Тифлопсихологія
3.5. Особливостi трудової діяльності, вибору майбутньої професії та профорієнтації осіб з глибокими порушеннями зору
Труд є основною формою діяльності людини, спрямованою на перетворення природи і самої себе.
В труді, як і в навчанні, здійснюється всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей людини, становлення її особистості. В процесі трудового навчання та виховання у сліпих та слабозорих учнів формується активна життєва позиція та такі риси характеру, як принциповість, виваженість, чесність, сила волі, які дозволяють їм брати участь у суспільно-корисній діяльності. У процесі трудової діяльності учні усвідомлюють її соціальне значення як суспільної необхідності і першої життєвої потреби людини.
Проблеми оволодіння сліпими і слабозорими прийомами трудової діяльності та її компенсаційно-корекційне значення у розвитку особистості було предметом ряду досліджень у тифлопсихології та тифлопедагогіці.
Так, з’ясовано, що важливою умовою формування готовності до праці є вироблення у сліпих та слабозорих способів перевірки результатів своєї праці за допомогою дотику і слуху, вміння самостійно оцінювати і корегувати якість роботи.
Проте сліпі діти дошкільного і молодшого шкільного віку не спроможні самостійно контролювати та оцінювати результати праці. Вони плутають оцінку результатів праці з оцінкою старанності і витраченого часу, необхідного для виконання певної роботи.
Незряча дитина не вміє самостійно визначити мету діяльності і не прагне її завершити. Її цікавить сам процес діяльності з даними їй предметами праці. Для виконання трудової дії їм необхідно допомогти оволодіти знаряддям та об’єктом праці та технічними прийомами роботи.
Досягнення результату діяльності пов’язане з передбаченням послідовності дій, тобто з елементами планування. Планування трудової діяльності, особливо на початку роботи, беруть на себе вчитель і вихователь, звертаючи увагу дітей на те, щоб для праці було підготовлене все необхідне, щоб діти уявляли послідовний ряд операцій, які треба буде виконати. Поступово це стає предметом самостійної діяльності дітей.
Колективна праця викликає ще більші ускладнення у сліпих та слабозорих дітей, адже при її виконанні потрібен контроль за діями товаришів. Для цього дітей потрібно навчити використовувати всі збережені аналізатори, привчити обговорювати свої власні дії та дії інших в процесі виконання спільного завдання.
Колективна праця разом зі зрячими також має своєрідності, оскільки вони часто відсторонюють сліпих від діяльності, вважаючи їх нездатними виконувати навіть ті трудові доручення, з якими незрячі легко справляються.
При загальній позитивній установці до праці у сліпих та слабозорих дітей часто просто не сформовані поняття про неї. Наприклад, у висловлюваннях дітей про таку рису характеру людини, як працьовитість, вони, визначаючи її як в цілому позитивну, при цьому не вірять в свої можливості, вважають трудову діяльність для себе безперспективною і проявляють негативізм до самого процесу навчання, а нерідко і відмову від праці.
Ідею розробки спеціальних методик навчання трудових умінь незрячих дітей розвивали багато тифлопедагогів. Зокрема доведено, що цей дуже складний процес включає в себе, з одного боку, сприймання та мислення, а з другого — розвиток координації та моторики рук. При виконанні трудових операцій права рука стає виконавчою, а ліва — контролюючою. Таким чином, кооперація вищих психічних функцій і збережених органів чутливості (в даному випадку — дотику) розвиває компенсаторні можливості організму: інтелектуальні, сенсорні та виконавчі.
Особливості предметно-практичної трудової діяльності при глибоких порушеннях зору вивчав І.С. Моргуліс (10). На відміну від попередніх положень І.С. Моргуліс не відокремлював сенсорні дії від виконавчих, називаючи їх “виконавчими сенсорними”, тобто складовими однієї дії, яка у сліпих має бути завжди усвідомленою. Відокремлення сенсорних дій від виконавчих розриває їх зв’язок з інтелектуальними, а це не забезпечує реальної компенсації і відображує однобічні позиції сенсомоторної культури.
І.С. Моргуліс запропонував створювати такі умови розвитку сенсорних дій, які включають виконання практичних дій поряд з інтелектуальними у різноманітних видах діяльності, при спеціально побудованому педагогічному керівництві.
Трудова діяльність сліпих школярів розвивається в чотири етапи: початковий орієнтовний; планування послідовності операцій; власне практичних дій; оцінювання результатів. Педагогічне керівництво цією діяльністю потрібне на всіх етапах і має свою специфіку. На початковому етапі, вчитель допомагає створити образ кінцевого результату дії, до якого треба прагнути; на другому етапі дитині спочатку подається алгоритм дій, який надалі вона використовує самостійно, привносячи творчі компоненти; на третьому етапі необхідний показ виконання кожної конкретної дії в її послідовності, але з поступовим переходом до самостійного виконання і контролю; і на четвертому етапі продовжується складна сенсорно-інтелектуальна робота, коли дитина повинна порівняти результати своєї діяльності із зразком і оцінити їх.
При організації трудового навчання сліпих дітей важливе значення має рівень опанування ними самообслуговуванням, оскільки навіть оволодіння елементарними вміннями вимагає від дитини складних розумових дій аналізу і синтезу та фізичних зусиль. Таким чином, самообслуговування стає переломним моментом у трудовому навчанні, оскільки тут закладається основа до оволодіння трудовими операціями.
При цьому слід наголосити на необхідності широкого використання всіх можливостей спеціалізованого дошкільного та шкільного закладу: заняття з обслуговуючої праці та різноманітні виховні заходи (індивідуальні корекційні заняття, змагання та конкурси, гуртки та об’єднання за інтересами). Успішність цієї роботи залежить від використання спеціальних методик, які враховують психофізичні можливості дітей та від наявності позитивного ставлення дітей до самообслуговуючої праці.
Т.П. Свиридюк (17) в експериментальних дослідженнях встановила рівні сформованості вмінь та навичок самообслуговування сліпих та слабозорих дошкільників старшого віку. Так, високого рівня опанування програмним матеріалом з обслуговуючої праці показали лише 40% дітей, причому у інших дітей відмічалась відсутність інтересу до неї. Причиною цього, на думку Т.П. Свиридюк, є розходження у виховному впливі батьків та дитячого садка. Т.П. Свиридюк запропонувала у навчанні сліпих дітей дошкільного віку використовувати такі прийоми: показ виконання кожної конкретної дії в її послідовності; багаторазове повторення дій самою дитиною при допомозі дорослих; словесне пояснення, виконання дій за словесною інструкцією. Але, за думкою автора, ці прийоми стають більш ефективними при їх використанні як в індивідуальних, так і в групових формах роботи в комплексі з іншими виховними та навчальними заходами, які забезпечують емоційне ставлення, формують інтерес до праці.
Проблема навчання обслуговуючій праці дітей молодшого шкільного віку стала предметом досліджень В.І. Андрієнко (3). Навчання самообслуговуванню він розглядає в контексті елементарної реабілітації в процесі соціалізації школярів з глибокими порушеннями зору. На відміну від попередників, В.І. Андрієнко створив методику навчання трудовим операціям діяльності сліпих, яка включає в себе використання спеціальних технічних засобів. Обґрунтування необхідності створення такої методики криється в недоліках сенсорного розвитку сліпих дітей: недостатній точності, швидкості, координації рухів, що ускладнює процес оволодіння учнями трудовими уміннями і навичками.
Наші дослідження (15, 18), присвячені корекційній спрямованості навчання обслуговуючій праці сліпих дітей старшого шкільного віку, показали залежність рівня сформованості трудових знань та вмінь від глибини порушення зору, від наявності попереднього досвіду, який можна використовувати в педагогічному процесі як базовий для набуття нових, від організації педагогічного процесу. При цьому було встановлено, що рівень трудових знань і вмінь сліпих школярів значно нижчий від зрячих однолітків і не відповідає вимогам підготовки їх до життя. Сліпі діти, в основному, добре орієнтуються в тих ситуаціях, які пов’язані з щоденним життям школи-інтернату, і можуть їх закріпити в позаурочний час, при виконанні режимних моментів. Враховуючи те, що в школі сліпих діти знаходяться протягом 12 років і відвідують батьківський дім у вихідні або під час канікул, знання та вміння з самообслуговуючої праці формуються у них в умовах, штучно відокремлених від домашніх, при відсутності щоденної необхідності використання вже отриманих знань та вмінь, легко розпадаються у зв’язку з їх великою складністю для сліпих. Важливим для справи навчання та виховання дітей з глибокими порушеннями зору є висновок про те, що з усіх розділів навчальної програми з обслуговуючої праці, вони показали великий розрив між непогано засвоєними знаннями та сформованими вміннями. Це дозволило нам розробити методику формування трудових вмінь, в основу якої було покладено творче використання дітьми технологічних карт-правил (В.М. Ремажевська) щодо виконання тих чи інших трудових операцій.
Важливе значення для розвитку теорії і практики трудової діяльності осіб з порушеннями зору мали ряд досліджень Н.Г. Морозової. Було встановлено, що процес навчання трудовій діяльності дітей з глибокими порушеннями зору здійснюється за трьома напрямками :
— підготовка до трудової діяльності, яка включає в себе формування таких якостей особистості, як готовність до праці, працелюбність, інтерес до праці, її суспільну мотивацію, вміння планувати, організовувати свій труд;
— створення психологічних передумов для пробудження інтересу до праці;
— формування у процесі праці знань про трудову діяльність, вироблення трудових вмінь і навичок.
Ці напрямки взаємопов’язані, оскільки труднощі оволодіння вміннями та навичками у сліпих дітей можуть привести до виникнення негативного ставлення у них до праці, гальмування процесу формування любові до праці, а досягнення в цій галузі, навпаки, дають позитивний ефект.
В той же час, подолання труднощів оволодіння трудовими навичками сприяють виникненню суспільної мотивації до праці, інтересу до майбутньої професії і т.п.
Таким чином, спеціальними завданнями школи для дітей з порушеним зором в галузі трудового навчання є :
— посилення сенсорного виховання, конкретизація уявлень, розвиток мови і мислення, формування способів самоконтролю та регуляції трудових дій;
— розвиток компенсаторних процесів;
— посилення соціальної активності, формування мотивів та цілей трудової діяльності;
— розширення професійно-трудових можливостей сліпих та слабозорих за допомогою оптичних та тифлотехнічних пристроїв;
— інтеграція технічних знань в навчально-виховний процес та трудову діяльність;
— використання в навчальному процесі уніфікованих та інформативних засобів наочності з урахуванням особливостей сприймання їх сліпими та слабозорими.
Трудова діяльність дорослих осіб з глибокими порушеннями зору, в цілому, та її складові частини такі як: самообслуговування та професійна діяльність, були предметом досліджень О.Я. Фесенко (24). Він відзначає недостатній рівень підготовленості випускників до трудової діяльності і саме тому пропонує забезпечити тісний зв’язок між підприємством, де буде працювати випускник, і його школою.
У тифлопсихологічній літературі (В.М. Акімушкін, М.І. Земцова, В.П. Єрмаков, І.С. Моргуліс та ін.) наведено досить багато прикладів вражаючих досягнень сліпих у різних сферах професійної діяльності, підкреслено особливий вплив на особистість сліпої людини, її включення в цікаву суспільно-корисну справу. Однак А.І. Суславічюс встановив, що установка сліпих на складну працю у більшості випадків несприятлива, і наголосив на необхідності формування у дітей впевненості у власних силах і творчих можливостях.
Дослідження особливостей професійної спрямованості старшокласників та профорієнтації в школах для дітей з порушеним зором, проведені в тифлології Л.І. Єрмоловою, В.П. Жоховим, О.Г. Литваком, Г.Ю. Мустафаєвим, показали, недостатній рівень професійно-трудової підготовки сліпих і слабозорих, що призводить до того, що випускники 9-х та 10-х класів орієнтуються переважно на продовження навчання (58-68%).
Г.Ю. Мустафаєв (11) встановив, що професійна спрямованість навчання і виховання сліпих старшокласників в Україні не є досконалою. У більшості випускників 10-річної і майже у половини 12-річної школи життєві плани у цій сфері взагалі відсутні; робочі професії, які передбачені шкільними програмами, не пов’язуються з майбутнім життям; коло бажаних для оволодіння професій є досить обмеженим. Вражаючими є тенденції до неадекватно занижених життєвих планів у трудовій діяльності, сподівання на значну сторонню допомогу та постановка занадто віддалених перспектив реалізації життєвих планів, що розглядається як псевдокомпенсаторні утворення.
Професійна виробнича діяльність незрячих передбачає дотримання виконання вимог, розроблених у тифлології, а саме:
— Найбільш доцільним на підприємствах незрячих є випуск однорідної продукції, що дає можливість розробити раціональну її технологію.
— Розміри і вага виробу повинні бути такими, щоб не ускладнювати сліпому їх установку, обробку, зборку та транспортування. Найбільш зручними є розміри деталей, які можна брати однією рукою, а іншою визначати їх положення відносно предмету, який збирається. Великі деталі незручні для роботи; вони небажані з точки зору охорони праці і техніки безпеки; а дуже дрібні деталі знижують результативність праці.
— Праця сліпих найбільш ефективна в механізованому виробництві.
— При виборі профілю виробництва необхідно виходити з того, щоб мінімальна зайнятість сліпих була не нижче 60% від загальної кількості працюючих на УПП.
— Складні технологічні операції розчленовуються на прості і дрібні. Чим вужча операція, тим менші різнобічні прийоми, тим менше переключень у сліпого робітника, а сам він працює впевнено і швидко. Доцільно використовувати більш просте обладнання.
— Організація робочого місця повинна відображати виробничу специфіку і строго відповідати характеру роботи, яка виконується.