Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти

Актуальні питання проведення огляду будівель і споруд, які зазнали артилерійських обстрілів та бомбардувань, під час розслідування воєнних злочинів

В умовах військового конфлікту набувають власних особливостей всі процеси в державі. Не є виключенням і процес розслідування кримінальних правопорушень. З одного боку, процесуальний порядок здійснення окремих процесуальних дій та заходів не змінився, але, з іншого боку, дещо змінилася організація і тактика проведення окремих слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій в різних категоріях кримінальних проваджень. Зокрема, розслідування кримінальних правопорушень проти громадського порядку також отримало свою специфіку. Найбільш характерні особливості, з огляду на військові умови, мають кримінальні провадження за фактом вчинення масових заворушень. Це зумовлено рядом обставин: збільшення кількості зброї та вибухонебезпечних речовин; зростання негативно настроєних громадян; вплив російської пропаганди. Тому вважаємо за необхідне дослідити організаційно-тактичні особливості проведення огляду місця події у визначених кримінальних провадженнях в умовах воєнного стану.

Стосовно поняття огляду місця події, то, на нашу думку, найбільш точно та ретельно надав його формулювання Є. Макаренко наступним чином: «...невідкладна слідча дія, спрямована на безпосереднє встановлення, сприйняття, дослідження та фіксацію обстановки місця події (стану, властивостей і ознак матеріальних об’єктів, що перебувають на місці події), слідів злочину та інших фактичних даних, які в сукупності дозволяють зробити ґрунтовний висновок щодо характеру, механізму та мотивів злочину, особи злочинця та інших обставин, які підлягають доказуванню у разі порушення в подальшому кримінальної справи і провадження дізнання чи досудового слідства» [5, с. 12].

В чинному КПК України в ч. 3 ст. 214 законодавець надав можливість уповноваженим особам проводити огляд місця події до внесення відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань [3]. На нашу думку, це дійсно правильне законодавче рішення, адже завдяки цьому на початковому етапі розслідування масових заворушень можливо зібрати максимально велику кількість матеріальної доказової інформації. Особливо це має важливе значення в сучасних умовах - під час масованих обстрілів та інших загарбницьких дій «держави-терориста».

Вважаємо доречною думку М. Єфімова, який наголошує на тому, що «.отримана інформація дозволить слідству спланувати подальші дії: визначитися з кількістю об’єктів для огляду, кількістю слідчих, оперативних працівників, експертів і спеціалістів, використання необхідної техніки, пошукових приладів та ін.» [2, с. 45].

Щодо визначення території місця події, вважаємо найбільш доречною думку А. Лісняка, який зазначив, що «.вся адміністративна територія, де проходили масові заворушення, номінально є місцем події, що фактично складається з десятків, сотень або тисяч локальних місць події, які стосуються конкретних епізодів вчинених кримінальних правопорушень. Для огляду кожного локального місця події утворюється слідчо-оперативна група, до складу якої повинен входити слідчий, який є керівником групи, працівник криміналістичного підрозділу, який виконує функції спеціаліста, працівник оперативних підрозділів. Також до огляду місця події може залучатися дільничний офіцер поліції, що обслуговує територію, яка є місцем огляду, та працівники інших підрозділів, виходячи із обстановки місця події та наявності відповідної кількості спеціалістів (судові медики, кіно-, фотодокументалісти, працівники пожежної, вибухотехнічної, кінологічної та інших служб поліції та інших державних органів). Склад слідчо-оперативної групи та взаємодія її членів регламентовані відомчими наказами МВС України» [4, с. 112]. Як бачимо, науковець виводить склад учасників огляду місця події. Крім того, в умовах воєнного стану для забезпечення безпеки учасників огляду місця події вважаємо необхідним долучати до його проведення спеціалістів вибухотехнічної служби Національної поліції України.

Тобто перелік осіб, які будуть приймати участь у проведенні огляду місця події в умовах військового стану, має, на нашу думку, наступний вигляд:

обов’язкові учасники: уповноважена особа (дізнавач, слідчий, прокурор), працівники підрозділів кримінальної поліції (для охорони місця події, спостереження за поведінкою різних осіб, обстеження прилеглої території, опитування очевидців, проведення оперативно-розшукових заходів), спеціалістів вибухотехнічної служби Національної поліції України;
необов’язкові учасники: співробітник НДЕКЦ за потреби для виявлення та вилучення окремих слідів протиправного діяння; інспектор служби охорони або служби безпеки об’єкта, що оглядається.

Стосовно особливостей огляду місця події у справах про масові заворушення, П. Шалдирван зазначає, що значна кількість учасників безпорядків створює додаткові перешкоди. Вчений також вказує на те, що, «...як правило, учасники заворушень, об’єднані у натовпі спільною метою. Але під час скоєння суспільно-небезпечних дій в процесі масових заворушень неможливо всьому натовпу приймати активну участь у погромі одного об’єкту. Авангард натовпу починає погром чергового об’єкту але більшість з натовпу не може приймати участь в ньому в зв’язку з високою скупченістю їх учасників. Тому в погромах конкретних об’єктів приймають участь окремі, найбільш активні групи осіб з натовпу (хоча такі групи можуть бути досить великими за кількістю). Цьому сприяє окрім кількості учасників заворушень і інші фактори:

в умовах міста натовп не може рухатися широким фронтом;
за «сценарієм» заворушень (якщо він є), об’єкти нападу можуть бути у кількох населених пунктах або в різних кінцях міста, іншого населеного пункту.

За таких умов організатори або активні учасники заворушень можуть умисно розділити натовп (такій поділ може бути і стихійний) на кілька груп (колон), кожна з яких має свої цілі, маршрут руху та конкретні об’єкти» [8, с. 112].

Як вказує М. Єфімов, бувають випадки, коли на місцях погромів знаходять речі, які раніше учасники заворушень отримали в результаті нападу за місцем попереднього погрому і які надалі були використані як знаряддя протиправного діяння - більярдні шари, фрагменти меблів та ін. Автор наголошує на тому, що «.фіксація таких фактів дає слідству можливість у подальшому підтвердити участь конкретної групи учасників заворушень у погромах на кількох об’єктах. У місцях погромів, де руйнуванню піддавалися споруди - там, де були розташовані кафе, казино, ресторани, інші комерційні структури, звертається увага на наявність слідів крові на ґрунті, метальних снарядах, уламках скла. Це можуть бути як наслідки дій охорони, володільців або працівників цих структур, які захищали майно, так і наслідки застосування зброї правоохоронними органами. Це також може бути наслідком отримання травм учасниками масових заворушень в результаті падіння стін, фрагментів даху, скла вітрин та ін. У такому разі під час огляду вилучаються зразки крові» [1, с. 367]. В розрізі вказаного, слід акцентувати увагу на тому, що це може допомогти працівникам поліції у визначенні пріоритетів щодо черговості проведення їх пошуків.

Серед тактичних прийомів, що забезпечують найбільшу ефективність проведення огляду місця події певна група вчених (П. Мінка, К. Чаплинський) визначають наступні: «.правильне визначення меж слідчого огляду; розстановка сил та засобів (їх використання); обрання найдоцільнішого порядку (методу) пересування місцем події під час огляду; визначення тактичних прийомів огляду обстановки місця події та окремих її елементів» [6, с. 63].

Тепер вважаємо розглянути питання щодо визначення меж огляду. Ми вважаємо вірною думку К. О. Чаплинського, який вказує на те, що даний захід є досить важливим на початковому етапі огляду місця події. Науковець наголошує, що «.помилки у визначенні меж огляду допускаються у випадках механічного фіксування слідів і обстановки на місці події, хоча саме характер події та обстановка визначають у кожному конкретному випадку межі території, яку потрібно ретельно оглянути. Через необґрунтоване звуження меж залишаються без огляду ті ділянки місцевості, на яких можуть бути об’єкти, безпосередньо пов’язані зі злочином» [7, с. 25].

З приводу руху по території вчинення масових заворушень під час огляду місця події, то П. Шалдирван зазначає, що «.можна застосовувати як концентричний (від периферії до центра), так і ексцентричний метод: від центра до периферії, коли центром є місце пожежі, погрому, труп або вирва від вибуху» [8, с. 134]. Ми вважаємо, що необхідно застосовувати різні методи пересування по території вчинення масових заворушень в умовах воєнного стану (ексцентричний, концентричний, фронтальний та інші) в залежності від розміру самої території та дій, які були на ній вчинені.

Підсумовуючи, зазначимо, що було досліджено особливості проведення огляду місця події під час розслідування масових заворушень в умовах воєнного стану. Визначено перелік осіб, які можуть приймати участь у проведенні огляду місця події в умовах військового стану. Зокрема, обов’язкові учасники - уповноважена особа (дізнавач, слідчий, прокурор), працівники підрозділів кримінальної поліції (для охорони місця події, спостереження за поведінкою різних осіб, обстеження прилеглої території, опитування очевидців, проведення оперативно-розшукових заходів), спеціалістів вибухотехнічної служби Національної поліції України; необов’язкові учасники - співробітник НДЕКЦ за потреби для виявлення та вилучення окремих слідів протиправного діяння; інспектор служби охорони або служби безпеки об’єкта, що оглядається. З’ясовано, що необхідно застосовувати різні методи пересування по території вчинення масових заворушень в умовах воєнного стану (ексцентричний, концентричний, фронтальний та інші) в залежності від розміру самої території та дій, які були на ній вчинені.

України, що має назву «Злочини проти основ національної безпеки України». До початку повномасштабного вторгнення на територію України 24 лютого 2022 року, дійсно, у зазначеному розділі знаходилися лише норми, що регламентували кримінальну відповідальність за злочини, однак у березні того ж року відбулися зміни в законодавстві, відповідно до яких Кримінальний кодекс України доповнено деякими статтями, серед яких особливе місце займає стаття 111-1 «колабораційна діяльність». Зазначена норма містить 8 частин, серед яких зустрічаються як проступки, так і злочини.

У попередніх роботах ми зазначали, що особливістю ст. 111-1 ККУ є те, що за допомогою неї законодавець значно розширив та уточнив діяння проти національної безпеки України, за які настає кримінальна відповідальність, у тому числі розширив межі кримінальної відповідальності (менш та більш жорсткі санкції, залежно від ступеня небезпечності кримінально-протиправного діяння та його наслідків). Варто звернути увагу і на те, що у колабораційній діяльності, законотворець уточнив і способи її вчинення, оскільки від умов та способів, знаряддя вчинення - залежить і процес доказування, кількість виявлених випадків та притягнутих до кримінальної відповідальності винних осіб [1].

Аналіз статистичних даних Офісу Генерального Прокурора, який свідчив про значну кількість кримінальних правопорушень, у період воєнного стану, проти основ національної безпеки України. Лише у період з січня по жовтень 2022 року обліковано 18748 кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки, серед яких 3169 випадків саме колабораційної діяльності. Серед зазначених облікованих випадків вчинення діяння передбаченого ст. 111-1 ККУ, вручено підозру лише 846 особам, а направлено проваджень до суду - 400 [4]. Різниця між обліковими кримінальними правопорушеннями, кількістю вручених підозр, а також результатом у вигляді направлення процесуальних проваджень до суду - свідчить про низький рівень ефективності доказуваності вчинення колабораційної діяльності, оскільки кримінальне правопорушення має безліч складових, що неможливо зафіксувати і дослідити, долучити до справи як доказ, без спеціальних знань та участі експертів.

Задля успішного розкриття та розслідування зазначених правопорушень важливо мати комплексне уявлення щодо елементів їх криміналістичної характеристики. Серед яких особливу увагу криміналісти приділяють особі злочинця.

Більшість науковців в своїх працях спираються на визначення, надане М. Салтевським, який зазначав, що криміналістична характеристика особи злочинця це такий опис рис зовнішності і внутрішніх властивостей людини, що дозволяє уявити образ людини, її портрет як соціально-біологічної істоти [6].

Ґрунтуючись на науковій літературі та аналізі судово-слідчої практики, можна зазначити, що понад 74 % випадків колабораційної діяльності вчиняються чоловіками, інші - жінками. Така суттєва різниця, за результатами дослідження, ґрунтується на високій латентності жіночої злочинності у даному типі кримінального правопорушення та на специфіці їх професійної діяльності. Кожен другий відомий випадок жіночого колабораціонізму вчиняється у співучасті з чоловіками (які офіційно зареєстровані у шлюбі, є співмешканцями або мали інші стосунки до злочинної діяльності).

Також, вивчаючи матеріали вироків з Єдиного державного реєстру судових рішень, можна зазначити наступне: жодна особа, щодо якої за результатами слідства винесено вирок щодо призначення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність, не має судимості, офіційно не працевлаштована. Також всі засуджені є громадянами і уродженцями України, за одиничними виключеннями (іноді, уродженеці росії, країниагресора), переважно неодружені, деякі мають на утриманні неповнолітніх дітей. На перший погляд ніяких особливостей в зазначених даних, які підвищують ймовірність вчинення протиправних діянь, окрім факту відсутності місця постійної роботи. Однак розглянувши інші рішення суду, ухвали щодо обрання запобіжного заходу, публікації новин ЗМІ тощо, увагу привертають посади, на яких працювали особи до початку повномасштабного вторгнення та після окупації.

Доречно розділити колаборантів за професійною діяльністю на три групи. До першої групи варто віднести тих осіб, які займали керівні посади у будь-якій установі, організації чи закладі, незалежно від типу власності, державних службовців (голови рад ОТГ, правоохоронці, народні депутати та інші). У другій групі потрібно розташувати осіб, які офіційно не працевлаштовані, оскільки це є значним детермінантом злочинності, тому значна кількість безробітних осіб схильна до співпраці з ворогом (з метою отримання коштів, влади, захисту тощо). До третьої групи входять всі ті професії, що не стосуються управління та масової взаємодії з людьми (наприклад, інженер, механік, біолог та інші).

Від професійної діяльності та зайнятості особи значно залежить ймовірність співпраці на користь ворога з його представниками в Україні або безпосередньо, оскільки особи першої групи мають специфічну освіту і відповідні навички, у тому числі впливу на населення через владні повноваження, безробітні - у пошуку будь-якої діяльності для підтримання умов існування (виживання), особи з третьої групи володіють необхідними знаннями і навичками для налагодження виробництва, розробки новітніх технологій проти України, ремонту тощо. Залежно від зайнятості і різновиду професії, освіти - у особистості колаборанта різняться ознаки щодо яких необхідно бути більш уважними. Це стосується і зміни у поведінці, зайнятості, інтересах та майнового стану особи, характеристики у суспільстві та частота взаємодії з іншими особами.

Демографічний фактор також впливає на поширеність і характер колабораційної діяльності як кримінально протиправного діяння, оскільки від ситуації на території держави залежить поведінка людей, психологічний тиск і вплив під час прийняття рішень, фізичні спонукання - не утворюють складу кримінального правопорушення за ст. 111-1 ККУ, відповідно до чинного законодавства, тому варто враховувати і демографічне розташування суб’єкта колабораційної діяльності, місце народження, проживання його та його родичів, близьких, друзів. На основі аналізу судових рішень та матеріалів кримінальних справ, з’ясовано, що виявлено більше фактів порушення зазначеної норми кримінального права на тимчасово окупованих територіях України, але остаточним показником доведення вини підозрюваних у вчиненні колабораційної діяльності, що становить значну небезпеку для основ національної безпеки держави, її цілісності та суспільства, яке проживає на її території. З 35 вироків, винесених судом за результатами досудового розслідування зазначеного кримінального правопорушення (проступків і злочинів) за ст. 111-1 ККУ, у Сумській області - 8, Харківській та Одеській по 7, Житомирській - 5, по 1 вироку в Полтавській, Чернігівській, Дніпропетровській, Миколаївській областях.

Понад 50 % осіб які здійснюють колабораційну діяльність є уродженцями Луганської, Донецької області, але змінили після окупації місце проживання або продовжують злочинну діяльність на окупованій території однієї з областей України. Особа колаборанта охоплює майже всі вікові категорії, оскільки при вчиненні колабораційної діяльності суттєвий вплив має мета кримінально-протиправного діяння, засоби та способи його вчинення, умови і причини. У відомих випадках колабораційної діяльності можемо зустріти відомості про суб’єкта зазначеного кримінального правопорушення 54 років, 23 чи 29 років. Колабораційна діяльність охоплює значне коло осіб різної вікової категорії, однак із відомих випадків - жодного неповнолітнього та особи, вік якої перевищує 65 років. Встановлення таких вікових обмежень буде помилковим, оскільки у неповнолітніх великий відсоток прихованої злочинності, як і у осіб похилого віку. Ці категорії осіб вважаються найбільш вразливими, а тому зазначені не розглядаються як суб’єкти колабораційної діяльності без суттєвих доказів добровільності кримінально-протиправного діяння за ст. 111-1 ККУ. Сімейний стан впливає на вчинення колабораційної діяльності переважно в тих випадках, коли кримінальне правопорушення вчиняється подружжям у співучасті.

Підсумовуючи, зазначимо, що особо злочинця, як один із визначальних елементів криміналістичної характеристики, переважно представлена громадянами України, офіційно не працевлаштованими, до початку повномасштабного вторгнення займали керівні посади у будьякій установі, організації чи закладі, незалежно від типу власності; іноді мають специфічну освіту; без судимості; охоплюють майже всі вікові категорії (від повноліття до 65 років); проживають в областях, прилеглих до окупованих, в деяких випадках змінили місце проживання або продовжують злочинну діяльність на окупованій території нашої держави.