Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти
Запровадження обігу цивільної вогнепальної зброї в Україні: перспективи нормативного регулювання та нові виклики для поліції
Закон про зброю в Україні намагаються ухвалити останні років 20, але питання легалізації зброї надто чутливе й дискусійне, тому на політичному рівні це надто складно. Тим часом зброя в Україні є, і регламентує її обіг Міністерство внутрішніх справ України. З початком збройної агресії російських військ на територію України з 24 лютого 2022 року в черговий раз постало питання доцільності та можливості запровадження обігу цивільної вогнепальної зброї для самозахисту, захисту своїх сімей від посягання, однак без сумніву під чітким та прозорим державним контролем такого обігу [1].
Природньо, що кожен громадянин України хоче мати законні умови для захисту свого майна, для захисту та забезпечення прав й законних інтересів щодо забезпечення державного контролю за об’єктами дозвільної системи і вогнепальна зброя є найефективнішим засобом реалізації громадянами конституційного права на самозахист. На теперішній час, більшість країн світу забезпечили своїх громадян даним правом на захист себе, свого здоров’я, життя від злочинних посягань і це хоч і не значно, але призвело до зменшення кількості насильницьких злочинів проти особи та власності.
Оволодіння нашими захисниками, частина з яких була до війни (24 лютого 2022 року) цивільними особами існуючими в Україні та новітніми зразками вогнепальної зброї, які надають нам міжнародні партнери відкидає скепсису щодо неможливості поширення вогнепальної цивільної зброї серед свідомого населення України, яке досягло певного дозвільного віку в силу необхідності довгого та тривалого оволодіння навиками зберігання, володіння, користування та застосування цієї зброї. Тому військова агресія, на нашу думку, тільки сприяла пришвидшенню необхідності запровадження обігу цивільної вогнепальної зброї і маємо сподівання що такий порядок буде запроваджений, але виключно після завершення війни і перемоги України. Натомість якщо у воєнний час контроль за обігом вогнепальної зброї, яка використовується для відбиття збройної агресії покладається на військових, тобто на ЗСУ, то в мирний час такий контроль мають забезпечувати МВС, а саме підрозділи Національної поліції.
Слід зауважити, що на сьогодні єдиного законодавчого акта, яким би були урегульовані питання обігу зброї, в тому числі вогнепальної, в Україні не ухвалено. Історія формулювання законодавства про зброю в Україні зараз як і дискусії щодо її вільного (умовно вільного) обігу триває з моменту набуття Незалежності України. На цей час в різні періоди було підготовлено понад 7 проєктів, що мали різні назви від Закону «Про зброю» до «Про цивільну зброю і боєприпаси», які на різних стадіях законотворчого процесу були відхилені, причиною чому була відсутність політичної волі щодо запровадження права отримання вогнепальної зброї цивільними особами. Та й громадська думка щодо унормування такого права є неоднозначною.
25 травня 2022 року уряд запустив у Дії онлайн-опитування громадян щодо легалізації носіння вогнепальної зброї цивільними особами. У ньому взяли участь понад мільйон 700 користувачів застосунку, як наслідок: 62 % учасників підтримали легалізацію зброї для особистого захисту; 19 % проти обігу зброї серед цивільного населення; 18 % підтримують варіант «для спеціальних потреб».
Водночас на сьогодні у зв’язку з повномасштабним військовим вторгненням на територію України ситуація змінилась, і ми, як ніколи, близькі до ухвалення закону про зброю, адже Верховною Радою України було взято за основу проєкт Закону «Про право на цивільну вогнепальну зброю», метою якого є посилення дотримання режиму законності в питаннях визначення правового режиму власності на зброю, закріплення основних прав та обов’язків громадян і юридичних осіб щодо виробництва, набуття, володіння, розпорядження та використання зброї і боєприпасів, врегулювання інших суспільних відносин, що безпосередньо з цим пов’язані [2], хоча паралельно здійснюється аналіз альтернативного проекту № 5708-1, які мають багато спільних положень [3].
Подані законопроекти були спрямовані не лише на підвищення рівня професіоналізму правоохоронних органів, але й підвищення рівня захищеності населення та діяльності правоохоронних органів України.
Слід зазначити, що автори законопроектів пропонують встановити такі категорії цивільної вогнепальної зброї: автоматична вогнепальна зброя під групою А; гладко ствольна коротко ствольна вогнепальна зброя під групою В (у разі ухвалення законопроекту № 5708 таку зброю зможуть отримати тільки особи, чия діяльність пов’язана з ризиком для життя і здоров’я: судді, прокурори, поліцейські, приватні виконавці, приватні детективи, нотаріуси, адвокати, журналісти, працівники органів державного екологічного контролю, працівники спеціальних підрозділів органів охорони навколишнього природного середовища); коротко ствольна вогнепальна зброя під групою С (автори законопроекту № 5708 пропонують дозволяти володіння такою зброєю лише спортсменам, старшим за 18 років, які не рідше двох разів на рік брали участь у змаганнях у складі збірних України і мають звання майстра спорту в цьому напрямі); довгоствольна вогнепальна гладко ствольна зброя під групою D (головною особливістю даної категорії є те, що право на зброю, у разі ухвалення законопроекту, буде у громадян з 18 років, які пройшли спеціальне навчання); довгоствольна вогнепальна нарізна і комбінована вогнепальна зброя під групою Е (дану категорію автори законопроекту пропонують дозволити отримувати громадянам старше 25 років, яких не притягували до адміністративної відповідальності за порушення правил зберігання, носіння або перевезення нагородної, вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї). Посвідчення власника зброї пропонують видавати спершу на 3 роки, а кожне наступне чи продовжене - на 5 років. Цей документ не зможуть отримувати громадяни, у яких судимість або медичні протипоказання [3].
Законопроекти, котрі подані до Верховної Ради України, передбачають подібні механізми регламентації порядку набуття у власність цивільної зброї, її спадкування, зберігання, носіння, транспортування, використання, вилучення, знищення тощо. Але вони мають і певні відмінності. По-перше, це стосується коротко ствольної зброї (пістолетів і револьверів). Законопроект № 5708 пропонує, щоб таку зброю могли придбати лише спортсмени, які в подальшому мають зберігати її винятково в тирі та не мають право носити поза місцем проведення спортивних заходів, альтернативний же проект № 5708-1 пропонує надавання можливості придбати таку зброю фактично всім охочим, приховано носити її із собою (окрім зон, вільних від зброї) та зберігати в себе вдома [3]. По-друге, є відмінність в прийнятті Єдиного реєстру зброї, держателем якого, за задумом авторів законопроекту № 5708, має бути Міністерство внутрішніх справ України (яке веде всі подібні обліки), а в законопроекті № 5708¬1 реєстр хочуть передати до Мін’юсту. Але в той же час, Міністерство юстиції України обґрунтовано відмовилося стати держателем Єдиного реєстру цивільної зброї й запропонували залишити підпорядкування реєстру Міністерству внутрішніх справ України.
Таким чином, нормативно-правове регулювання потребує чітких вимог та дій, особливо в теперішній період правового режиму дії воєнного стану на території України.
Разом з запровадженням законодавчих підстав обігу вогнепальної цивільної зброї потребує опрацювання та розробка порядку створення та ведення Єдиного державного реєстру цивільної вогнепальної зброї в Україні. Адже саме наявність чіткої реєстраційної бази, наприклад, з досвіду зарубіжних країн, з моменту забезпечення громадянам права на самозахист за допомогою цивільної вогнепальної зброї, сприяла зменшенню кількості насильницьких злочинів проти особи та корисливо-насильницьких злочинів проти власності таких країн як Балтія, Грузія, Фінляндія, Швейцарія. Законопроект № 5708 також передбачає порядок отримання посвідчення власника зброї для фізичної особи, де головною вимогою є надання довідки (висновку) про відсутність медичних протипоказань для отримання посвідчення власника зброї [3].
Таким чином слід акцентувати увагу на тому, щоб легалізація права володіння цивільною вогнепальною зброєю повинна запроваджуватись в разі наявності чіткого нормативно-правового регулювання та практики дотримання головних принципів: забезпечення легального обігу вогнепальної зброї та жорсткого контролю за її реалізацією в спеціалізованих ліцензованих закладах торгівлі; створення та забезпечення ведення, в тому числі захисту єдиного реєстру вогнепальної зброї; максимальна ідентифікація власників такої зброї; унеможливлення формальних процедур отримання дозволу на зброю; створення можливостей для навчання власників зброї та надання відповідних документів, які підтверджують високий рівень таких знань та вмінь; належний контроль за дотриманням умов та правил зберігання, перевезення та використання такої мисливської зброї, перевірки не повинні мати формальний характер, походження патронів які використовуються для відстрілу з цієї зброї, повинно бути легальне, патрони повинні бути дозволеного маркування, без дообладнання та переробки з метою посилення бойової дії; запровадження процедури зупинення та позбавлення дозволу на зброю; використання електронних ресурсів, зокрема мобільного застосунку «Дія» для інформування власників зброї про необхідність продовження терміну дії дозволів на зброю, оформлення договорів страхування, проведення періодичного огляду або відстрілу зброї тощо [5, с. 159].
Також необхідно акцентувати увагу на тому, що в Законі потрібно чітко врегулювати деякі питання, наприклад, щодо повноважень суб’єктів єдиного державного реєстру цивільної вогнепальної зброї, а також прописати чіткі умови використання цивільної вогнепальної зброї для самозахисту свого здоров’я, життя та права власності, які в свою чергу тісно переплітаються з основами господарської діяльності у сфері обігу (обороту) цивільної вогнепальної зброї і боєприпасів. В законі потрібно чітко окреслити загальні засади володіння та користування цивільною вогнепальною зброєю і боєприпасами іноземцями та особами без громадянства на території України, їхні права та обов’язки та передбачити державний контроль у сфері обігу цивільної вогнепальної зброї. Важливим є і питання щодо тимчасового ввезення цивільної вогнепальної зброї і боєприпасів на територію України та тимчасового вивезення цивільної зброї і боєприпасів з території України, в умовах воєнного стану, адже воно важливе для безпеки громадян та держави [6, с. 15].
Проте, до сьогодні лишаються невирішеними питання, пов’язані з концептуальними засадами протидії організованій злочинності з урахуванням сучасних тенденцій, викликів та загроз.
Складовою частиною системи нормативно-правового забезпечення діяльності з протидії організованій злочинності є Закон України від 30 червня 1993 р. «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» [1].
Однак, на наш погляд, натепер цей Закон, неодноразово видозмінений, не відповідає сучасним реаліям і потребам правоохоронних органів щодо протидії організованій злочинності. Він «не встигає» за динамікою національних та світових суспільних процесів, динамікою реформування суспільства і держави, судових, правоохоронних та правозахисних органів, стрімким прийняттям ряду нормативно-правових актів з питань протидії корупції та організованій злочинності, удосконалення механізмів протидії легалізації (відмиванню) майна, наркозлочинності, торгівлі людьми тощо.
Серед основних напрямів удосконалення (оновлення) закону про протидію організованій злочинності, важливо виокремити такі:
1) формулювання концептуальних термінів, що вживатимуться у законі та основні напрями його реалізації;
2) визначення системи принципів протидії організованій злочинності;
3) розширення правової основи такої протидії з урахуванням як актуального національного законодавства, так і ряду міжнародно-правових актів, ратифікація яких визначила певні зобов’язання України щодо боротьби з організованою злочинністю та її транснаціональними проявами;
4) окреслення загальних засад міжнародної співпраці;
5) закріплення чітких інструментів захисту прав і свобод фізичних та юридичних осіб, відповідних гарантій у зв’язку зі здійсненням заходів протидії організованій злочинності;
6) інші напрями.
Із цих позицій, а також враховуючи неузгодженість Закону № 3341-ХІІ за вказаними позиціями, зокрема, з такими нормативно-правовими актами як:
- Закон України від 20 березня 2003 р. «Про боротьбу з тероризмом» [2];
- Закон України від 23 грудня 1993 р. «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» [3];
- Закон України від 20 вересня 2011 р. «Про протидію торгівлі людьми» [4];
- Закон України від 06 грудня 2019 р. № 361-ХІ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» [5], пропонуємо базовий Закон № 3341 -ХІІ викласти як «Про організаційно-правові основи протидії організованій злочинності» та врахувати такі пропозиції: доповнити статтею «Визначення термінів», де закріпити такі поняття як «організована злочинність», «протидія організованій злочинності», «ризик національної безпеки, зумовлений організованою злочинністю», «управління ризиками національної безпеки, зумовленими організованою злочинністю», «оцінка загроз у сфері протидії організованій злочинності».
Основною метою цього Закону визначити «створення організаційно-правових основ протидії організованій злочинності та забезпечення безпеки особи, суспільства і держави від загроз, пов’язаних з організованою злочинністю».
Визначити, що систему державних органів у сфері протидії організованій злочинності становлять:
- державні органи, що здійснюють протидію організованій злочинності;
- державні органи, що беруть участь у протидії організованій злочинності.
До державних органів, що здійснюють протидію організованій злочинності відповідно до передбаченої законом компетенції, належать:
- Прокуратура України;
- Національна поліція;
- Державне бюро розслідувань;
- Національне антикорупційне бюро;
- Бюро економічної безпеки України;
- Служба безпеки України.
Участь у протидії організованій злочинності відповідно до передбаченої законом компетенції беруть розвідувальні, правоохоронні (крім зазначених), контролюючі та інші державні органи, що сприяють державним органам, які здійснюють протидію організованій злочинності, у виконанні визначених цим Законом завдань.
Закріпити в Законі повноваження РНБО у сфері протидії організованій злочинності, зокрема: прийняття рішень щодо визначення концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки України від загроз, пов’язаних з організованою злочинністю, затвердження Стратегії протидії організованій злочинності, а також розробки проектів державних програм, доктрин, законів України, Указів Президента України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з відповідних питань.
Закріпити в Законі повноваження КМУ у сфері протидії організованій злочинності, зокрема: забезпечення реалізації державної політики у цій сфері та створення правових та організаційних засад ефективної протидії організованій злочинності.
Закріпити в Законі повноваження прокуратури України у сфері протидії організованій злочинності з урахуванням функцій, визначених Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Законами України «Про прокуратуру» та «Про оперативно-розшукову діяльність».
Визначити превентивні заходи впливу і підстави їх застосування до фізичних та юридичних осіб з дотриманням принципів законності, захисту прав і свобод, гуманності, а також принципу поєднання переконання і примусу, зокрема якщо їх дії створюють умови для виникнення чи реалізації загроз, пов’язаних з організованою злочинністю.
Включити до заходів щодо забезпечення протидії організованій злочинності можливості створення та використання спеціально утворених підприємств, установ, організацій (ч. 1 ст. 273 КПК України).
Узгодити положення розділу Закону щодо інформаційного забезпечення протидії організованій злочинності з положеннями, викладеними у постанові Кабінету Міністрів України від 26 січня 2022 року № 59 «Деякі питання запровадження в діяльність центральних органів виконавчої влади системи оцінки SOCTA Україна» [6], а саме, у «Порядку збирання і узагальнення інформації та здійснення оцінювання загроз організованої злочинності та тяжких злочинів відповідно до системи оцінки SOCTA Україна».
Із урахуванням Стратегії боротьби з організованою злочинністю (схвалена розпорядженням КМУ від 16 вересня 2020 р. № 1126-р) [6] та Плану заходів з її реалізації (затверджений розпорядженням КМУ від 27 вересня 2022 р. № 850-р) [8] при розробці законопроєкту про внесення змін до Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» слід врахувати положення, викладені:
- у проєкті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Службу безпеки України» щодо удосконалення організаційно-правових засад діяльності Служби безпеки України» (реєстр. № 3196-д від 26.10.2020), який Верховною Радою України у першому читанні було прийнято за основу;
- у проєкті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про організаційно- правові основи боротьби з організованою злочинністю» (реєстр. № 7043 від 14.02.2022).