Тифлопсихологія
3.1. Діяльність як форма прояву активності особистості при сліпоті та слабозорості
Вивчення особливостей діяльності осіб з глибокими порушеннями зору показали залежність її від рівня розвитку загальної активності.
Відсутність зовнішніх стимулів при порушеннях зору повинна була б суттєво відбиватись на процесі виникнення внутрішніх психічних реакцій, викликаючи стани заданої інактивності. Проте, спостереження вчених показали, що навіть у таких складних випадках аномального розвитку, як сліпоглухонімота, у дитини розвиваються певні дії, які у відповідних педагогічних умовах можуть розвинутись у діяльність. Тобто активність, хоча і на аномальній та якісно своєрідній основі, все ж таки розвивається.
Вивчення ролі потреб у розвитку активності особистості показало, що найголовнішими з них є перцептивні потреби, тобто потреби пізнання оточуючого світу.
Активність особистості є наслідком суб’єктивного реагування особистості на вплив соціального середовища.
Для дитини таким стимулом у виникненні потреби є ситуація нестатку чогось бажаного. Виникає динамічно-активний стан, який детермінує активність, спрямовану на усунення цієї нестачі. Наприклад, конкретною ситуацією може стати така, коли дитині показують пляшечку з молоком або яскраву іграшку, якими дитина хоче заволодіти.
При глибоких порушеннях зору кількість таких ситуацій значно зменшується. Слухові та дотикові сприймання в ранньому віці ще недостатньо розвинуті для того, щоб компенсувати цей дефіцит.
Таким чином, однією з перших причин зниження активності сліпої чи слабозорої дитини є недорозвиток перцептивних потреб та пізнавальних інтересів, обумовлений недостатністю стимуляції із зовнішнього світу.
Враховуючи положення про компенсаційні можливості психіки, можна перш за все розраховувати на розвиток збережених органів відчуття, які надалі забезпечать цей бік зовнішньої стимуляції, але для досягнення мети дитина повинна вміти їх використовувати.
Досвід та дослідження тифлопсихологів показують, що недорозвиток навичок дотикового і залишкового візуального сприймання є другою причиною зниження активності такої дитини.
Потреба особистості проявляє себе у виникненні мотивації поведінки, яка обґрунтовує її задоволення або незадоволення.
Потреба(нестаток у чомусь) → Мотивація(усвідомлення потреби) → Мотив (обґрунтування рішення)
Потреба або нестаток у чомусь, забезпечує виникнення мотивації як усвідомлення потреби, що надалі створює мотив діяльності (обґрунтування рішення діяти).
Аналізуючи вищевикладені положення, можна прийти до висновку про те, що на всіх етапах формування мотиву діяльності при порушеннях зору у дитини спостерігаються своєрідності. Так, виникнення потреб базується на меншій кількості та якісній своєрідності зовнішніх стимулів, а невміння задовольнити потребу через вищеназваний недорозвиток навичок перцептивних дій, усвідомлюється і викликає негативну мотивацію запобігання невдачі, яка обґрунтовує мотив відмови від активності.
Зниження активності в дитячому віці при сліпоті та слабозорості відбивається на розвиткові усіх видів діяльності, викликаючи їх своєрідності та відставання. В ранньому віці це спостерігається при оволодінні дитиною предметно-практичною діяльністю, в дошкільному — ігровою, в шкільному — навчальною; загальний прояв зазначених особливостей спостерігається у зниженні комунікативної активності сліпих та слабозорих.
У загальній психології активність розглядається як відображувальна діяльність, обумовлена біологічними та соціальними факторами. Так, на основі безумовно-рефлекторної діяльності розвивається умовно-рефлекторна, як результат впливу соціуму, що спонукає особистість до дій. Виникає прагнення оволодіти навколишнім і перетворювати його у відповідності зі своїми інтересами і прагненнями.
Недолік зору, порушуючи активність на біологічному рівні, викликає зниження активності на соціальному. Внаслідок цього недостатньо розвивається потреба у спілкуванні, розвиток мови затримується на три-чотири роки. Зменшена кількість зовнішніх просторових ознак не дозволяє дитині вільно пересуватись у просторі, спостерігаються своєрідності моторики у вигляді загальної загальмованості, незграбності.
На фоні названої гіпокінезії спостерігаються нав’язливі рухи (крутіння головою, постійне бажання натискувати на очні яблука, підскакування, монотонні розхитування тулубом), різні мімічні стереотипії (одноманітні гримаси, прицмокування, облизування губ і тощо).
Виникнення нав’язливих рухів певним чином пов’язане з віком. Перші ознаки нав’язливих рухів з’являються до першого року життя частіше у вигляді бажання торкатися, натискувати на очі. Далі з’являються нав’язливі кругові рухи головою, пізніше — крутіння на місці і своєрідні потряхування кистями рук.
У багатьох дітей виникненню цих рухів сприяють супутні соматогенні та психогенні впливи. Їх рухи стереотипні, одноманітні і спостерігаються протягом тривалого періоду. Більш старші діти помічають ці рухи, але не переживають це. Деякі рухи, наприклад натискування на очі, за думкою дітей, допомагають їм думати і зосередитись. З початком пубертатного періоду гіперкінетичні рухові стереотипії, як правило, зменшуються.
Аналогічні рухові стереотипи іноді спостерігаються і у дітей із залишковим зором, але вони швидко редукуються з віком.
Причиною виникнення автоматизмів у сліпих вважають виникнення ранньої компенсації недостатності рухових і зорових імпульсів, необхідних організму для підтримки відповідного тонусу кори і підкоркових утворень.
Загальне зниження активності викликає пасивність, малорухливість у дітей і відбивається на пізнавальній діяльності.