євреїв-жидів з глибокою симпатією, хоча історія стосунків між обома багатостраждальними, політично і культурно маргіналізованими етносами не раз була затьмарена взаємними фобіями. Єврей в українській літературі - це не лише скупий лихвар, спритний підприємець, ошуканець-гендляр, а й людина, спрагла знань («До світла!» І. Франка, «Сердечна опіка» Г. Хоткевича), чудовий музика і люблячий батько («Щастя Пейсаха Лейдермана» М. Левицько- го), саможертовний друг, як Піня (оповідання В. Винниченка «Талісман»), котрий звик відповідати несміливою посмішкою на принизливі жарти, однак внутрішньо змінився, відколи в´язні обрали його старостою в´язничної камери, і, пройнявшись відповідальністю за товаришів, урятував їх ціною власного життя. Особливо різноманітною є галерея єврейських персонажів у творчості І. Франка: зневажена одноплемінником Сурка (однойменна поема) знаходить притулок у домі українського селянина, лихвар Ваґман (роман «Перехресні стежки») висловлює розуміння політичних устремлінь українців, і навіть Герман Ґольдкремер (повісті «Boa constrictor», «Борислав сміється») наближений до читача як особистість завдяки зображенню персонажа в непростих повсякденних сімейних і підприємницьких клопотах.
А настроєва новела «Жидівська вулиця» Івана Керницького, в якій змальовано колоритний закуток львівського гетто, завершується пуантом - жалісливими звуками старої катеринки, якими заслухалися всі мешканці львівської вулиці: веснянкуватий Мемель, вусата Рухля, каправий Мехель і малий калічка Шльойма:
Якась дивна і давно призабута мельодія, наче не тогосвітна, котиться, як річка, що висихає від спеки, і дивними чарами заворожує всю вуличку... І жариться іскорками болю в Шльоймових оченятах великий неспокій та відвічна туга його дідів-скитальців, туга, що гонила ними, мов зачумленими, по безконечних світових дорогах у погоні за приютом і спокоєм, якого не знайшли ніколи.
Іноземний гість, допитливий турист, підозрілий незнайомець, непроханий приблуда, небезпечний зайда... Реноме мігранта часто залежить не лише від його особистої поведінки в чужому середовищі, а й від етнічного походження і громадянського статусу. У поезії «Іn memorial» Джузеппе Унґаретті (1888-1970) йдеться про долю людини без вітчизни - емігранта, з яким ліричний герой познайомився в невеликому паризькому готелі: цей нащадок емірів-кочовиків полюбив Францію, навіть узяв собі французьке ім´я, та французом так і не став і наклав на себе руки, бо не міг позбутися самотності в багатолюдному європейському місті.
Отож літературний образ мігранта має виміри етичні й політичні, естетичні і гуманістичні: реконструюючи біографії «людей без батьківщини» - вигнанців, біженців, скитальців, література ставить не лише соціальну проблему експатріації і безпритульності, асиміляції і збереження ідентичності, а й ментальні проблеми інакшості, втрати центру, діалогу між тотожністю та відмінністю. Не випадково Роман Іваничук так довго вагався з вибором заголовка свого роману - «Яничари» чи «Мальви» (1968), поки не зупинився на останньому варіанті, який хоч і втрачає ідеологічні акценти, що були актуальні для розуміння асиміляційної національної політики в тодішньому Радянському Союзі, зате набув набагато тривалішого, місткішого символічного змісту, бо пропонує читачеві не однозначно осудливе, а проникливе, вдумливе висвітлення становища людей, котрі, як Марія Самійлиха та її діти, опинилися перед нерозв´язною проблемою особистого вибору у фатальних історичних обставинах.