Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти

Кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність у формі публічного заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України

У зв’язку з військовою агресією російської федерації 03 березня 2022 року Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального кодексу України, а саме доповнила його ст. 111-1 «Колабораційна діяльність» [1]. Дана стаття Кримінального кодексу містить 8 частин та примітки.

Зокрема, ч. 1 ст. 111-1 КК України передбачає кримінальну відповідальність за: «Публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державоюагресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією державиагресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України» [2]. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом [2]. Отже, правовими (юридичними) підставами кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність у формі публічного заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України є діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК.

Склад кримінального правопорушення передбачений ч. 1 ст. 111-1 КК, як і будь-який інший, складається з наступних елементів: об’єкт кримінального правопорушення, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.

Родовим об’єктом кримінального правопорушення, виходячи з розташування статті, виступають суспільні відносини у сфері охорони основ національної безпеки України. Національна безпека (ст. 1 ЗУ «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року) - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров’я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення

свободи слова та інформаційної безпеки, кібербезпеки та кіберзахисту, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв’язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам [3].

Безпосереднім основним об’єктом виступають суспільні відносини в сфері захисту. державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України.

З об’єктивної сторони кримінальне правопорушення може вчинятися в одній із наступних форм:

  • публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України;
  • публічне заперечення громадянином України встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України;
  • публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора;
  • публічні заклики громадянином України до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора;
  • публічні заклики громадянином України до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.

ПУБЛІЧНИЙ, тобто який відбувається в присутності публіки, людей; прилюдний [4].

ЗАПЕРЕЧЕННЯ, я, с. - невизнання існування, значення, доцільності чого-небудь [5].

В примітці до ст. 111-1 КК законодавець роз’яснює, що публічним вважається поширення закликів або висловлення заперечення до невизначеного кола осіб, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації [6].

Таким чином під публічним запереченням громадянином України здійснення збройної агресії проти України слід розуміти висловлення невизнання громадянином України здійснення збройної агресії проти України, яке відбувається в присутності публіки, людей; прилюдно, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації.

Під публічним запереченням встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України слід розуміти невизнання громадянином України встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, яке відбувається в присутності публіки, людей; прилюдно, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації.

ЗАКЛИК у, ч. - звертання до певної групи людей, у якому в стислій формі висловлено провідну ідею часу, політичну вимогу, завдання; відозва, гасло [6].

Тобто під публічними закликами в цій статті слід розуміти звертання до невизначеного кола осіб, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора; до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора; до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.

Кримінальне правопорушення вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із дій вказаних в диспозиції зазначеної статті.

Суб’єктом кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України є фізична осудна особа, яка на момент вчинення кримінального правопорушення досягла віку з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність і яка є громадянином України.

Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України [7].

Кримінальна відповідальність за вчинення цього кримінального правопорушення може наставати лише з 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується умисною формою вини у вигляді тільки прямого умислу. Громадянин України усвідомлює, що він публічно заперечує здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічно закликає до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України і бажає так діяти.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що норма, передбачена ч. 1 ст. 111-1 КК є формальним складом кримінального правопорушення, яке вважається закінченим з моменту вчинення дій вказаних законодавцем в диспозиції статті.