Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти
Верховенство права як один із принципів формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони
У п. 3 ст. 2 Закону України «Про національну безпеку України» суб’єкт законотворчості наводить перелік основних принципів формування державної політики у сфері національної безпеки і оборони, в якому першим із них визначив верховенство права [1]. Однак законодавець обмежився лише вказівкою на цей принцип, а зміст його залишив не розкритим. З огляду на це існує нагальна потреба у доктринальному аналізі вказаного принципу.
Мета даного дослідження - розкриття змісту принципу верховенства права в аспекті формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони України.
У попередніх дослідженнях на основі досягнень національної правової доктрини, здобутків юридичної науки держав світу, які обстоюють ідею панування права та визнання людини найвищою соціальною цінністю, а також практики рішень Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини нами було з’ясовано змістовне наповнення принципу верховенства права в контексті організації та функціонування органів охорони правопорядку України. Було встановлено, що його складають такі незаперечні вимоги, а саме:
- визнання пріоритетності, домінування, визначальної ролі прав людини у діяльності органів охорони правопорядку України, оскільки принцип верховенства права прямо закріплено в ст. 8 Конституції України,
- в преамбулі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та втілено в усіх статтях цього міжнародного акта, що його зобов’язались виконувати та дотримуватись держави-члени Ради Європи;
- поширюваність пріоритетності цього принципу на діяльність усієї системи правоохоронних органів України, включно і підсистеми органів охорони правопорядку;
- правова певність, визначеність (^аісейатїу) становища як посадових і службових осіб органів охорони правопорядку України, так і контрагента в особі іншої сторони правоохоронних відносин;
- обсяг будь-якого правового розсуду посадових і службових осіб органів охорони правопорядку України та спосіб його здійснення мають бути з достатньою ясністю визначені законом;
- неприпустимість затримання особи на невизначений і непередбачуваний строк, якщо воно не ґрунтується на законі чи судовому рішенні;
- наявність громадської довіри як до судів, так і до правоохоронних органів України як ефективних захисників справедливості;
- безвиняткова можливість доступу до органів охорони правопорядку України у разі порушення конституційних прав і свобод людини в результаті вчинення відносно них кримінального злочину чи адміністративного правопорушення;
- наявність прокурорського нагляду (за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, а також нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян) та судового контролю за діяльністю органів охорони правопорядку України;
- підпорядкованість судовому рішенню, безвиняткова обов’язковість його виконання всіма органами охорони правопорядку України, їхніми службовими і посадовими особами;
- забезпечення органами охорони правопорядку України, у разі застосування ними вогнепальної зброї, швидкого й ефективного розслідування справи їхніми слідчими підрозділами, «аби підтримувати громадську довіру з додержання ними верховенства права» [2, с. 128-132].
Такого ж доктринального аналізу вказаний принцип потребує і в аспекті формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони. Здійснений аналіз змісту Закону України «Про національну безпеку України» свідчить про те, що законодавець надав лише фрагментарне уявлення про складові досліджуваного принципу. У цьому нормативно¬правовому акті знайшли своє відображення такі елементи принципу верховенства права, як:
- захищеність прав і свобод людини і громадянина (при визначенні терміна «громадська безпека і порядок») (п. 3 ч. 1 ст. 1);
- демократичний цивільний контроль - комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів України правових, організаційних, інформаційних, кадрових та інших заходів для забезпечення верховенства права, законності, підзвітності, прозорості органів сектору безпеки і оборони та інших органів, діяльність яких пов’язана з обмеженням у визначених законом випадках прав і свобод людини, сприяння їх ефективній діяльності й виконанню покладених на них функцій, зміцненню національної безпеки України (п. 5 ч. 1 ст. 1);
- гарантування захищеності життєво важливих для держави, суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина (трактуючи термін «стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України») (п. 23 ч. 1 ст. 1);
- формування та реалізація державної політику у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, що покладається на Міністерство внутрішніх справ України (п. 1 ч. 1 ст. 18);
- забезпечення громадської безпеки і порядку, охорона прав і свобод людини (покладається на Національну поліцію України (п. 4 ч. 1 ст. 18);
- забезпечення державної безпеки, здійснення неухильного дотримання прав і свобод людини і громадянина (покладається на Службу безпеки України) (ч. 1 ст. 19 Закону) [1] .
Більш продуктивним у пізнавальному плані є зв’язок вищезазначеного Закону України і Стратегії національної безпеки України [3]. Остання є документом, що визначає актуальні загрози національній безпеці України та відповідні цілі, завдання, механізми захисту національних інтересів України та є основою для планування і реалізації державної політики у сфері національної безпеки (п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону) [1].
Слід відзначити, що повна назва документу, що розглядається - Стратегія національної безпеки України «БЕЗПЕКА ЛЮДИНИ - БЕЗПЕКА КРАЇНИ», затверджена Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020, підкреслює пов’язаність безпеки держави насамперед з безпекою особи.
Перше речення Розділу I документу під назвою «Пріоритети національних інтересів України та забезпечення національної безпеки, цілі та основні напрями державної політики у сфері національної безпеки» віддзеркалює зміст ст. 3 Конституції України. У ньому підкреслюється, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю в Україні, а реалізація цієї конституційної норми Конституції України визнається головною метою державної політики національної безпеки (п. 1).
Складовими принципу верховенства права є й інші положення Стратегії національної безпеки України, що торкаються:
- захисту прав, свобод і законних інтересів громадян України (п. 5);
- утвердження конституційного принципу верховенства права, рівності усіх перед законом (п. 46);
- ефективного доступу до правосуддя, необхідності удосконалення досудового розслідування кримінальних правопорушень, судового розгляду кримінальних проваджень та виконання призначених судами покарань (п. 46 Розділу );
- забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків для реалізації та розвитку їх здібностей та потенціалу, а також сприяння безбар’єрності у різних аспектах життя людини (п. 57);
- забезпечення права людини на охорону здоров’я, що охоплює собою популяризацію здорового способу життя, попередження захворювань, раннє діагностування, якісне комплексне лікування, реабілітацію з перших днів захворювання, паліативні послуги, розвиток трансплантації, належне медикаментозне забезпечення, впровадження стандартів доступних і якісних медичних послуг (п. 57) [3].
Отже, аналіз вищевказаних нормативних джерел дають можливість розкрити зміст принципу верховенства права в аспекті формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони України. Його складають такі незаперечні вимоги:
- пріоритетність прав і свобод людини та громадянина при формуванні державної політики у сфері національної безпеки і оборони України (включно і права людини на охорону здоров’я);
- дотримання рівних можливостей жінок і чоловіків та сприяння безбар’єрності у різних аспектах життя людини;
- поширюваність пріоритетності досліджуваного принципу на діяльність органів сектору безпеки і оборони, включно і на Міністерство внутрішніх справ України, Національну поліцію України та Службу безпеки України;
- обсяг будь-якого правового розсуду посадових і службових осіб органів сектору безпеки і оборони України та спосіб його здійснення повинні бути з достатньою ясністю визначені законом;
- наявність демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони (здійснюється Главою держави - Президентом України, Парламентом України, Радою національної безпеки і оборони України, Урядом - Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, судами, громадянами та їх об’єднаннями (громадський нагляд);
- у разі порушення прав і свобод людини - доступ до правосуддя, до судового розгляду кримінальних проваджень та виконання призначених судами покарань.